Відразу вчергове представлю героїв – Богдан СПАС, Михайло ТУРЧИН і світлої пам’яті Василь НАГРЕБНИЙ, який відійшов у вічність декілька десятків років тому внаслідок важкої хвороби.
Відразу похвалюся – я їх знав особисто зі шкільних років, причому, з Богданом ми були приятелями, а з Михайлом друзями. Тільки вони – на рік – два старші за мене- вчилися у третій школі, а я – у першій. Тільки вони жили у приватному секторі у Малехові, а я – на 9-му кварталі у Новому Роздолі.
Відразу відзначу, що це були залізної волі новороздільці, які впродовж десятків літ, аж поки Україна утвердилася як Незалежна Держава, нікому не видали своєї таємниці, а фактично – подвигу, за який вони та їхні рідні могли заплатити високу ціну. З репресіями, “вовчим білетом” на навчання у вузі і т.д.
На щастя, кадебістьскі нишпорки ні тоді, ні згодом не виявили юнаків. Далі кожен будував свою долю і життя – вчилися у вузах, служили у війську, одружилися, реалізувалися працювали і просувалися по кар’єрній драбині.. . Можна сказати, що ці сміливі хлопці, які тихо кинули виклик російсько – комуністичному режиму, таки зуміли реалізувати себе, хоча в радянський період вони перебували у свого роду “внутрішній еміграції”, переживали душевні сум’яття, через те, що Україна перебуває в комуністичному таборі, де все ідеологічно регламентовано, де відбувалися жорстокі переслідування тих, хто цікавився справжньою історією України, національною культурою, національно – визвольними змаганнями.
Воістину, це важкий хрест несприйняття російського колоніального гноблення під машкарою інтернаціоналізму, який ці молоді патріоти ( і таких було немало), мали снагу терпеливо нести навіть впродовж усього життя. Але нести незламно, з вірою, що Україна скине колоніальне ярмо. І Богдан, Михайло та Василь були готові до цього.
Але відомо ж бо – віра гори перевертає! Віра і терпіння. І вони дочекалися історичної години, коли Радянському Союзу було покладено край. А відтак – Україана та інші поневолені народи здобули Незалежність.
І ці хлопці відразу включилися у процеси відродження та розбудови Держави. Кожен у свій спосіб. Богдан Спас, на той час викладач Новороздільського політехнікуму, вступив у Народний Рух України і був активним діячем, Михайло Турчин, виробничник, начальник одного з цехів заводу складних мінеральних добрив, теж долучився до цього процесу, але більше симпатизував “Свободі”. Василь Нагребний занедужав і, відповідно, не міг уповні брати громадську участь у нових реаліях.
До слова, вони і надалі тримали в таємниці свій подвиг. І тільки на початку 90-х оповіли людям із патріотичного середовища. Про це мені особисто казав Богдан, але просив із публікацією почекати, бо це мала бути спільна згода героїчної трійки.
Так минув ще певний час. Лишень декілька років тому про цей подвиг описав за домовленістю з редакцією і опублікував у “ВІснику Розділля” відомий дослідник національно – визвольних змагань Зиновій Горін.
…. Сьогодні 53-тя річниця, коли троє однокласників Новороздільської СШ№3 в умовах неймовірної конспірації вивісили у місті синьо – жовтий прапор. В таких же умовах вони підпільно купили у різних магазинах синю і жовту матерію, згодом зшивали її у Державний стяг, а потім вивісили на найвищій точці Нового Роздолу, ризикуючи зірватися з кількаметрової висоти. Бог милував.
Майоріння синьо – жовтого знамена було видно на всі ближні простори впродовж декількох годин, поки його не зняли військові сапери. Про цей подвиг інформували українців ворожі радянській диктатурі радіостанції “Голос Америки”, “Вільна Європа” та “Свобода”. Про цей подвиг новороздільці з гордістю оповідали своїм знайомим, про цей подвиг розповідали наступним поколінням містян.
І ці троє хлопців, мабуть, теж були з – поміж тих, кому говорили про ненвідомих героїв. Мабуть, вони мовчки слухали, але їхні серцях лунко билися від радості сповненого Чину. Слава вам, мужні патріоти! Ви почали свою боротьбу за Незалежну Україну ще учнями школи.
Зараз іде війна з російським агресором за Державу наступних поколінь українцців. Нема сумніву, що першими стали у лави ЗСУ схожі на Богдана Спаса, Михайла Турчина та Василя Нагребного висотою патріотичного духу співвітчизники. З таким народом Україна здобуде Перемогу…
А щодо героїічного вчинку друзів – дев’ятикласників, які 53 роки тому напередодні одного з найбільших комуністичних свят – 1 травня, вивісили у Малехові синьо- жовтий прапор, чим хотіли сповістити світу, що Українська Державаа є, була і буде. І встановлений ними прапор – це ознака існування нації і Держави. Так хочеться, щоб їхній подвиг було оцінено і у інший спосіб, окрім публікацій у “Віснику Розділля”. Щоб учні шкіл громади дізналися про це більше, бо ж на той час Богдан, Михайло та Василь також були школярами…
Іван БАСАРАБ
