Багато літ тому, коли посаджені першими мешканцями мого найкращого міста Нового Роздолу дерева були ще молодими, поселилася у cлавному “сірчаному граді” сім’я Косівих. Глава сім’ї працював на виробництві, а берегиня і господиня – на педагогічній ниві. Спершу Валентина Пантелеївна, яскрава і характерна уродженка Кубанського краю, вчителювала у сусідніх Берездівцях, а згодом – у Новороздільській СШ №5.
Навіть у свої поважні літа (по секрету зізнаюся, що їй зараз років з 88!) Валентина Пантелеївна – частий гість редакції і давня приятелька вашого автора “по духу” і навіть “по професії” (пані Косів навчалася на факультеті журналістики “самого МГУ!” – так вона досі називає Московський державний університет). Утім, життєва доля призначила бути їй освітянкою.
Отож навіть у свої поважні літа Валентина Пантелеївна пише чудові тексти – і критичні дописи, і публіцистичні, і душевні – душевні вірші, які вражають своєю емоційністю.
Особливе місце у дописах пані Косів займає її “улюблений клас із спортивним ухилом” СШ №5. Як класний керівник, вона досі пам’ятає усіх своїх учнів, а особливо класну футбольну команду, яка 35 років тому, у далекому 1989 році стала переможцем фіналу Всесоюзного турніру з міні – футболу серед школярів, який відбувся у Москві.
А тепер – увага: і досі Валентину Пантелеївну та учнів цього класу пов’язує міцна дружба. Справжня, щира, нев’януча. Вони часто відвідують свою класну керівничку, а Валентина Пантелеївна називає їх своїми “шкільними дітьми”.
Вже декілька років Валентина Пантелеївна помітно підупала на здоров’ї – літа і непроста доля підкосили ветеранку освітянської ниви. І це не пройшло повз увагу її уважних учнів: вони навідуються до неї, збираються дружнім колом у 1-кімнатній квартирі по проспекту Шевченка,1, чаюють, розповідають про своє життя , слухають оповіді вчительки про своє буття. І щоразу несуть старенькій вчительці “продуктовий пакет” – бульйони, кефіри, сир, масло, варення, приготовлені смаколики.
Позавчора, оповідаючи про це вашому автору у редакції, Валентина Пантелеївна якось особливо розчулилася. “Авже ж, вони мої “шкільні діти”…” Утім, вмить опанувала емоцію і зізналася, що навідалася із новим віршем, присвяченим своїм улюбленим учням, спитавшись , чи надрукуємо такий “довгий” дифірамб.
Звичайно, запитувати таке було зайвим, бо і Валентина Пантелеївна, і я знали, що обов’язково надрукуємо. З повагою – Іван БАСАРАБ
ДИФІРАМБ
Мій учень дорогий, мій “син”,
Не знаю, як би ще тебе назвати (?)
Багато було Вас, та ти один (!)
На кому золотом горять всі лицарськії лати.
Розвага і розсудливість в очах,
Без хизування, є багатий розум.
Помітна поміркованість в словах;
Добірний напрям, діловий розмах до творчих справ…
Мій любий “хлопчик” (класний гуморист),
Мій Мішенька, тепер – поважний син Івана.
Не було видно тих задатків, рис,
Які тепер в тобі нуртують вправно.
Веселість в міру, скромність, Доброта (!)
До кожної людини. І не диво,
Що є в тобі природна простота
І є Душа (!) – невидимо красива…
……………………………………………………….
Не Богородиця свята тебе в день світлий породила,
Твоя матусенька земна тебе, плекаючи, ростила;
По сей день риси добрі дарувала,
На радість багатьом тебе кохала.
Твоя обраниця навік, твоя дочка – безмежна Радість(!)
Сини, сестра, уся рідня, –
Що зветься в людях, як “здорова заздрість”.
Чомусь і я, колись наставниця твоя,
Скажи – чому, за що (?) твою повагу заслужила.
Та непросту – а золоту (!)
Коли вже стільки літ земних прожила…
Любила порівну усіх!
Є серед вас багато видатних:
розумних, добрих, працьовитих.
І я взяла б на душу гріх, якби про кожного із них
Не написала б слів відкритих, любов’ю серденька повитих!
Та слово – тільки насторога.
Не кожная душа знайшла
Свою стежиноньку до Бога…
………………………………………………..
Перед мудрішими – вклонюсь,
Пред щирими із радощів – німію.
Пред щедрими гублюсь, на них молюсь.
Ви всі достойні є! І я – радію!
Є менш численні – ВИДАТНІ! –
Пред ними серце матерів – благоговіє –
Герої наші на війні – усі вони, і мертві, і живі
Держави захист (!), непереможна у борні надія…
* * *
Здоров’я, щастя, Мир пошли!
Отче Небесний в ті родини,
Де в вихованії мені допомогли дочки і сина.
Валентина КОСІВ
