16.5 C
Lviv
18.06.2024
Новороздільська ОТГ

Андрій ГРИЦА: післяслово…

Звістка про чергову втрату – загибель воїна-новороздільця Андрія Грици сколихнула місто. Проте попрощатися з ним змогли далеко не всі – Андрій повернувся на останній спочинок  до своєї малої батьківщини – у с. Дроговиж, де чекала самотня  мама (75-річна Анна Грица уже похоронила чоловіка і старшого сина, а донечка замешкала у заокеанській країні).  По суті, Андрій був маминою опорою і надією на тиху старість, тож дуже часто приїжджав у рідне село, на батьківське обійстя,  допомагав і підтримував матінку.

Не менш самотніми і зболеними трагічною вісткою зустрічали  чоловіка і тата дружина  Наталія і донечка Марта. Єдина татова донечка. Втім, і до Наталиної старшої дочки Тані Андрій ставився як до рідної, опікувався завжди. Марта ж його копія як у зовнішньому вигляді, так і характером та манерами… Його продовження… Вони так потребували його опіки, вони так вірили у скору зустріч… Не судилося…  Тож Наталія Грица, незважаючи на жіночу тендітність, підставляє плече підтримки і донечці,  і двом мамам – своїй та Андрієвій. А Мартуся, з болем і гордістю водночас,  носить татовий годинник, одну з останніх його покупок, і на видному місці вдома повісила прапор, який вручили дочці Героя  побратими військові.  Вони будуть ним гордитися, його пам’ятати, як і всі ми повинні завдячувати нашим захисникам за можливість  відсвяткувати Великдень, зустрітися з рідними…

Андрій планував: з останньої ротації на передові позиції мав би повернутися вакурат перед Великоднем, тож в режимі он-лайн майже «разом» відзначав би із сім’єю найбільше християнське свято, можливо, і паску «разом би спекли», або взагалі  думав у відпустку поїхати, а донечка щоденно робила фото- і відеозвіт свого роду: ось вони з мамою допомагають бабусі на городі, ось готуються до свят, ось знову принесла чудові новин із щоденного волонтерства у Карітасі. Поспішала, бо ж татові буде цікаве все, чим вони жили, допоки він на передовій у складних умовах тримають  оборону рідного краю.

«Ось ці тритижневі виїзди на передову, коли ніякого тобі зв’язку, коли нічні думки не дають спати, а постійний  неспокій заважає  мирно жити і працювати – було найважче, – ділиться  думками дружина Наталія. – Ще той тиждень перепочинку «на хаті», коли зідзвонювалися часто, коли розповідав про побратимів, про побутові умови чи смішні історії (бо воєнними тривожними оповідками не хотів тривожити донечку), насолоджувалися  спілкуванням. Так скоро минав той час.  А тоді збір на вихід на передові позиції. Збирали і складали особисті речі. Виходили завжди у темну пору доби. І коли вже казав: все, відключаємося, Марта настирливо просила: «Таточку, ще щось скажи, ну хоч щось….». Три тижні чекати було надскладно, тому, бувало, зідвонювалися зі старшиною, який, слід зауважити, дуже коректно і спокійно відповідав та заспокоював.  Пильнували за побратимами, чи не появилися в мережі. Загалом дочка більше слідкувала за новинами на Запоріжжі, де служив чоловік, аніж місцевими чи загальноукраїнськими.  Подекуди «ротації на передову» тривали довше, бо банально нема ким замінити, а залишити позиції ніяк.  І ми молилися, ми були впевнені, що все буде добре, адже і  місця не  оті зловісні відомі, і відповідальний наш Андрій знали, і побратими хороші. Що ж, війна є війна….».

Андрій ГРИЦА народився  2 липня 1978 року у Дроговижі, де і виріс, і школу закінчив.  Потім отримував фах будівельника  у Миколаївському професійно-технічному училищі. Так і працював все життя по спеціальності.  Останні 16 літ мешкав у Новому Роздолі із сім’єю. А працював переважно у Львові чи в області.  Останніми його будівельними об’єктами були бліндажі У Запорізькій області. Його побратим, родом з Волині,   розповідав: на передових рубежах доволі часто доводиться будувати укріплення, тож до Андрієвих порад прислухалися. Останнє завдання: готовили «нору». «Будемо ми у ній переховуватися чи ні, – повторював А. Грица з позивним «Маляр», – але якщо комусь вона врятує життя, то це буде дуже добре».  І готовили старанно. «А ось тут ще треба залишити вихід, щоб був доступ повітря», – навчав «Маляр». І вона дійсно врятувала життя п’ятьом воїнам, які переховувалися у ній, коли  ворог знищив передові рубежі. І доступ повітря для кількох людей мав архіважливе значення.

Андрій Грица отримав повістку у грудні 2023 року. Спочатку – навчання  на Рівненщині. Вологий клімат болотяних місцевостей спричинив загострення давніх проблем з легенями, навіть перебував у лікарні.   Потім – Запоріжчина. Служив кулеметником  6-ї роти 2-го стрілецького батальйону 128-ї бригади. І одночасно був «будівельником» – знайома справа брала гору.

Андрій загинув 22 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту П’ятихатки Запоріжської області  внаслідок скиду з ворожого FPV-дрону.

Побратими телефонували  рідним Андрія: «Так, це дуже важка втрата.  Ми всі його поважали. Нехай Бог забере його до себе, бо він того вартий». Навіть в останні хвилини Андрій подумав про побратимів: «Дрони, – вигукнув. – Розбігаємось!». І штовхнув найближчого. А сам не вберігся…. Новітня війна стає війною дронів, і оберегтися від них щораз складніше. І щораз більше наші воїни потребують цієї техніки та антидронових рушниць.

Ще один добрий, світлий спомин про захисника нашої Батьківщини назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, усіх, хто знав його, любив та шанував.

Нехай душа загиблого воїна знайде вічний спокій… Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять захиснику, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

Віра ВЛАСЮК

P. S. Дружина полеглого Героя Наталія Грица, учитель початкових класів Новороздільського ЗССО №5, крізь сльози оповідаючи історію життя  Воїна, також висловлювала щиру вдячність усім, хто допоміг їй, донечці Марті і старенькій матері перенести  біль втрати  і проводи у Засвіти  Захисника Андрія ГРИЦИ.

Подяка усім, хто підтримав і намагався розвести  щирою підтримкою чорну завісу непоправної втрати

Чорна звістка, велике горе втрати найдорожчого – сина, тата, чоловіка, важкі дні очікувань  отих останніх хвилин перед вічністю, здавалося,  вибили з колії повністю…  Ніщо не допомагало, втрачалися сили,  відчуття реальності, розпач опановував усім єством.  А повертала до життя  … ота неймовірно потужна підтримка, отримана від Новороздільської громади.  Не могли суперечити почуттям мами, тож хоронили нашого Андрія у рідному йому Дроговижі. І щораз, зустрічаючись бодай поглядом із знайомими, співпрацівниками, сусідами, просто мешканцями Нового Роздолу, де разом прожили 16 років, відчувала – ми не є просто маленькими  людьми  у громаді, ми є важливими для них, нами опікуються, нас підтримають. І не тільки наші рідні та близькі.  Так, краще ніколи не опинятися у подібних трагічних ситуаціях, але  підтримка  у такі хвилини особливо потрібна  і відчутна.  Це додавало наснаги і розуміння – жити  далі треба. Усі похоронні процедури відбувалися у Дроговижі. Але поряд завжди були наші новороздільці. Новороздільська міська рада  надавала усю допомогу з перших хвилин отримання жахливої звістки. Постійно на зв’язку і допомагав усім перший заступник Михайло Гулій. Міський голова Ярина Яценко  прибула на парастас.   Два дні поспіль  прибували два автобуси, організовані дирекцією рідної Новороздільської школи №5, де працюю роки.  Усі  колеги-вчителі, і не тільки з нашої школи,  батьки мого 1-А класу, учні і батьки 9-А класу, де навчається Марта, сусіди, священники  новороздільських храмів, о. Іван Рибко і Карітас, де волонтерить дочка – ми відчували себе в оточенні близьких і знайомих людей  немов у Новому Роздолі, отримували сили від їх щирої і потужної підтримки.

Дякую усім вам, наші рідні, близькі, колеги і адміністрації школи, сусіди,  просто знайомі, духовенству і  Новороздільській міській раді,  усій Новороздільській громаді, а також   рідним і знайомим, сусідам  у  с. Дроговиж, старості  села Ігорю Мельнику, усім, хто підтримав  і хто немов розводив чорну завісу непоправної втрати. Без вас було би неможливо перенести усю біль прощання з нашим чоловіком і татом, з  нашим Героєм Андрієм!

З повагою Наталія Грица

Схожі повідомлення

Сергій Краснопольський: «У Першості України з волейболу серед команд 2010 р.н. «ДЮСШ – Роздільчанка»  дійшла до 3-го  етапу, зупинившись за крок до виходу у 8-ку кращих команд чемпіонату. Тому вважаю  дебютний виступ моїх підопічних успішним»

admin3

Віддаймо шану Герою

admin2

“Rozdillya cup»: підсумки футбольного турніру

admin3

Нові смітники – на вулицях міста

admin2

30 сесія – нотатки міського голови

admin2

ART – STONE – власне виробництво у Новому Роздолі

admin3

Залишити коментар