У Новороздільській громаді 19 листопада попрощались з військовослужбовцем Віктором Сотиляком.
Віктор Зорянович тривалий час вважався зниклим безвісти. На підставі уточнених фактичних даних, встановлених слідчими органами, підтверджено, що 26 липня 2024 року він загинув під час виконання бойового завдання.
Довгим був його шлях до місця спочинку у рідному місті. Довгим і складним. Таким ж нелегким і складним був і його життєвий шлях. Слухала близьких людей і думала: невже? чи чому? стільки випробувань та трагічних подій випадає одній людині?
І попри все Віктор завжди був веселим, усміхненим, таким собі життєствердним чоловіком, запевняють рідні.
Народився Віктор 29 липня 1967 року у Новому Роздолі, де і зростав. Мама виховувала сама єдиного сина. Навчався у Новороздільській школі №4, згодом – отримував фах машиніста екскаватора у колишньому 6-му професійно-технічному училищі.
Віктор – верхній ряд, крайній справа
Одружився, з дружиною Людмилою ростили єдину донечку-улюбленицю Таню. Як чоловік, все робив для забезпечення своїх жінок. А в ті 90-ті як? Звісно, на заробітки. Подався, як багато тоді хто, в росію. І вже тоді відчув на собі підлість московитського люду. Заробив гроші, а його побили, забрали документи, увесь заробок і кинули напризволяще. Добре, якась старша співчутлива жіночка доглядала у лікарні молодого чоловіка, який частково і пам’ять втратив, і здоров’я, та ще й без документів. Років 5 вважався зниклим безвісти. Та маму не полишала надія віднайти свого сина. І, написавши листа у популярну тоді телепередачу «Жди меня», отримала довгоочікувану вісточку: живий! Світ не без добрих людей, тож допомогли і з документами, та повернувся додому. А вдома невтішні новини – від хвороби померла дружина, не доживши і до сорока. Тож донечка була такою втіхою. Та не довго набулися, Таня «пішла за мамою», не доживши і до тридцяти. З підірваним здоров’ям довго не міг влаштуватися на роботу, аж допоки знайшов роботу на Полтавщині. Бо ж опікувався мамою, яка в нього залишилася одна. Під час приїзду до Нового Роздолу у січні 2023-го отримав повістку.
Не заперечував. Рідні наполягали: та з твоїм здоров’ям же… «Я піду. Треба ж якось жити. Треба ж комусь захищати рідну землю».
Потрапив у саперну бригаду, де керував, за здобутим фахом, спеціально призначеним для розміновування екскаватором. До речі, серед побратимів мав дивний дещо позивний – «Джекі Чан»: у накульгуючій ході, у затримці мовлення ще проглядалися наслідки тієї хвороби (типу інсульту), отриманої внаслідок побиття. Але ніколи, як мовиться, не пас задніх. Служив чесно і віддано, на рівні з усіма.
І завжди піклувався про маму. У переддень її 80-річчя попросив двоюрідного брата Сашка, з яким і виросли разом, зайти привітати, з квітами, цукерками. Як тішилася мама турботі від сина!
А коли прийшов у довгоочікувану відпустку, поїхав з мамою у Карпати – надихалися цілющим повітрям, налюбувалися гірськими краєвидами, а ще здійснив давню мамину мрію – придбав будинок у ближньому селі, бо ж мама так любила в ліс піти, на подвір’ячку своєму погосподарювати, песикам місця достатньо (дуже в сім’ї любили тварин, і завжди тримали собачок). Та і тут не задалося.
Віктор не любив розповідати про війну, але якось зізнався Сашкові: «Змучився я, уже би залишився з мамою». Та й потрібно було: мамі 80, а єдиний син на війні. Зайнялися збиранням документів на оформлення опіки. Аж тут в мами – інсульт: вік і тривоги далися взнаки. Коли Віктор повертався на передову після провідин найріднішої людини в лікарні, мама казала: «Я не прощаюся, сину. Бо якби щось з тобою трапилося, то я не переживу». Бог оберіг її. Мама Віктора, пані Марія, померла за місяць до його останнього бойового виходу. А до сорока днів, як говориться, і сина «забрала» до себе – 26 липня 2024-го, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в районі н.п. Новоселівка Перша Покровського району Донецької області загинув наш земляк, воїн Збройних Сил України Віктор Сотиляк.
На підставі уточнених фактичних даних, встановлених слідчими органами, підтверджено його загибель аж у листопаді 2025-го. Ще під час служби керівництво військової частини представило Віктора Сотиляка до нагороди: почесний нагрудний знак «Комбатантський хрест» від головнокомандувача ЗСУ «знайшов» воїна уже посмертно.
Похований новітній Герой на Берездівецькому кладовищі.
У Віктора Сотиляка залишився двоюрідний брат Олександр, який зараз також служить в лавах ЗСУ, з дружиною і племінниками.
Віктора Сотиляк віддав своє життя за волю і незалежність України. І назавжди залишиться у наших серцях. У серці кожного українця. Дякуємо за все, Герою…
Віра ВЛАСЮК
