У неділю, 7 грудня, у нашій сім’ї велична подія – День народження дуже рідної і шанованої людини – дружини, матері, бабусі, прабабусі і тещі – Стефанії Іванівни ІВАНІВ.
Для нас вона – не тільки добра і дбайлива берегиня сімейного гнізда, але і мудра навчителька родинних українських традицій. Ці високі слова не перебільшення – вони були і є стрижневими цінностями нашої шановної ювілярки, які вона прищепила кожному з нас.
Ще з юних літ незбагненна внутрішня потреба вчити дітей рідної мови зумовила вибір професії Стефанії Іванівни – після закінчення школи вона навчалася у педагогічному вузі на факультеті української мови і літератури. Згодом понад 40 років Стефанія Іванівна була вчителькою української мови і літератури у Новороздільській СШ №3.
Стефанія Іванівні понад усе любила свою “найкращу професію” і трепетно передавала свої глибокі знання учням, прищеплювала їм любов до української мови і літератури, виховувала їх у патріотичному дусі. Також вона гарно виконувала українські пісні і складала вірші. Це додавало світлих емоційних барв у дружному педагогічному колективі школи.
До слова, у цій школі навчалися і ми – татові і мамині дочки Вікторія та Зоряна, внук Маркіян і майбутній зять Іван. Прикметно, що учні класів, у яких Стефанія Іванівна була класним керівником аж до виходу на заслужений відпочинок, і досі підтримують з нею теплі зв’язки, при нагоді запрошують ветеранку освітянської ниви на кавування.
На завершення освідчення в любові і поваги до нашої рідної шановної ювілярки даруємо одну з улюблених пісень Стефанії Іванівни “Ніби вчора” (вірш Петра Запотічного. Музика Ігоря Білозіра):
“Ніби вчора, рідна Мамо,
Ви мене будили рано,
Промінь сонця зустрічали солов’ї.
Пастухи череду гнали,
На сопілках вигравали,
Горлицею туркотіли ви мені.
Приспів:
Вже дарує сонечко новий нам день,
Джерельце неспіваних іще пісень.
Щедроти черпни у ньому, доброти,
А у ранків золотистих — чистоти,
Диво–сили набирайся у землі,
Пам’ятай щодень слова мої.
Ніби вчора, рідна Мамо,
Ви мене будили рано,
А світанок дивограєм розквітав.
Верби коси розпустили,
До водиці нахилились,
Вітер в краї вашу пісню засівав.
Приспів.
Ніби вчора, рідна Мамо,
Ви мене будили рано,
Скільки митей світанкових відійшло,
Літа з сумом відлітають,
Ваші внуки підростають,
Віддаю їм вашу ласку і тепло.
Приспів.”
З роси Вам і води!
З повагою і любов’ю – чоловік Остап, дочки Вікторія і Зоряна, внук Маркіян і його дружина Уляна, внук Зорян і його дружина Міла, правнуки Данило, Софійка і Марк, зять Іван.
