У світі так завжди буває,
Хтось слухає, як соловей співає.
Радіє, що живе, що є родина.
Що в нього є своя хатина.
Але, на жаль, є ті, які не мають.
Хати свої розбиті залишають
Які роками будували їх.
Тепер позбулися домівочок своїх.
Як важко матерям чекати на дитину
І бачити, що десь привезли домовину…
А серце рветься від жалю і болю,
Що, може, син лежить десь там на полі бою.
Дай, Боже, щоб усе могли ми пережити.
Щоб в спокої, без страху, ми могли ходити.
Радіти миру, сонцю і дощу.
О, Боже, я за все тебе прошу!
Віра ОСИПЧУК
