…а з-поміж них, зокрема, і Мар”ян Каптованець, також однокласник Івана, який поліг смертю хоробрих, захищаючи Державу від російських нелюдів у 2016 році. Він у сумній задумі спостерігав із стели, встановленої у центрі селища на честь полеглих, починаючи з 2014 року, на фронтах російсько – української війни мешканців Роздолу, за скорботною процесією і невидимо віддавав честь Побратиму по зброї, котрий поклав своє молоде життя за другів своїх, за рідний край, за Україну.
Сумне подвір”я рідного дому Івана задовго до початку Чину похорону Героя було вщерть заповнене скорботним місцевим людом – сусідами, ріднею, вчителями, друзями та однокласниками, військовими місцевої тероборони та побратимами з військової частини, де до дня загибелі від ворожого обстрілу служив наш відважний земляк. В урочому очікуванні священницького молитовного ритуалу за убієнного захисника України, воїна Івана із загалом у задумі злилися очільники влади селища Розділ та Нового Роздолу.
І ось настає щемна мить: священики – о. Василь Хомин з Роздільського храму Успення Пресвятої Богородиці ПЦУ; о. Ростислав Мига з церкви Святителя Миколая ПЦУ та о. Степан Попко з церкви Святої Покрови УГКЦ, що у Новому Роздолі, сповняють Чин Панахиди за упокій душі воїна Івана Красівського. Мало хто із присутніх в цю мить зумів утриматися від сліз, чей же таким молодим віддав життя за мирне небо над нашим краєм Іван Красівський, якому 26 березня виповнилося тільки 36 років.
За хвилю – другу труну з тілом воїна тероборонівці покладають на ритуальний автомобіль – і скорботна процесія вирушає до величного місцевого Храму. На кожній вуличці, на кожному відрізку шляху до церкви кортеж із Героєм в глибокому смутку зустрічають мешканці Роздолу. У такому невеликому містечку всі знають одне одного, як кажуть, достеменно, бо ж життя проходить, немов на долоні, тому вони щиро сумують за Іванком – світлою молодою людиною, доброю і зичливою, якого вони знали змалку, і так само щиро співчувають горю матері пані Іванни та молодшого брата (батько відійшов у вічність ще декілька років тому), бо ж знають, у якій працьовитій та порядній сім”ї зростав Герой, якому нині уся громада віддає належні почесті.
Ваш автор, поки тривала похоронна процесія, наскільки дозволяла ситуація, взяв декілька коментарів та відгуків від тих, хто добре знав Івана Красівського, які пропонуємо до уваги читачів:
–Старший лейтенант Руслан ГАРГАТ, командир підрозділу, де служив воїн Іван:
” На Чин похорону нашого бойового побратима мене і двох моїх бійців відрядило командування частини, де проходив службу ваш земляк. Поки тривала підготовка до скорботної процесії ми поспілкувалися з рідними, сусідами та товаришами Івана – і їхні відгуки про нашого побратима позитивні і характеризують його як добру, працьовиту, надійну людину. Можу відповідально сказати схожі слова про Івана як бійця. Це був вправний, здібний до військового ремесла воїн. Саме такі як Іван є основою бойової міці нашої армії. На жаль, ми несемо бойові втрати, зокрема, 7 липня у операції з відвоювання частини окупованої орками території смерю хоробрих загинув Іван Красівський. Ми помстимося клятим москалям за його смерть. Перемога буде за нами. Спочивай з миром, славний побратиме!”
-Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:
“Сьогодні ми прощаємося з Іваном Красівським, українським воїном, який віддав життя за Незалежність Держави. На жаль, вже не вперше мені доводиться з болем виголошувати в різних населених куточках нашої Новороздільської громади сумні промови за полеглими захисниками ВІтчизни. І як би це не звучало страшно, ми починаємо звикати до війни і жити так, ніби нічого такого не відбувається. Бо фронт далеко від наших теренів. Але насправді таки відбувається. Там, на передовій, щодня наші хлопці віддають всі сили і життя, щоб ми тут жили так, ніби нічого не відбувається. Там, на першій лінії фронту, не першому місці стоїть обов”язок, обов”язок воїна захистити свою Державу, свою сім”ю. У цей період наші фронтові бійці збирають до купи усю свою відвагу, усі свої сили і йдуть в контрнаступ, щоб повернути своє, свою територію, тимчасово окуповану ворогом. Це величезна маса зусиль і волі, поту і крові, зрештою, людських життів, щоб ми в чергових теленовинах почули лаконічний звіт – “Наші військові просунулися в контрнаступі. Під контроль України повернуто той чи інший населений пункт”. Можливо, хтось почувши такі новини, може сказати, мовляв, шкода, що так повільно просунулися, і повернутися до своїх буденних справ. Так, ми тут, у тилу, маємо жити своїм щоденним життям- працювати, вирішувати проблеми, але при цьому не забувати допомагати військовим. Бо іде страшна війна, ворог хоче нас усіх знищити, але ми повинні його перемогти. Тому наша хата не скраю, тому ми повинні допомагати військовим.
Сьогодні ми прощаємося з воїном Іваном, який віддав своє життя, разом з побратимами намагаючись звільнити ще хоча б частинку української території. Лише два місяці минуло з того часу, як мама проваджаала сина Івана на війну. І відтоді щодня молилася за нього, аби його оминула гостра куля, ворожий снаряд чи ракета. І точно мріяла про його щасливе повернення. Бо ж молодий і красивий, бо ж і невістку час привести до оселі. Бо ж скільки ще не зроблено важливих справ…
На жаль, війна невблаганна, тож сьогодні, пані Іванно, висловлюю Вам щирі співчуття від імені усіх, хто прийшов сюди, аби провести Вашого сина у останню путь. Сьогодні уся наша громадам усім серцем і душею разом з Вами. Вічна слава воїну Івану Красівському. Слава Україні!”
-Ігор Михайлович МАРТИНЮК, заступник директора Роздільського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, де навчався Іван Красівський:
” Впевнений, що найбільш повний відгук про Івана Красівського надала б у коментарі для “ВР” його класний керівник Надія Володимирівна Верещинська. Проте. на жаль, декілька років тому ця досвідчена педагогиня відійшла у Вічність. Власне, Надія Володимирівна уміла організувати учнів класу до належного навчання та позакласної роботи, залучала до виховного процесу батьків. Наскільки мені відомо, Іван був у неї, як то кажуть, на доброму рахунку. Тож від себе можу додати, що Іван Красівський був вихованим та відповідальним учнем, хоча не був відмінником, але вчився нормально. А ще був беручкий до роботи, захоплювався спортом, зокрема футболом (згодом слова Ігоря Михайловича про Івана Красівського доповнила також його перша вчителька – Наталія Антонівна Смерек, додавши, що у початкових класах він був відмінником, вирізнявся вихованістю та скромністю. І в цьому, підкреслила Наталія Антонівна, значна заслуга його матері Іванни Іванівни. – І. Б.)”.
–Юлія ЗУБРИЦЬКА, Оксана ГЕДЗ, Роман ГАМДЗІЙ, однокласники Івана Красівського:
” Ми усі вражені загибеллю однокласника. Взагалі нас клас був дружнім, а Іван вирізнявся емоціійністю та активністю, завжди нас усіх згуртовував, брав участь у всіх шкільних заходах. До речі, був здібним футболістом, отож певний час грав за місцеву команду.
Коли після закінчення 9-го класу Іван поступив на навчання у Новороздільський фаховий коледж, нам його, можна сказати, не вистачало, однак він постійно підтримува з нами зв”язки включно до служби в лавах Збройних Сил України. Ми усі сумуємо з приводу загибелі Івана на фронті. До слова, декілька років тому загинув на війні з російськими варварами ще один наш однокласник, Мар”ян Каптованець, товариш Івана. Думаємо, там, на небесах, вони зустрінуться. Наші відважні герої – однокласники. Вічна вам пам”ять”
х х х
Мабуть, найточніші, щирі і водночас відверті слова про Івана Красівського як мешканця Роздолу і як людину мовив під час Чину Похорону в храмі отець Василь Хомин. Воістину, це була проповідь пастиря, який підбив земний шлях Воїна і Громадянина, на його прикладі настановив парафіян на важливості виконання християнського обов”язку, а відтак і військового.
Іван Красівський виконав його сповна…
Іван БАСАРАБ
