28 листопада 2022 року.
Пропонуємо до уваги читачів інтерв”ю журналістки Галини СЕРНІВКИ з народним героєм України, капеланом отцем Іваном Ісаєвичем, опубліковане у розділі “Блоги” інтернет – видання Цензор.НЕТ: https://censor.net/ua/b3382711.
Продовжуємо розмови з українськими захисниками в межах фестивалю “Мотанка”, що відбувається у Кальбе в Німеччині(мистецький Проєкт «Віра, Надія, Любов та…»).
Розмірковуємо на тему звуків: якими звуками чи звуком, чи, може, тишею сповнені Віра, Надія, Любов, Мудрість (Софія) та Перемога (Вікторія). Ці явища відповідають популярним в Україні жіночим іменам. І так називаються й мої картини із зображеннями мотанок, які здавна захищали українців та оберігали від усього зла.
З народним героєм України, капеланом отцем Іваном Ісаєвичем говоримо про “звук віри”:
– Як Ваші справи, де ви є і які новини із фронту?
– Зараз мої справи дуже добре. Слава Ісусі Христу. З Херсонщини (з села Українки) їду в бік Закарпаття. Їду на два тижні додому. Справи добрі, важкі. Війна йде, вона нікуди не зникла.
– Вона зникне, коли настане наша перемога.
– Так. На превеликий жаль зло панує і навіть дивлячись, коли зло починає бачити, що воно не може перемогти добро, воно починає кидатися на всі боки і знищувати все, що є навколо добра або в добрі. І ці симптоми ми зараз спостерігаємо (столицею України прокотилася нова хвиля ракетних ударів, а також бомбардувань з використанням іранських дронів-камікадзе). А так нічого більшого не планую. Час проведу з парафіянами, з дітьми-сиротами свого будинку сиріт у селі Королево (на Закарпатті, на заході України).
– Скільки у Вас там зараз дітей?
– Наших там 21, але ще ми маємо переселенців, з тих, що я позабирав від військових, зараз маю також дітей, батьки яких загинули й поки не впорядкуються документи, я забрав їх до свого будинку. Вони є під гарним наглядом, у теплі. Але батьківську любов буде важко їм дарувати тому, що це найскладніше, що може бути.
– А що замовили Вам військові? Напевне, одяг на зиму, щось перевзутись, переодягнутись? З літнього сезону у зимовий?
– З харчів нічого їм не треба, у них все є, Богу дякувати. Та тільки теплий одяг та прилади нічного бачення, тепловізори. Все.
Але найбільше просять молитву, найбільше просять поради. Тому часто, коли повертаюсь, беру із собою малюнки, що малюють діти, й це, часом, більше зігріває, ніж той спальник. Але, все ж таки, коли приходять вечір, то треба й тепло одягнутися.
– Дякую, Вам за це і що поділилися. Перейдемо до нашої наступної теми – теми звуків. Які звуки у віри, з яким звуком асоціюється, чим наповнена у плані звучання, на Вашу думку?
Звучання… ми завжди думаємо, що це дзвони, правда?
– Або молитва… Я взагалі думала, що це тиша або тиха подяка. Але я не хочу нав’язувати свою думку Вам, бо цікава саме Ваша думка.
– Моя думка… це биття серця… Звук можна різний давати, але коли ми кажемо “звук”, Господь живе в тиші. Він взагалі полюбляє таку тишу, хоч коли ми читаємо у Книзі Буття сказано, що був хаос і в хаосі творилося, але все ж таки він гуляв такою прохолодою денною і чути було такий ш-ш-ш-шепіт…
Ми мусимо задати собі питання, а що таке віра. А потім будемо розуміти. Але щоб відчути Господа через цю віру, треба відчути серцем.
Не храмом, не дзвоном. Це додатки. Не сурмами труби, ні барабанами, ні цимбалами, але серцем. А серце чує, коли не тільки любить, навіть коли може закрастися туди помста або гнів якийсь. Серце воно відчуває і коли там є присутність Божа, то це така тиша, яка розриває темряву. Це моя думка. Звук віри – це биття серця. Це життя. Коли людина живе, коли людина слухається свого серця, вона зберігає віру. Йдеться про віру в Бога. Я думаю, що тут Ви це і питаєте про віру в Бога. І коли ми звернемося до серця, ми почуємо чи ми віримо в правду, чи ми просто пристосовуємося.
Тому багато людей, що виходять з полону чи, що були на лінії розмежування і вони боролися, багато цих людей кажуть: “Я відремонтуюся, тобто підлікуюся і я йду туди, я йду продовжувати захист!”
– Як кажуть, за покликом серця, так?
– Так. Тому що вони не жадобу помсти мають, вони відчули свою потрібність, що Бог, правда, присутній у доброму серці. А серце, як Сковорода наш говорить, серце настільки воно глибоке, що у цій тиші через віру можна знайти дорогу… від перемоги – до спокою. А це вже трохи важче, треба задуматися. Це глибина. Так що вона звучить так, як звучить биття серця. Звук віри – биття серця… Для мене це не є гомін пташок, радість дітей – це життя, а от биття серця, коли я чую – я знаю, що я живу, я знаю, що я живу – бо я вірю, що я живу і я вірю – бо я знаю, що я живу. І воно такий звук дає гарний, так мене відштовхує.
Галина СЕРНІВКА, журналістка
