Щоб переконатися у цій давній українській мудрості, мені, як кажуть, далеко ходити не треба. І бачу, як відбувається цей процес, немов на долоні, у певні дні тижня.
Справа в тому, що квартира, у якій живу, розташована над магазином підприємців Мелешків, стоматологічною клінікою «Classicus» подружжів Тузів та магазином «Секонд – хенду», розташованих за адресою проспект Шевченка,21. Не сумніваюся, що і власники, і орендар трьох вказаних підприємств різного профілю, перш ніж стали успішними людьми у своїй царині діяльності, доклали багато праці та зусиль, ризику та нервів, сумлінного і системного навчання та супутнього перенавчання, аби опанувати нові професійно – бізнесові тонкощі. Так що прислів’я, винесене у заголовок тексту, уповні стосується цих шановних громадян.
Утім, героями мого, так би мовити, спостереження з висоти, є інші поважані особи. Це новороздільські підлітки, на око – віком від 12 до 14 років, які заздалегідь, ще до відкриття магазину «Секонд хенд», приходять сюди і терпеливо очікують, коли відчиняться вхідні двері (див. фото). Терпіння винагороджується згодом, бо вони у числі перших можуть придбати за прийнятну ціну гарні модні речі, які підприємець тільки напередодні завіз для реалізації. Можу додати, що згодом підходять й інші, повнолітні мешканці міста, але у черзі вони вже за малюками, себто секонд –хендні…
Отже, години із 7-ї ранку, а то й раніше, ці «діти асфальту», осіб зо п’ять – шість, першими збираються на просторому, замощеному бруківкою, «пляці» біля секондхендного магазину. І також першими про це дізнаються мешканці, котрі живуть у квартирах на верхніх поверхах. Бо ж галасує рання юнь, жартує, сміється радісно від душі, коли хтось щось смішне оповість або втне. І не відаючи, будить сплячу публіку у помешканнях. Дехто спересердя попросить з балкону, аби тихіше очікували відкриття «точки», та й заспокоїться.
А підлітки…Теж спершу вгамують буяння молодої енергії, а далі знову галасують, жартують, сміються радісно від душі, коли хтось щось смішне оповість або втне.
З цікавості і я інколи спостерігаю за цією «картинкою», дещо з їхніх розмов доноситься.
З приємністю відзначив – це відсутність «матюків» в діалогах (ну, майже відсутність). Не дивуйтеся, бо вулицями спацерують їхні однолітки і у спілкуванні поміж собою такі словечка «для зв’язки мови» вживають – вуха в’януть. І навівають смуток – куди котиться молодь з такою лексикою(!). А ще впадає у вічі їхня охайність та спортивність. До речі, декількох з цих «ранніх пташок» упізнав – це хлопці, які займаються у відділені футболу місцевої ДЮСШ. Поміж іншим, як якось повідомив мені їхній тренер, і на тренуваннях вони проявляють наполегливість та старанність у виконання настанов. А це – запорука зростання майстерності, а у майбутньому, можливо, і перспектива стати класним гравцем.
Як бачимо, ці підлітки разом з іншими ровесниками, які тут зрання збираються, вже знають головне у житті: якщо хочеш чогось досягти, треба бути вмотивованим, а ще, за потреби, – рано вставати. У даному випадку, щоб одними з перших зайти у «Секонд – хенд» і придбати гарні і за прийнятну ціну модні речі. Мабуть, більшість з них – із сімей із скромним достатком, яких у місті пе-ре-ва- жна більшість. Власне, як і ваш автор.
Одне слово, хто рано встає, тому Бог дає…
Іван БАСАРАБ
