20.8 C
Lviv
16.05.2021
Новороздільська ОТГ

Мама – 86…

Роздуми напередодні 35-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС

Цього разу йтиметься про  терції людських прагнень – бажання бути захищеним, впевненим у своєму майбутньому, про зв’язок поколінь. Я свідомий того, щоб читачеві, як мовиться, заходило, потрібні зовсім інші ударні тексти, проте мені важлива саме ця життєва історія.

Я познайомився з моєю героїнею тепер уже далекого 2016-го року. Християнська спільнота «Вифлеєм» храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ Нового Роздолу має таку добру родинну традицію: за філіжанкою кави приділити увагу кожному зі своїх товаришів. В колі друзів легко і невимушено дається до снаги така складна на побутовому рівні наука – семиотика, тобто індивідуальний спосіб висловлення думок.

Зазвичай, як це буває, люди слухають нас не для того, щоб зрозуміти, а щоб дати відповідь і далі побігти у своїх справах. В колі «Вифлеєму» все відбувається за іншими законами.

Поза тим, повертаюсь до оповіді про згадану зустріч п’ять років тому. «Сьогодні в мене скромний ювілей, – почув тихий голос незнайомки. – Я щаслива, моя сім’я – дві донечки, надійний чоловік. Це і є моє щастя»!

«Видається все просто, але заразом»,  – подумалось мимоволі. Я провів зворотній відлік ювілейної дати і збагнув: «Отже, вона народилась у 1986-му…».

І перед очима спалахнуло – Чорнобиль…

Я жив в тому часі, як і багато з тих, котрі в цю мить читають ці рядки…

«26 квітня  1986 року о 1 годині 23 хвилини  сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції. Сумарна радіоактивність викинутих речовин становила 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж було в Хіросімі після атомного бомбардування 1945 року», – це офіційний текст закритого повідомлення радянських спецслужб.

Про що він промовляє нам в 2021 році? Про паніку, що спалахнула внаслідок замовчування наслідків ядерної катастрофи, про тривогу та невизначеність у безпечному майбутньому. Та мій сьогоднішній допис полягає в речах важливіших. Йдеться про справжню, наголошу – справжню небезпеку того, що відбулось у квітні 1986-го: про вплив радіації на організм людини.

«Радіаційний фон в межах норми», – таке повідомлення щодень лунало на всіх ефірах радіо- і телеканалів.

Радіаційний фон…Це ні про що. А хто і коли визначав фон тривог, неспокою й терзань породіль того трагічного 1986-го? Тих, що готувались стати мамами?

Можна лише здогадуватись, скільки радіонуклідів потрапило в легені дітей – учасників першотравневих парадів, які, зрозуміло, були без респіраторів і жодних інших засобів захисту.

А тепер – про головне. Я розпочинаю реальний перелік радіонуклідів, які найбільше шкодять людям.

У внутрішньому опроміненні організму осіб, які постраждали від аварії на ЧАЕС у перші місяці після вибуху ядерного реактора, важливу роль відігравали ізотопи: йоду – 13,1%; цезію – 13,7%, а також 11 (!)  радіоактивних елементів.

Це ще не все. У наступні роки (1987-1991) більшість Чорнобильського опромінення людей  формувалась радіоізотопами церій – 144% та рутеній – 106%…

Які ще слова я повинен сказати після цієї моторошної статистики?…

Скажу так: все мною перелічене – не вся правда, уся правда там, в засекречених документах КГБ СССР, в Москві на Луб’янці. І на кожній папці з грифом «Совєршенно сєкрєтно» – напис «Храніть вєчно». Це дійсно символічно, пам’ять про Чорнобиль залишиться у віках!

Не стало імперії зла під назвою СССР, найближчим часом розпадеться під назвою РФ (росія), а пам’ять про Чорнобиль існуватиме вічно.

Саме тепер, коли озвучив назву кожного  із смертельно небезпечних для людини радіоактивних елементів, я мав би почувати сум та якесь відчуття проголошення мартирологу за втраченими, всіма, хто пройшов біль страждань… Та ні, я відчуваю гордість за свою націю, яка достойно пройшла пекло Чорнобиля. Я пригадую перших ліквідаторів. Як вони, беззахисні, розчищали смертельний пил на даху зруйнованого 4-го блоку реактора. Ці репортажі з медичних госпіталів, де вони, ПРИРЕЧЕНІ, звертались до свого народу: «Ми збудуємо саркофаг – не хвилюйтесь, все буде добре…».

Знаю багатьох ліквідаторів аварії на ЧАЕС і з нашого міста. Зрідка перетинаючись на вулицях Нового Роздолу, розумію – ЦЕ ОСТАННІ З МОГІКАН. Їх не побачиш щоразу на мітингах та шумливих акціях (хіба що справді набатних). Вони знають ціну всьому.  

Я бажаю їм здоров’я. Ви зробили все, що могли. І навіть більше!

Все решта на сумлінні покоління, яке прийшло після вас…

Я переконаний: одного дня зірки на небі і в політикумі зійдуться, зійдуться так, що нарешті висвітлять і земні рельєфи, зокрема, і нашого регіону – кар’єри, провалля, хвостосховища, полігони, гудрони, тощо, тощо…

Які в мене підстави так вважати? Відповідь звучить так – 3-го квітня 2021 р., це була субота, я прямував вздовж набережної міського декоративного озера. Ближче до берегової лінії чітко вирізнялись силуети добре відомих мені людей, з яких відзначив перших осіб міста – очільницю міста пані Ярину Яценко з сім’єю, її першого заступника Михайла Гулія, також із сім’єю, поряд з ними – депутатку Львівської обласної ради від Нового Роздолу, пані Ірину Кравець. Вони прибирали на набережній – збирали гілляччя, звільняли від багаторічних високих заростей навколишній простір, зрізали аварійні дерева. «Чому вони тут?» – подумалось, та,  поглянувши на їхніх дітей, сумніви покинули мене. Так буває – ти любиш своє місто, свою землю, свій край і бажаєш зберегти та передати все це своїм дітям. Так буває – і не питайте мене, чому. Цьому навчають в родинах, з часом – в школі, іноді – вчить життя. А в основному це поклик – оберігати та захищати рідну землю….

На вказаній мною акції виділялись чоловіки в камуфляжі – учасники російсько-української війни, спілка ветеранів АТО (ООС) також делегувала своїх представників. Можливо, це нове покоління нового місцевого політикуму, молоді люди, середини 80-х років народження, зуміє дати бій цій грандіозній екологічній проблемі нашого регіону. Побажаймо їм сил та бажання в цій благородній справі.

* * *

А що ж героїня моєї історії, запитаєш, мій улюблений читачу. Я розповім тобі про один день з її життя – і  ти все зрозумієш без роз’яснень. В той день вона постала для мене символом часів. Ось як це виглядало. Молода мати, з дитиною під серцем,  іде до Святого Причастя в світлий день Зелених Свят – я бачив її в той День, День свята зіслання Святого Духа, 7 червня 2020 року. Навколо вирує пандемія, непевність й тривога, а вона, з усмішкою Мадонни Леонардо да Вінчі на устах, іде з ще ненародженим первістком – сином до Царських Воріт Храму. Мине декілька місяців і вона народить сина і дасть йому ім’я – Натанаїл. Натанаїл – це той, про кого в Святому Письмі сказано: «Нема рівному ось цьому в Ізраїлі».

Я бажаю їй, хай її син прославить всю її родину, весь рід. Бажаю, щоб вона раділа своїм сином, як може втішатися тільки Мати. Я бажаю їй, щоб син виріс здоровим і радісним.

Молода мама, народжена у 1986 році, році жахливої трагедії під  назвою Чорнобиль, тепер уже сама мати трійко дітей. А це означає лишень одне – життя продовжується. І життя прекрасне! Попри все…

Володимир КУКУРУЗА     

Схожі повідомлення

Про 2020 рік – демографічна статистика Новороздільського ВДРАЦС

admin2

Оцінку дій в. о. директора ЗОШ №2 М. М. Куртого стосовно мого звільнення дав суд. Чи може такий керівник і надалі очолювати школу?

admin3

Оперативно про COVID-19 на Львівщині за добу 01.04.2021

admin3

Львівська облрада ухвалила Звернення щодо обвинувального вироку у справі Сергія Стерненка. У містах України – акції на підтримку патріота з Одеси

admin3

З 1 березня 470 мешканців Львівщини отримають проіндексовані пенсії

admin3

Керівний склад Новороздільськоі міськоі ради «укомплектовано»

admin2

Залишити коментар