Ось проминуло літо дуже швидко.
І осінь золота прийшла.
Але і досі ще триває
Жорстока і страшна війна.
Вже перше вересня настало.
І діти в школу всі пішли.
Радіють, що зустрітись можуть.
І хочуть, щоб вже був кінець війни.
Бо скільки душ є там на Небі,
Яких забрала ця війна.
Родин, які осиротіли.
Синів, яких в живих нема.
Ми хочем миру, спокою в країні.
Які ми мали до війни.
Щоб повернулись наші діти у домівки.
Бо тут немає нашої вини.
Але є ті, які ніколи не побачать.
Як маки розцвітають на полях.
Бо їхні душі вже далеко.
Вони пройшли вже свій тернистий шлях.
Про них ми будемо завжди пам’ятати
І не забудемо ми їх.
Молитись будем і просити в Бога.
Щоб їхні душі Він зберіг.
Віра ОСИПЧУК
(фото ілюстративне)
