“Зродились ми великої години… ” – так називається книга дослідника національно-визвольних змагань, письменника, багаторічного хіміка-технолога «Сірки», депутата Миколаївської районної ради 5-ти скликань, мешканця с. Гранки-Кути Зіновія Горіна, презентація якої відбулася 23 травня міській бібліотеці для дорослих Нового Роздолу.
Ця книга має не менш послужний список, аніж її автор – це результат більш як 30-річної наполегливої праці дослідника, це сотні зустрічей та інтерв’ю, це місяці у бібліотечних залах, у численних архівах, вивчення численних спогадів, чи виданих книгою як в Україні, так і за кордоном, чи надрукованих у місцевих виданнях, це співставлення дат, імен, псевдо та маловідомих подій, це книга-історія, книга-пам’ять, книга-дослідження, книга-гідність, книга-слава… І недарма презентація книги була символічною у День Героїв, день людей, про яких вона написана.
Це велика праця-дослідження про конкретних людей, про визвольну боротьбу ОУН-УПА 1930-1950 рр., яка відбувалася саме тут, на наших теренах нині Стрийського та Львівського районів.
Тож взявши до рук книгу, багато хто знаходить тут історію своїх родин, знайомих, сусідів. Як знайшла фото і розповідь про свою родину директор КЗ «Публічні бібліотеки» Новороздільської міської ради Галина Приріз, як прочитала спогади про свою бабусю міський голова Ярина Яценко, як часто і зовсім несподівано знаходять тут імена своїх родичів, знайомих, розглядають сірі фотографії численні мешканці Нового Роздолу, Берездівець, Станковець, Тужанівців, Підгірців, Горішнього, Долішнього та інших навколишніх сіл, Бібреччини, Ходорівщини.
«Досліджуючи» нову книгу, організатор презентації Галина Приріз зауважила: «Автору допомагали 16 небайдужих до історії українців та ділилися спогадами, світлинами, матеріалами із сімейних архівів 97 людей і не лише з України, 38 жертводавців долучилися до її видання. Крок за кроком автор збирав, уточнював, редагував, перевіряв, вичитував і прагнув, аби книга стала сторінками історії нашого краю, аби нинішнє й наступне покоління знали про це, пам’ятали й були гідними своїх дідів-прадідів. Зіновій Григорович – українець з глибоким розумінням цього слова, патріот, публіцист, дослідник. Історія його роду тісно переплітається з подіями книги, очевидно, що це і стало підґрунтям того, аби велика праця стала частиною життя, а в житті була місія написати цю книгу».
Зіновій Горін – автор, якого сміливо можна назвати людина-книга, людина-енциклопедія, є неймовірно багатим джерелом знань про національно-визвольну боротьбу на рідних теренах: він годинами може розповідати про молодих учасників ОУН-УПА, їх сім’ї та діяльність у визвольній боротьбі, роки їх життя, винесені енкаведистами приговори та місця, де були на засланнях, деталі їх героїчної загибелі, родинні зв’язки, поєднані долі, напам’ять знає імена, псевдо (а вони мали і по декілька), посади у національних організаціях та структуру ОУН-УПА, дати, географію теренів, про які писав, словом, безмірні знання. Але чи не вперше автор, п. Зіновій, розповів про себе, так би мовити про витоки джерела, яке і привело його до наполегливої дослідницької багаторічної роботи: «Мій батько з Рудківець, звідки походить багато діячів національно-визвольних змагань. Батькова сім’я дуже патріотична була. Мій батько перший на Кутах виписав газету, був арештований поляками в 1939 р., а у 1943 р. став станичним ОУН. І завжди наголошував: «Сину, ти носиш славне ім’я одного з повстанців-партизан. З колиски чув розповіді про людей, які творили нашу історію – і це закарбувалося у пам’яті: Воркута, Караганда, Красноярський край… Там мешкало багато з нашої родини. Коли на парафію в Берездівцях прийшов отець Прокопович, який з моїм стриєм Василем перебував в Караганді, то він був у нас частий гість. Зі мною неодноразово вів цікаві розмови, а серед його настанов назавжди запам’ятав пораду: «Ніколи не вступай у ту зловісну партію». Я став хіміком, від простого робітника доріс до виконуючого обов’язки голови правління заводу складних мінеральних добрив, і відмовлявся від пропозицій вступити в партію». І родина дружини також дуже патріотична». Якось п. Зіновій зізнався, що має на меті ще написати книгу про рід своєї сім’ї.
У 1990-х, з початком національного відродження небайдужий до історії Зіновій Горін звернув увагу, що дуже мало пишуть, що немає інформації про людей, імена яких чув у дитинстві. Це і спонукало його взятися за перо.
«Я щасливий не тільки тому, що вийшла книга… Хоча і тут ставали перепони: книга була майже готова, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, отож з коштами стало складно, але меценати знайшли спосіб допомогти, тож щиро вдячний голові Новороздільської міської ради Ярині Яценко, виконкому і всім депутатам, усій Новороздільській громаді, Стрийській районній раді, усім, хто знайшов час і можливість допомогти, щоб книга вийшла у світ – і владі Ходорова та Бібреччини, і депутату Львівської обласної ради Ірині Кравець, і депутату Верховноі Ради Андрію Коту, і численним меценатам. Дякуючи їх посильному вкладу, люди зможуть дізнатися про героїчну історію рідного краю.
Сподіваюся, вдячні будуть і ті, хто уже на небесах, бо правда про їх жертовну боротьбу стане відома, бо їх імена не будуть забуті, увійдуть в історію.
Я вдячний долі, бо у своєму житті мав можливість спілкувався з такими цікавими людьми, які пройшли тюремні університети, які уміли цікаво оповісти, які мали 2-3 класи, але були дуже освічені, які несли нащадкам незламну віру у перемогу, безмежну любов до України, прагнення її волі і незалежності. Я щасливий, що чув такі цікаві розповіді, шкода лишень, що мав інтерв’ю лише із сотнею повстанців».
Зіновій Горін вкотре захоплено розповідав про «Героїв» своєї книги, про патріотів, про їх життєві перипетії і деталі визвольної боротьби, про болючі втрати і незламну віру у майбутнє України, про передових провідників, деталі життя яких розшукував, бувало, десятиріччями, допоки не знаходив спільних знайомих, які підтверджували факти, або роками переховувані у родинах фото. Згадував істориків, які ділилися своїми дослідженнями. Вкотре висловлював подяку усім, хто допомагав створити книгу.
Попри професійну діяльність і громадську активність (Зіновій Горін був активістом національного відродження, за його ініціативи створена символічна могила пам’яті борців за волю України у рідних Гранки-Кутах), попри родинні обов’язки (пан Зіновій збудував хату, з дружиною виховали двох синів, та й господарка, розуміється, була, і бджільництвом займався, і розведенням кроликів, і садівництвом), попри активну участь у художній самодіяльності (автор гарно співає, грає на баяні, витупав на всіх масових заходах і дуетом з дружиною), попри діяльність у церковному комітеті коли лишень, здавалося, знаходив час на свої історичні дослідження? А знаходив – об’їздив навколишні села, домовлявся про зустрічі, записував (ще тоді ручкою у зошиті кількагодинні розмови), паралельно проводив розшуки матеріалів в архівах, перечитував відповідну літературу – і оформляв все почуте-побачене-записане у літературні розповіді. Заради пам‘яті тих сотень борців за волю України, щоб жили вони у нашій пам’яті і надихали своїм подвигом молодше покоління.
Автор щиро дарував присутнім нову книгу з автографом і щоразу дякував кожному.
Найдорожчий його гість – 92-річний Олексій Данилишин, учасник національно-визвольної боротьби із Гніздичева, який в 1950 був арештований НКВД, засуджений на 25 років таборів, написав кілька книг про національно-визвольну боротьбу. Брати – Василь Сич і Микола Шпак, про родини яких багато написано. Колеги – Валентин Разовий, який допомагав набирати статті, і Волошин Петро, один із засновників РУХу і Товариства української мови і літератури. Священники – отець Степан Попко, отець Іван Рибко, отець Роман Штігер. Місцеві ЗМІ – Новороздільський «Вісник Розділля» і Жидачівський «Новий час» (присутній був редактор часопису Андрій Данилець), які постійно знайомлять читачів з новими дослідженнями невтомного автора, також отримали книгу у подарунок. Звісно, міська центральна бібліотека і бібліотека-філія по вул. Л. Українки уже можуть запропонувати своїм читачам нове фундаментальне видання досліджень Зіновія Горіна.
Міський голова Ярина Яценко, вручаючи подяку від Новороздільської міської ради автору за велику справу дослідницької діяльності, за високу патріотичну позицію, запевнила, що ця книга стане надбанням у всіх бібліотеках та навчальних закладах громади, бо її мають читати покоління. Пані Ярина згадала бабусю, яка також стала героєм цієї книги: «Згадую спогади із дитинства: розповіді рідних, зокрема, і бабусі Рузі про Закерзоння, про те, як їх вивозили. Пригадую, слухала в дитинстві як напівказку і подекуди вважала, що ці розповіді ніби прикрашені їх емоціями. Але коли сьогодні історія повторяється – той самий ворог, ті самі воєнні жахіття, то чітко розумію – то була правда жахлива правда. Тепер я чітко усвідомлюю, наскільки це важливо – передавати дітям і нащадкам історію, зберігати правду, тому Ваша праця, Зіновію Григоровичу, безцінна. Наші діти мають вчитись на прикладі своїх родин. Як от і сьогодні теж відбувається історія і треба цінувати вклад кожного. Знайомтеся, читайте, бо тільки той вартий майбутнього, хто знає своє минуле. Історія циклічна, а ворог в нас через віки один». З вдячністю вручав книги автор і своїм односельцям, які його підтримують – Володимиру Щіпному, Мар’яні Могильній, Любові Челядин, учитель-філолог Гранки-Кутівської школи.
Найбільшою підтримкою автора, звісно, є його сім’я – дружина Ганна, сини Орест і Петро, невістки Іванка і Тетяна, онуки. Наймолодша, Софійка, з вокальним колективом «Співучі зірочки» під керівництвом Ірини Чернової заспівала символічну пісеньку «Свого дідуся я запитаю». Повстанські пісні виконав і фольклорний ансамбль «Джерело».
Присутні змогли розглянути і папки із зібраними документами – копіями допитів повстанців та священиків, засуджених за підтримку національно-визвольних змагань. А також розглянути безліч чорно-білих фото – молодих повстанців, красивих, усміхнених, повних мрій та енергії і незмінно відданих Україні, наші попередники, які так само постраждали від російських загарбників.
Ми завжди маємо пам’ятати імена тих, хто творив історію України, тих, хто воював за неї, захищав і будував, чи вісімдесят літ тому, чи у теперішній час. Все буде Україна!
Віра ВЛАСЮК
