Ти був мені другом, а , може, і братом,
Ти йшов на кожен мій поклик і мою біду.
Твоє серце й душа стрепенулись набатом,
Коли ненька – Вкраїна зустріла війну.
Не міг ти, мій друже, спокійно удома сидіти,
Коли в 14-м році москаль на Вкраїну напав
І люто на сході кордон проривав,
Ти з добровольцями на захисті держави став.
Ти мужньо боровся тоді і трощив ворогів,
Додому вернувся живий і радів
І дякував Богу, що до рідного дому й сім’ї уцілілим привів-
Робив це відкрито і щиро, як вмів.
Тепер не судилось тобі, любий брате,
По – господарськи весну веснувати,
Бо знов москаль ненаситний і клятий
Розпочав черговий збройний напад.
Душею і серцем ти рвався до бою –
Поїхав на Київ столицю боронити,
Інакше ти не міг вчинити,
Коли русня посунула ордою.
Ти став Героєм і в бою загинув,
В нерівному із орками бою.
В небесне воїнство поринув –
Тепер навіки з побратимами в строю.
Не можу змиритись, мій друже,
Що більш не побачу тебе живим.
Ніхто не забутий – і не забудем,
І в пам’яті моїй лишився ти віршем таким!
Герої не вмирають і ніколи не покинуть
І рідну землю, і батьківський дім.
На згадку про себе у наші серця посилають
Теплі спогади й смуток і біль.
Марія СЛОБОДЯНЮК
