Усім відомий вислів про те, що у житті нічого випадкового не буває. І часто Його Величність Випадок кардинально змінює долю людини і відкриває нові обшири для реалізації власного потенціалу, прихованих творчих ресурсів і можливостей, які до часу «дрімали» у закомірках підсвідомості.
Минулого тижня редакцію відвідала саме така людина – Олександр Ляшенко. В ході знайомства дізнався, що Олександр Вікторович у Новому Роздолі перебуває із сім’єю не так давно і вимушене переселення у наше місто зумовлене трагічними обставини воєнного часу, спричиненого російською широкомасштабною агресією.
Відтак, перш ніж приступити до викладення основної мети візиту, про що піде мова нижче, пан Олександр оповів про попередній період біографії.
Народився у 1958 році у місті Ізюмі на Харківщині. Там навчався, сформувався як самодостатня особистість. І його життєва біографія до певного моменту (точніше – випадку) стелилася, не віщуючи жодних неочікуваних коректив. Зокрема, у 1975 році закінчив школу, потім у 1976-1978- у роках служба в армії. Одружений, дружину звати Наталія, виростили і виховали двох синів. З 1984 р по 1992 рік проходив понадстрокову служба в ВПС, Київський округ . Звільнений в запас.
І у той період Олександр Вікторович жодним чином не міг припустити, що невдовзі через Його Величність Випадок він змінить професію і стане фаховим біотехнологом з виробництва біогумусу та вермикультури. із 30-річним стажем роботи. І він завітав в редакцію не просто познайомитися із журналістами, а саме із конкретною пропозицією – запропонувати мешканцям громади виробляти на своїх присадибних ділянках біогумус та вермикультури. Зізнаюся, що досі я майже нічого не знав про таке виробництво. Підозрюю, що і більшість мешканців, які читатимуть цей текст, теж не надто з цим обізнані.
Тому докладніше – і про те, як його долю змінив Його Величність Випадок, і про особливості цього виробництва – у коментарі Олександра ЛЯШЕНКА:
– В житті нічого не відбувається випадково – і в цьому я переконався на своєму життєвому досвіді. Тож розповім вам свою історію.
Років тридцять тому, повертаючись додому з поїздки, під рясним дощем, я побачив літню людину, яка стояла обабіч дороги зупиняючи машини, щоб доїхати до міста, але вони, не зупиняючись, їхали далі. Я вирішив зупинити автівку та допомогти потребуючому, їхав один, місця було вдосталь.
Познайомившись, він мені розповів, що є колишнім працівником МВС, вийшов на пенсію та переїхав жити до Ізюма з Івано-Франківська. Там він закінчив місячні курси по вермикультурі, але знань почерпнув недостатньо, та й практики ніякої не набув.
В руках він тримав папери з цифрами , графіками та економічними викладками, в яких до кінця й сам не міг розібратись. Я запитав, про що йде мова, він відповів, що про вермикультуру і що він шукає господарство, де можна цей проєкт втілити в життя. Але, на жаль, додав співрозмовник, нікому нема до цього діла.
«Ось ти ще молодий, все життя попереду, може, ти займешся цією справою? В подальшому це буде всім потрібне, і ти сам в цьому потім переконаєшся» – промовив пасажир, а хвилю подумавши, віддав мені всі папери. І сказав, виходячи з автівки: ” Я спробував, але це не моє, спробуй ще ти», – та побажав успіхів…
З однією сторони це звучало як вирок справі, якою мені прийдеться займатись, а з іншої – заохочувало спробувати зайнятися новою справою.
Пригадую, у ті хвилини роздумів, яке прийняти рішення, інтуїція нав’язливо підказувала :”Це справа твого життя ,це твоє ,ти впораєшся ,ти завжди будеш мати підтримку ,не бійся ,йди вперед…
. Якісь невидимі сили поставили мене на цей шлях і супроводжують все життя . Тоді я ще цього не розумів, не до кінця розумію й сьогодні.
–Отже, майже 30 років тому Ви зробили свій вибір і простудіювавши папери з цифрам , графіками та економічними викладками досі невідомого виробництва, почали практично реалізувати нові знання. З чого почали?
– Перше виробництво біогумусу та вермикультури, де я почав працювати в якості біотехнолога, було організовано весною 1996 року в одному з фермерських господарств району за підтримки районної адміністрації, директора господарства та громади села.
Сказати, що було тяжко – це нічого не сказати. Організовувати все довелося самому. Переобладнали старий корівник , збили щити з дошок ,завезли гній та солому. Хробаків купили в підприємця в Харкові, який мав керамзито – бетонне виробництво, а до чого там були хробаки, він і сам до кінця не розумів. Але йому сказали, що це прибуткове діло .
Партію хробаків купили велику, майже тонну. Зізнаюся, це була для мене нова, але дуже цікава справа. Були сумніви, що не впораюсь але все виходило добре , розвиток виробництва та якість готової продукції підтвердили правильність вибору шляху та додавало впевненості в собі . Багато чому прийшлось навчатись в процесі роботи, шукати відповідну літературу з даної тематики, наукові статті та інші джерела інформації.
Це був мій перший досвід роботи з вермикультурою, але досить вдалий.
Накопичені за чотири роки знання в галузі виробництва біогумусу та вермикультури потребували більш масштабного застосування накопиченого досвіду.
Я досить успішно пройшов перші випробування і був готовий рухатись далі .
Доля не змусила довго чекати: в 2000 році мені запропонували роботу в м. Донецьк за фахом біотехнолога в одній із компанії, яка тільки починала свій шлях виробництва вермикультури , біогумусу та грунтосумішей на його основі.
Маючи великий досвід в цій справі, я мав впевненість що впораюсь з новими викликами .Якість продукції була головним чинником компанії На базі біогумусу був розроблений та зареєстрований препарат ” Універсал -У ” торговельна марка ” Біотех”, який завдяки своїй якості набув велику популярність на всіх теренах України .
Пропрацював я в цій компанії до 2014 року та в зв’язку з подіями, які почались на Донечиіні, повернувся додому в м. Ізюм.
Кажуть, перші 20 років людина працює на своє ім’я, а всі останні роки ім’я працює на людину. І це безсуперечно так.
У 2017 році мені запропонували роботу біотехнолога в Харкові, але вже з більш широким спектром продукції. Того ж року ми з дружиною переїхали до Харкова. Дякувати Богу, дружина завжди мене підтримувала та всіляко допомагала, що давало сили й надихало на нові справи.
В Харкові на базі біогумусу мною було розроблено два препарати: один для рослинництва, а другий для тваринництва та птахівництва .Все йшло добре, продукція була якісною та мала великий попит .
Але доля готувала нові випробування…
В лютому 2022-го року розпочалось повномасштабне вторгнення військ рашистів.
Ізюм було зруйновано постійними бомбардуваннями та обстрілами, житло також зруйновано, тож спішно евакуювались під обстрілами .Виїхали з міста своїм автомобілем в Краматорськ, де віддали його на потреби ЗСУ а самі поїхали потягом до Хмельницького, а потім до Львова. Дуже тяжко навіть згадувати цей період часу, а зрозуміти можна, тільки пройшовши через все це жахіття .
Далі дорога лежала до Польщі…
–Ну, і як ваші практичні знання та «український досвід» адаптувалися у цій успішній країні Євроспільноти?
– Звичайно, дякувати Богу, адаптувалися нівроку, тому оповім про це докладніше. Отже, прибули ми до Польщі 6 березня 2022-го ,якраз на мій день народження , маючи тільки те, в що були одягнуті та документи.
За кордоном ми з дружиною були вперше. Чужа країна, незнання мови, пенсійний вік, тож хвилювалися і роздумували: як жити , що робити, як себе поводити? Прийшовши до тями після невеселих розмірковувань, став шукати, де працювати , де можна застосувати накопичені знання та досвід . У ці дні емоційно підживлював себе відомими українськими прислів’ями «Хто
“Хто шукає той завжди знайде”, “Стукайте – і вам відкриють”.
Дійсно, невдовзі переконався, що так і є. В місті Вжеснє , в яке ми приїхали з України , за вказівниками на рекламних щитах, я знайшов адресу компанії, яка виробляла добрива та стимулятори росту рослин під назвою “Біостима”
Не знаючи польської мови було складно донести до керівництва компанії свої пропозиції .Вони про такий вид органічної продукції навіть не чули. Велику роль відіграло те що, випадково , секретарем в офісі компанії працювала молода дівчина Ірина зі Львівської області яка добре володіла польською, та виступала в ролі тлумача , це дозволило швидше знайти порозуміння. Я був влаштований на роботу в компанію як “Спеціаліст по органічним добривам”.
Було організовано виробництво біогумусу, а в подальшому був розроблений та виготовлений препарат ” Вермібіонік”, який отримав сертифікат ЕС.
Польскі колеги та директор компанії відносились до мене з повагою та всіляко підтримували. Фірма винайняла для нас двокімнатну квартиру, придбала для мене автомобіль для поїздок в справах, новенький ноутбук для роботи. Працював я в компанії по “договору на працю” та мав достойну зарплатню. Велика їм подяка, хороші добрі люди, фахівці своєї справи.
В подальшому я закінчив курси польської мови, які знову ж таки оплатила компанія, і вже міг більш вільно спілкуватись з колегами.
Але пережиті події в Україні не пройшли даремно – доля ще раз вирішила мене випробувати: інфаркт, реанімація, реабілітація, втрата на рік працездатності не давали іншого вибору, крім повернення назад в Україну. А рідне місто Ізюм зруйноване, житла немає: що робити, як жити далі, куди їхати?
Зараз з дружиною ми живемо в місті Новий Розділ, знімаємо квартиру. Хочу сказати слова подяки господині житла, яку звати Галина – добра, щира, привітна жінка. Впевнений, що доля привела мене в це місто не випадково, підготувавши мені нові випробування. Бо випадкового нічого не відбувається, в цьому я впевнений та переконаний.
Поки я був в Польщі, мене вже чекали у Львівській області. Але до часу я цього не знав, бо ж як таке може бути? Трапилося це за таких обставин. Чоловік з яким я познайомився, випадково, зупинившись на узбіччі дороги, при розмові запитав, хто я ,чим займаюсь та які в мене плани стосовно перебування так далеко від дому. Далі він запитав номер мого телефону. Коли він його записував, то його здивуванню не було меж .
І він відразу назвав моє прізвище та ім’я, які вже були в його телефоні та сказав: «Я Вас розшукую вже 5 років. Де Ви так довго були?».
І став пояснювати, що тема вермикультури йому знайома та дуже цікава, але без спеціаліста розвиток цієї теми приречений на поразку. Зараз ми з ним працюємо разом .
Випадковість чи збіг обставин ? Як ви гадаєте ?
– Авжеж погоджуюсь, не випадковість. А чи не подумуєте, враховуючи, що через воєнне лихоліття Ваша сім’я у статусі ВПО оселилася в нашій громаді, запропонувати ініціативним мешканцям, особливо тим, які живуть у сільській місцевості, опанувати і запровадити , наприклад, виробництво, біогумусу або створення такої собі «Домашню біофабрики», адже, як Ви зазначали, це доволі вигідна з точки економічної вигоди справа?
– Шановні читачі, якщо вам цікава ця тема і ви бажаєте зайнятись цією справою, то я з задоволенням допоможу вам зорганізувати в вашому присадибному господарстві “Домашню біофабрику”, яка буде для вас надійним помічником та додатковим прибутком в ці нелегкі часи.
Мій контактний номер телефону: 068 489 91 62, Олександр Вікторович Ляшенко.
–Сподіваємося, що пропопозиції нового мешканця Нового Роздолу, якого у наше місто закинули драматичні обставини широкомасшабної війни, розв’язаної росією, зацікавлять господарних людей із навколишніх сіл і, можливо, спонукають декого спробувати налагодити виробництва біогумусу та вермикультури. До речі, Олександр Вікторович готує практичні поради стосовно створення на присадибній ділянці “Домашньої біофабрики” . Докладніше – наст. числах “ВР”.
Підготував Іван БАСАРАБ
