16.5 C
Lviv
28.05.2024
Новороздільська ОТГ

Максим Бутченко, менеджер історичного та культурного розвитку палацу Лянццкоронського, про майбутню візію палацу

Після багаторічних сподівань на відродження палацу Лянцкоронського у Роздолі, після зміни кількох власників надія на черговий успішний проєкт, чесно кажучи, ледь жевріє. І вогню їй та свіжого дихання додало спілкування з Максимом Бутченком (тьху-тьху, аби не наврочити…).

З Максимом випадково зустрілася 4 листопада на першій такій масовій зустрічі в палаці, який вдихнув у нього життя, – на тусовці пам’яткоохоронців, або, як її охрестила  її організатор та ідейний натхненник  Ганна Гаврилів – “тусовка закоханих у замки” – конференція пам’яткоохоронців, практиків, які поділилися своїми уже реалізованими та новими проектами у сфері охорони, збереження та управління культурною спадщиною.

Виглядає, рух пішов –  у серпні власником палацу став бізнесмен Ігор Ліскі, який є власником ТОВ «МЗ Одеська», а також головою наглядової ради інвестиційної компанії EFI Group. Компанія бізнесмена має виробництво у сфері кормів для свійських тварин, а також, відповідно до записів відкритих реєстрів, веде діяльність на ринку медпрепаратів та обладнання. Пан Ігор запевняє, що за його внутрішнім покликом та проявом доброї волі хоче зберегти унікальну пам’ятку. «Особисто вірю, що головне завдання всіх українців – підтримувати ЗСУ у цьому драматичному періоді для нашої країни. Проте є такі речі, без яких справжньої перемоги не буде. Вважаю, що саме у цей складний час маємо переосмислити те, хто ми є, яку країну будуємо і за що боремося. Розуміння нашого коріння, нашої культурно-історичної спадщини і є фундаментом нової України. Збереження культурної спадщини – це  великий крок до самопізнання.  Моє особисте, досить емоційне, рішення займатися реставрацією палацу в Роздолі пов’язане якраз з тим, що палац міг просто не пережити цю зиму. Наразі можна з впевненістю сказати, що ми принаймні його збережемо», –  заявив він на київському форумі «Реставрація та відновлення культурної спадщини після війни».

У палаці вже розпочалася реставрація розкішних столярних елементів, запросили одного з найкращих фахівців з реставрації художніх розписів, аби з допомогою зондажів дослідити наявність та стан збереження поліхроміі для формування реставраційного завдання для майбутніх робіт, розпочали комплексні наукові дослідження палацу в Роздолі, зокрема, проводять диджиталізацію пам’ятки (точна 3D модель будівлі, якісні обмірні креслення пам’ятки).

І головне – новий виток в інформаційному, культурологічному, історичному ракурсі.  І керувати цим процесом буде Максим Бутченко. Український письменник та журналіст.

Уродженець Донбасу (місто Ровеньки Луганської області), де проживав до 2012 року, де пройшов шлях від гірника до помічника начальника ділянки. Після отримання другої освіти працював у суспільно-політичному тижневику «Кореспондент». Під час Євромайдану працював у журналі «Фокус», а потім приєднався до команди щотижневика «Новое время», який став найвпливовішим журналом країни.  Автор кількох книг про війну на Донбасі та книги «Куркуль» про події 1930-х років. «Художник війни» — перший роман М.  Бутченка, історія сучасної України, яка показана через призму доль маленьких людей, що беруть участь у військовому протистоянні на Донбасі.  Далі, на цю ж тему – «Люди війни».  Серед творчого доробку і роман «Петлюра. Боротьба» — головний отаман Директорії чи звичайна людина, яка поклала все на вівтар національної ідеї?  Глибоке історичне вивчення теми і красиві художні прийоми подання її – особливий стиль Максима. 

Стиль, який покликаний «повернути» до життя палац у Роздолі, а  для більшості – «відкрити» його: з усіма його віхами та архітектурними цікавинками, з багатою колекцією картин  та  неймовірною  долею його мешканців.

Є  свого роду три напрямки  життя палацу Лянцкоронського – історичний, культурологічний і родинний.  Їх і хоче  об’єднати  письменник – і створити працю, не стільки  наукову, фактологічну, скільки  художню. Історія палацу має «піти в народ» – і не лише для фахівців, а для всіх. Чи це буде книга, чи, може, й фільм – але такий, щоб  читачі чи глядачі захотіли  побувати у палаці,  закохатися, скажімо так,  в нього заочно – і приїхати. «Наше завдання – оживити тих людей, ті часи, ту епоху», –  Максим Бутченко говорив настільки впевнено та захопливо, що захотілося не просто повірити  в успішність проєкту, але й максимум докластися до його найшвидшої  реалізації.

* * *

Все, що стосується палацу, його історії, минулого, все, що можна відтворити в майбутньому, – цим займається Максим Бутченко.

Його досвід написання художніх книг на  історичних фактах додає впевненості – результат буде успішним.

– Пане Максиме, з чого будете починати?

– Та я вже почав.  Приїхав – побачив  палац – і  закохався в нього! Це знаєте, як занурюєшся у теплі морські води – і не хочеш уже виринати. Уже живеш і мариш історією роду Жевуських-Лянцкоронських.  Бо відтворювати планую не просто історію самого палацу як будівлі.  Інформація є, але мало і розрізнена.  Треба шукати глибше, тому працюю з англомовними та польськомовними  джерелами. Ніхто системно палацом не займався – які були картини,  які були стосунки в родині, яке ставлення до місцевих людей і багато ще питань.

– Ви настільки захопили своїми планами,  що уже хочеться поцікавитися – коли ж очікувати кінцевого результату?

– Ну, ми  тільки на початковому етапі, тож швидко  не буде.  Але ми хочемо, щоб це місце як магніт притягувало людей, щоб вони сюди приїздили і заохочували інших.

– Пане Максиме,  зацікавило: звідки все-таки  в уродженців  Луганщини така любов до галицьких історичних пам’яток?

– Я взагалі люблю історію і коли починаю вивчати якийсь її період, то  захоплююся настільки,  що вже не можу вийти. Ігор Ліскі, власник палацу, як  підприємець хоче продемонструвати  приклад як гармонічно поєднати економічну складову й історичну, щоб люди побачили цінність української архітектури, історії, людей, які тут жили і які творили цей край. І головний мотиватор, звісно, як би це не звучало пафосно – любов до України, до її духовної спадщини і віра у нашу Перемогу.

* * *

Слід зазначити, справа швидко зрушила з місця.

І вже певні дослідження Максима Бутченка можна прочитати і в  рейтинговому виданні «Українська правда» – «Палац   мрії. Як занедбані історичні будівлі можуть змінити життя цілих громад (6 грудня 2023 року).

І свого роду мініатюри-дослідження на фейсбук-сторінці Палац Розділ / Rozdil Palace.

* * *

Палац у Роздолі – колишній «український Лувр»! Історія одного графа, безмежно закоханого у мистецтво.  Палац Розділ – дивне та загадкове місце. Безліч людей, приїхавши сюди раз, закохувались назавжди. Звісно, у нього красива архітектура та місце розташування, але до палаце тягне магнітом ще одна річ – дивовижна історія. Так, там проживало декілька поколінь, кожна родина – з  цікавою розповіддю, проте найбільш відомий власник – це  граф Кароль Лянцкоронський. Можливо, саме його пасіонарна особистість і є однією з причин такої містичної любові до палацу, що виникає майже у всіх відвідувачів.

Лянцкоронський (1848 – 1933 рр.) був шалено закоханий у мистецтво та входив у трійку найбільших колекціонерів Європи. Понад десятиліття він провів у мандрах країнами Європи та Сходу, навіть їздив в навколосвітню подорож з єдиною метою – вишукувати кращі твори мистецтва та множити культурні скарби.

Загалом у колекції Лянцкоронського налічувалося понад 1000 предметів східного мистецтва плюс близько 4000 живописних полотен та скульптур відомих європейських творців.

Лянцкоронський захоплювався італійським мистецтвом XIII та XV століть, особливо цікавився художниками флорентійської, венеціанськоі та болонськоі шкіл живопису.  В його колекції були італійський живопис та живопис Проторенесансу та епохи Відродження, до прикладу, роботи Сімона Мартіні (бл. 1284-1344), Мазаччо (1401-1428), Якопо дель Селлайо (бл. 1441-1493) та Сандро Боттічеллі (1445-1510).  Рівно ж, до збірки входили роботи митців так званого голландського Золотого віку. А ще – зразки ужиткового мистецтва, старі перські та арабські рукописи, мексиканські скульптури та мистецтво з Малої Азії і Далекого Сходу. Серед найцікавіших – один із найвідоміших італійських скульпторів епохи Відродження Донателло (1386– 1466), головний представник венеціанської школи живопису Тіціан Вечелліо (бл. 1480– 1576), український художник Іван Айвазовський (1817-1900) та багато інших.

На додаток граф зібрав близько 80000 фотографій, графіки та малюнків. Для того, щоб створити цю колекцію фотозображень, граф найняв відомих тоді італійських фотографів Джакомо Борджі (1822-1881) та Карло Найя (1816-1882). Нині близько 45000 його світлин зберігається в Польській Академії Наук.

Окрім цього, бібліотека Лянцкоронських налічувала 20000 томів.  Колекція Кароля Лянцкоронського знаходилась в його палацах у Відні, Польщі, а також велика частина – в Палаці Розділ.  Наприклад, в галереї, що пов’язує дві будівлі палацу, було розташовано понад 100 картин, а в величезних 30 залах та кімнатах знаходилось безліч різноманітних статуеток, картин, зброї та навіть археологічні предмети, такі як бивні мамонта. Палац був у прямому сенсі переповнений естетикою.  У 1903 році польський культуролог Стефан Кживожевський зазначав, що колекцію Лянцкоронського за змістом та об’ємом мистецьких робіт можна порівняти з відомим величезним Британським музеєм початку XX століття.

Підсумовуючи, Палац Розділ за часів Лянцкоронського був настільки щільно заповнений цінними речами, що його можна сміливо назвати «українським Лувром». Такої насиченості культурних та історичних речей не було в жодному замку чи палаці України.

Граф зосередився на тому, щоб розташувати в одному місці всю велич світу. Й саме Палац Розділ як літня родинна резиденція став справжньою душею серед всіх його маєтків. Коли потрапляєш в Палац, це відчувається – глибока любов до життя.

Жага до краси у Лянцкоронського була щира та не пихата: «Хто я для світу? Я не був ні міністром, ні художником, ні професором. Чи, може, я був трошки з них усіх? Але ким я був насправді? Дилетант, колекціонер, не більше… Можливо, просто якась багата людина високого соціального становища, яка любила античних поетів і жила серед творів мистецтва. Це щось особливе?», – скромно сказав про себе граф у день свого вісімдесятиріччя.

Віра ВЛАСЮК

P.S. До речі, Максим Бутченко та ТОВ «Палац Розділ», який очолює Ганна Гаврилів, розшукують  старожилів Роздолу, які готові поділитися спогадами про Палац!  Ваші спогади про цей палац та парк, навіть з часів функціонування санаторію «Роздол», і навіть ваші родинні фото на фоні палацу – все  це  важливе та цінне!

Просимо зголошуватися –   0(97) 993 55 06.

Заздалегідь щиро вдячні!

Схожі повідомлення

Віддаймо шану Герою

admin2

Учениця Новороздільського ЗССО №2 – переможець обласного етапу конкурсу української мови ім. Петра Яцика

admin2

Новороздільські рятувальники отримали десять нових комплектів індивідуального захисного бойового одягу

admin3

Новороздільська громада вчергове відправила волонтерську допомогу. Цього разу – у військовий шпиталь і дитячу лікарню м. Харків

admin3

ФК “Новий Розділ” – володар Кубка Мікльоша: подяки причетним

admin3

30 нових “швидких” прибули на Львівщину, зокрема, і до Нового Роздолу

admin2

Залишити коментар