Любов ніколи не перестає! Навіть тоді, коли російський варвар вбиває наших коханих.
Про світлий світ любові, яку не можливо вбити, – у пронизаючому душу і серце вірші Антоніни ФЕДОРОВИЧ, надрукованому сьогодні у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ” : https://censor.net/ua/b3450319
Мій всесвіт рухнув.
Моє серце розбито, і вже ніхто його не збере.
Не вірю, не хочу вірити, цього не може бути.
Я так довго його шукала.
А він…а він подарував нам з дівчатками стільки любові, що її вистачить на кілька життів вперед.
Я вперше за багато років не була сильною. Один Бог знає скільки всього я пережила за останні роки. Я завжди була сильною.
А він- а він згріб нас в свої обійми і оточив такою любов’ю і турботою, що навіть в казках такого нема.
Ми були сім’єю, ми планували майбутнє, ми купили пса.
Емма називала його татом.
З ним я нарешті ожила. Не була сильною, була коханою, щасливою, боже, якою я була щасливою. Я заслужила це щастя, я випросила, вимолила його в небес.
росіяни забрали його в мене.
Це- ціна перемоги. Це- ціна нашої країни.
Наше зруйноване життя.
Я не можу, не хочу, не мушу бути сильною.
Я не тримаюсь.
Від вчора я- вдова, а діти мої напівсироти.
Я не знаю де тут справедливість, де тут вищий замисел божий і чого це відбувається.
Мої діти плакали від щастя на нашому весіллі.
Я віддала найдорожче, що мала. Для перемоги.
Пробач мене, коханий, пробач що не вберегла. Що замало молилась, що вірила, що неймовірна сила нашого кохання тебе вбереже.
Я їду додому, я їду до тебе, котику.
Не повірю поки не побачу.
Антоніна ФЕДОРОВИЧ
