14 жовтня, у День захисників та захисниць України, внаслідок ворожого обстрілу протитанковою керованою ракетою поблизу Авдіївки (Донеччина) загинув захисник України, мешканець села Станківці Мельничук Андрій Миколайович.
Андрій народився 3 вересня 1984 року в Новому Роздолі. Тут він практично і прожив своє недовге життя.
Навчався у Новороздільській ЗШ №3. Його перша вчителька О.І. Борусовська згадує миле хлопченя – слухняний, допитливий, працьовитий хлопчик. І дотепер в класі Оксана Іванівна серед дитячих поробок зберігає вив’язану гачком і накрохмалену мереживну вазу, виготовлену Андрійком у молодших класах, яку він подарував своїй вчительці.
Класний керівник О.В. Павлюх згадує свій клас дуже гарно – дружній, активний: «Усі мої діти – найкращі. І Андрій був нарівні з усіма, дуже чемний, виконавчий хлопчина, спокійний хороший юнак». Троє дітей сім’ї Мельничуків (ще молодші брат і сестра) навчалися у Новороздільській ЗШ №3 – і про всіх хороші відгуки, бо ж виховувалися у гарній християнській сім’ї. А тепер і діти Андрієвої сестри навчаються у тій же школі №3.
Потім Андрій, як і його молодший брат згодом, навчався професії столяра у Новороздільському професійному училищі №6.
«Проїжджаючи Станківцями, серце стискається від жалю…Згадується моя остання тепла зустріч із вже покійним нашим Героєм, захисником Андрієм Мельничуком. Тоді наша розмова пройшла легко, по-материнськи, бо й справді є що згадати про ті недалекі роки, коли Андрій був учнем Новороздільського професійного ліцею будівництва та побуту. З пам’яті повертаються спогади, в яких бачу зосереджене обличчя скромного і ввічливого учня… погляд якого навіки погас у жорстокому часі війни.
І сьогодні Андрій Мельничук вже, на жаль, перебуває у рядах небесного війська… Безжальна війна забирає наших захисників, молодих і добрих дітей, руйнує людські долі та мрії. Тож нехай глибока вдячність і шана буде розрадою для рідних і близьких нашого воїна Андрія. Царство небесне і вічна слава Герою! Нехай пам’ять про Андрія Мельничука буде вічною. Герої не вмирають! Слава Україні!» – дописує в інтернет-мережі заступник директора професійного ліцею будівництва та побуту Іванна Заяць.
Андрій жив і працював в Новому Роздолі. Бувало, знаходив підробіток, але в межах України. У лютому цього року якраз мав роботу на Івано-Франківщині, прокладали там дороги.
У перший же день повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій добрався до Станковець, де мешкав останні роки. І того ж дня після складної дороги (попутками-пересадками, бо ж перші дні, пригадуємо, наскільки була паралізована будь-яка сфера життєдіяльності) подався у військкомат записуватися добровольцем на війну. Спочатку проходив навчання у військовій частині в Яворові. Звідти – на передову. І так усі сім місяців, на перших позиціях захисту.
Буквально за тиждень-другий до трагічної звістки у розмові з батьками сказав, що дуже хоче їх побачити. І мама з татом поїхали до Дніпра, де зустрілися, поспілкуватися з сином-Воїном. Звістка про загибель сина зустріла батьків через пару днів, відколи вони повернулися зі сходу України.
«Не віриться… Величезне горе постукало у сім’ю Мельничуків. Загинув син, чоловік, тато, брат,…захисник України, Андрій Мельничук. Особисто я мріяла організувати зустріч Андрія з учнями Тужанівської школи. Хотіла з гордістю сказати: «Діти, це мій сусід! Сусід, який з перших днів війни захищає мене, мою сім’ю і усіх нас від тих клятих рашистських нелюдів». Хотіла обійняти і подякувати за мужність та героїзм!
Сьогодні дякую батькам, що виховали його таким. Андрій був прекрасною людиною, чоловіком, батьком. Шановні батьки! Прийміть щирі співчуття з приводу такого горя від усіх, хто знав вашого сина. Герої не вмирають! Вічна пам’ять тобі, Андрійку!» – гірко написала сусідка Оксана Пундор.
«От саме про таких говорять – Бог забирає найкращих. Бо дійсно був надзвичайно добрий чоловік, завжди допомагав, відгукувався на прохання. Уважний, дбайливий. От і на свято – Покрови Пресвятої Богородиці і День захисника та захисниць України, практично зранку, у день, коли загинув, попри все прислав вітальну листівку у Вайбері», – показує староста Станківець-Тужанівець Наталія Зінченко. «І мені прислав. Ми також спілкувалися», – доповнює староста Берездовець Дмитро Сапіга.
У Андрія залишилися батьки Ганна і Микола, брат Богдан, сестра Оксана і улюблена 15-річна донечка Андріана.
