У неділю відзначатимемо 73 – річчя Нового Роздолу, міста народженого сіркою.
Міста, яке вже п’ятий рік поспіль пліч – о – пліч з іншими містами України вносить свою вагому посильну лепту у спільну підтримку Сил Оборони, які захищають Вітчизну від підлого неспровокованого широкомасштабного військового вторгнення росії, котра поставила собі за мету остаточно знищити нашу Державу і народ.
Міста, уродженці та вихідці з якого, виконуючи свій військовий обов’язок, зі зброєю в руках у надважких умовах стримують навалу московитів, бо це справді єдина натепер можливість врятувати своїх рідних, близьких, знайомих і незнайомих українців від геноциду і нещадного терору кровожерного ворога.
Міста, яке майже щотижня зустрічає кортежі із тілами полеглих воїнів, які віддали життя за Батьківщину.
Міста, де зараз ми все частіше бачимо на вулицях ветеранів війни на милицях чи у інвалідних візках, а чи інших уражених війною захисників з глибокими ранами, які, утім, непомітні для нашого ока, але не менш болючі фізично і душевно.
Міста, де, на жаль, живе і категорія людей з розряду так званих ухилянтів (Бог їм суддя).
Міста, яке, поміж іншим, невипадково колись називали інтернаціональним за складом населення, серед якого пріоритети для кар’єрного росту у період срср надавалися переважно росіянам та комуністам – у часи заснування і спорудження виробничих корпусів і житлового фонду Нового Роздолу такою була, коротко означивши, «політика партії та уряду СРСР» (як тут не згадати, що після локального, у 2014-у році, і широкомасштабного, 24 лютого 2022 року, російського вторгнення, за покликом серця та вірності військовому обов’язку на захист Вітчизни від окупантів стали тисячі новороздільців, зокрема, і чимало дітей, внуків та родичів згаданої привілейованої частини мешканців нашого міста , які мужньо стримують ворожу навалу і, на жаль, гинуть за Україну від рук окупантів).
Міста, де у радянський період його славної історії таємні агенти кдб відстежували інакомислячих та національно свідомих українців і переслідували їх, бо ж тоді на «всесоюзну будову хімпрому срср» у Новий Розділ прибували і влаштовувались на сірчане підприємство, використовуючи легальну можливість, і репресовані учасники національно – визвольних змагань та «їхні посібники», які отримували амністію з таборів гулагу. У радянські часи мало хто про це говорив, але люди знали про це або здогадувались. Тоді було дозволено говорити і писати тільки про передовиків виробництва, переваги радянського ладу над капіталістичним, про дружбу народів на чолі з «старшим братом», про інтернаціоналізм. Про цю особливу категорію мешканців Нового Роздолу докладно висвітлено у альманасі Новорозділського Товариства політично репресованих, політв’язнів і Братства ветеранів національно – визвольних змагань ОУН – УПА «Рани», який вийшов друком у 1992 року. Це, зокрема, Степанія Вовк, Роман Загоруйко, Марія Загоруйко, Степан Чучман, Теодор Гупало, Іван Долішній, Василь Кобрин, Іван Максимців, Микола Медицький, Стефанія Наконечна, Дмитро Склим, Анна Трусь, Євдокія Туренко. З року в рік нові й нові репресовані учасники національно – визвольних змагань, влаштовуючись після повернення із заслання у табори « гулагу» на роботу на сірчаний комбінат та інші виробництва, отримували кварти і ставали мешканцями Нового Роздолу.
Міста, у якому жили, працювали, створювали сім’ї представники понад 20 національностей та етносів, тому його недарма місцеві інтелектуали поміж собою називали «новим Вавилоном» у Львівській області, і, можливо, саме з цієї причини тут формувався з покоління в покоління особливий характер його мешканців – відкритий, вольовий, запальний та ініціативний, із значною домішкою особливого, новороздільського гонору.
Міста, яке стало не тільки могутньою «кузнею кадрів» для працівників сірчаного та інших підприємств, а й для для закладів освіти, культури, спорту та установ соціально- комунально – побутового сектору.
Міста, у якому сповна реалізували свій потенціал та хисти представники сфер промисловості, науки, культури, спорту та медицини і згодом розвинули його на вищих рівнях своєї діяльності і стали відомими в Україні та світі.
Міста, у якому, а правильніше – на сірчаному комбінаті (згодом підприємство зазнало декілька перейменувань), у перші роки після заснування та спорудження нових і нових виробництв, підрозділів, житлових будинків та об’єктів інфраструктури було засновано багатотиражну газету «Радянський хімік». Власне, завдячуючи першому редактору друкованого органу «парткому, профкому та адміністрації» цього підприємства Федору Бевзенку, який у 1966 році написав книгу «Новий Розділ – місто хіміків», ми маємо можливість дізнатися як про точну дату заснування міста, так і перших мешканців та працівників комбінату, перших передовиків виробництва та будівельної галузі, про точний час і дату, коли було вироблено перші кілограми сірки, яка поклала початок стрімкого економічного розвитку Нового Роздолу.
Звичайно, як згадував вище, це був час суворої цензури і вимог до висвітлення у пресі подій, які відбувалися на підприємстві та місті. І навіть попри такі суворі застереження Федір Бевзенко скрупульозно описав головні віхи у заснуванні міста та підприємства, назвав прізвища людей, які були першими працівниками сірчаного комбінату, першими будівельниками, першими мешканцями. Завдяки цій книзі та її автору ми досі знаємо про місто, народжене сіркою.
З нагоди 73-ї річниці Нового Роздолу пропонуємо до уваги мешканців міста і Новороздільської громади витяги з книги «Новий Розділ – місто хіміків».
Іван БАСАРАБ, мешканець Нового Роздолу з 1958 року (тоді мені було всього роки) – найкращого міста у світі
«Новий Розділ – місто хіміків»
Засновано Новий Розділ травні 1953 року за проектом Українського державного проектного інституту “Укрміськбудпроект” у зв’язку з відкриттям і освоєнням родовища самородної сірки в районі стародавнього селища Роздол.
ПЕРШІ ПОСЕЛЕНЦІ
Освоєння Роздольського родовища сірки розпочато у травні 1953 року. За три кілометри на схід від родовища почали виростати житлові будинки майбутнього міста Новий Роздол. Першими його поселенцями були представники багатьох народів СРСР, ті, хто розвідував і освоював сірчане родовище, зводив промислові корпуси і будував місто. Це — спеціалісти і прості робітники, які прибули з інших областей України, багатьох братніх союзних республік та навколишніх міст і сіл.
В числі перших поселенців були геологи — розвідники І.І. Лебедєв, М. С Коробейніков, Д. М. Баранов, П. Я. Кривинчук; гірники — І. А. Іванніков, О. А. Головін, Г. М. Бурячок, В. І. Бізяєв, Г. Г. Мінігалімов, С. Р. Паламарчук, ІІ. Ф. Дяченко, Е. Е. Дяченко; механіки і технологи — Б. А. Риков, Д. П. Фірсов, В. П. Кошельов, В. К. Семенюк,, А. І. Кемов, Г. І Бролінський, О. Л. Вакарук; енергетики — Н. М. Месропян, О. І. Єгоров, М. Є. Арзамасов, В. М. Субота; будівельники і монтажники — М. А. Лоскут, В. З. Кім, Г. П. Паніциді, Г. М. Вірко, Ю.П. Озерецковський, М. С. Гарбузинський, П. К. Лисенко, В. В. Качуровський, І. Ф. Вельма, П. І. Мозговий, Б. Й. Левенець, В. М. Чих; транспортники — М. Г. Ванков, В. А. Вілюш, В. В. Гунців, Б. Г. Роговський; службовці — Г. Я. Білецька,О. Г. Маляр, В. І. Власюк, О. В. Андросенко.
Фундамент новобудов на роздільській землі закладав Віктор Іванович Мартинюк. Спочатку він працював рядовим будівельником, а потім йому як здібному майстру своєї справи доручили керувати бригадою…Нею гордились. Були дні, коли бригада давала три норми за зміну. Напередодні Дня будівельника 1958 року бригада Віктора Мартинюка першою рапортувала про виконання річної норми. Всі її члени були премійовані, а Віктор Іванович Мартинюк Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Це був перший новорозділець, удостоєний високої урядової нагороди за звитяжну творчу працю на спорудженні велетня хімії.
Першою бульдозеристкою на новороздольській будові стала Марія Костур. Після закінчення школи вона навчалась на курсах трактористів працювати на грейдері, потім на тягачі С-80. З радістю прийняла пропозицію сісти за кермо бульдозера.
На новобудові Марія, як і багато інших юнаків і дівчат, знайшла своє сімейне щастя. Вона одружилась з ветераном будови Мироном Пришляком, теж бульдозеристом. На одній машині вони виробляли по 3-4 норми за зміну.
Після служби в армії прибули в Новий Роздол однополчани Микола Труш та Іван Гурський. Їм полюбилась професія монтажників. В одній бригаді вони почали монтувати металеві каркаси хімічного велетня, устаткування і агрегати.
Дванадцятий рік живуть і працюють в Новому Роздолі дві веселі життєрадісні подруги, дві Марії — Верещинська і Кучменда. Вони взялися до роботи, почали оновлювати землю зразу ж після закінчення школи.
В Новому Роздолі почав свій трудовий шлях і Степан Шпилик. Працював монтажником, а потім автоклавником. Одночасно вчився в середній школі робітничої молоді, далі — в технікумі. На його долю випала честь дати першу плавку сірки. Скоро він став одним з кращих автоклавників. За успіхи, досягнуті при достроковому освоєнні проектної потужності комбінату, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1963 року Степана Васильовича Шпилика нагороджено орденом Леніна.
Майже в перші дні будівництва за велінням серця після демобілізації прибув на комбінат ветеран Радянської Армії та Великої Вітчизняної війни підполковник Василь Никифорович Чапурін. Він очолив автотранспортну службу, комплектував її, згуртовував і виховував кадри. Щоб краще знати виробництво, ця літня людина не погребувала сісти поряд з юнаками за парту на технічних курсах, а потім — в хіміко — технологічному технікумі при комбінаті. Його син Аркадій після закінчення Львівського політехнічного інституту прибув на комбінат і став працювати інженером електроремонтного цеху. Син Анатолій три роки працював електрослюсарем цього цеху, нині навчається в Львівському політехнічному інституті, а дочка Алла — в технікумі.
ЗОЛОТИЙ СТРУМОК
Підготовку рудної бази і будівництво технологічних цехів новороздільці завершили достроково. 28 березня 1958 року дала струм теплоелектроцентраль — серце гірничо хімічного велетня і Нового Роздолу. 9 серпня 1958 року Указом Президії Верховної Ради СРСР були нагороджені кращі будівельники: бригадири В. І. Мартинюк — орденом Трудового Червоного Прапора, В. Ф. Попов — медаллю “За трудову доблесть”, В. М. Чих — медаллю “За трудову відзнаку”.
Висока оцінка роботи запалила новороздільців на нові трудові звершення.
…О другій годині ночі 4 листопада 1958 року було виплавлено перші кілограми сірки. З сталевих трубопроводів побіг золотий струмок — хліб хімії.
Так став до ладу діючих підприємств хімічної промисловості сірчаний велетень, якому не було рівних в Європі, Азії і Африці — Державний Роздольський гірничохімічний комбінат.
Федір БЕВЗЕНКО, редактор багатотиражної газети «Радянський хімік», витяг з книги «Новий Розділ — місто хіміків» , видавництво «Каменяр» 1966 рік»
* * * *
З Днем міста, Новий Роздоле і новороздільці!
(Новий Розділ. Фото з редакційного архіву)
