Колись це був гімн Українських січових стрільців, а зараз пісня українського спротиву рашистам
«Ой, у лузі червона калина» – слова, які за час війни проти рашистської агресії стали такими ж символічними, як слова «Доброго вечора, ми з України» та «Рускій воєнний корабль, іді нах..й». Після акапельного виконання Андрія Хливнюка на Софійській площі пісня стала одним із гімнів війни проти рашизму.
Поціновувачі історії, української культури та музики напевно знають, що «Ой, у лузі…» або «Калина», як скорочено називають цей твір, – це ще й гімн армії Українських січових стрільців. Створили його на основі української народної пісні.
Пісня стала популярною завдяки виставі про гетьмана Дорошенка
1914 року режисер українського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький здійснював постановку трагедії Василя Пачовського «Сонце руїни» про долю гетьмана Дорошенка.
У фіналі п’єси мала звучати пісня. Спочатку вибрали «Чи я в лузі не калина була», але режисеру хотілось чогось оптимістичного, тож він запропонував іншу пісню – «Розлилися круті бережечки» і трохи переробив текст.
Останній куплет залишив без змін, але дещо змінив мелодію. У такому варіанті вистава і прозвучала на сцені. Вона мала гучний успіх.
Спершу це була не пісня повністю, а лише її останній куплет
Разом з успіхом вистави Степана Чарнецького популярною стала й виконана в ній пісня – особливо останній куплет «Ой, у лузі червона калина». Саме його одразу підхопила галицька молодь.
Того ж 1914 року в серпні у Стрию її вперше почув чотар (керівник військового підрозділу) УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького, котрий навчився її від артистів львівського театру. Трух до куплету «Ой, у лузі…» додав ще три куплети та навчив пісні бійців свого підрозділу. Так «Червона калина» зазвучала спершу у Стрию, далі по Галичині та стала гімном Січових Стрільців.
Нинішній варіант пісні був завершений у 1980-х роках
У 1980-х роках до пісні, яку дописав Григорій Трух, додали ще один куплет «Не хилися, червона калино», авторами стали дисиденти Надія Світлична та Леопольд Ященко – керівник хору «Гомін».
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Цей варіант пісні з чотирма куплетами «Українське радіо» записало у 1991 році. Він і став народним і співається зараз усіма.
Досі нема єдиної думки щодо народності музики «Ой, у лузі червона калина»
Режисер Степан Чарнецький, який у 1914 році додав пісню до вистави, стверджував, що мелодію пісні підібрав він сам. Володимир Гордієнко, історик Січових Стрільців, вважає, що тоді ж, у 1914 році, музику «Ой, у лузі червона калина» написав відомий композитор, автор стрілецьких пісень, головний капельмейстер Армії УНР Михайло Гайворонський. Музикознавці вважають музику народною. Принаймні в наш час вона назавше стала народною.
І досі не всі знають, що людина, яка підняла калину на світовий рівень, родом
із невеличкого села на Тернопільщині
Мова про українського поета, перекладача, журналіста, фейлетоніста, театрально-музичного критика, актора, режисера, громадського діяча Степана Чарнецького. Автор відомої пісні-гімну «Ой у лузі червона калина», яка стала символом незламності українців, народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківці колишнього Чортківського повіту (нині Чортківський район Тернопільської області).
Тринадцята дитина в сім’ї
Майбутній поет виховувався у сільській родині, був тринадцятою дитиною. Батько – парох Микола Чарнецький, помер під час епідемії тифу в травні 1882 року. Мати – Владислава Екгардт, з полонізованого німецького роду.
Після смерті батька хлопець разом з матір’ю перебираються до старшого сина Івана в місто Станіслав (нині Івано-Франківськ), де навчався в польській народній та реальній школі. Реальну школу закінчував уже у Львові, куди мати переїхала після трагічної загибелі старшого сина, і там 1901 року починає навчатися на інженерному факультеті Політехнічної школи.
Після її закінчення Степан Чарнецький працював деякий час за професією, але манія до творчості взяла своє.
Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому відділі, помічником начальника залізничної дільниці, редактором часописів. Останнім місцем роботи була Львівська наукова бібліотека, де Степан Чарнецький був науковим співробітником у 1939-1941 роках.
Видав збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів, книги «Нарис історії українського театру в Галичині». Автор перекладів польською мовою творів українських авторів.
Після тривалої хвороби Степан Чарнецький помер 1 жовтня 1944 року в Львові. Поховано його на Личаківському цвинтарі, а у рідному селі Шманьківці встановлено на його честь пам’ятник.
24 серпня 1991 року в стінах Верховної ради України після проголошення Незалежності було виконано уривок пісні «А ми тую червону калину підіймемо».
Родинний будинок поета і фестиваль на його честь
Степан Чарнецький був одружений з Іриною Поповчак, мав двох доньок, покійних нині Олександру (Кучму) та Олену. Єдиним з родини Чарнецьких залишився син пані Олександри Юрій, який проживає у Львові.
До наших днів в добротному стані зберігся родинний будинок поета в Шманьківцях, де народився Степан.
У 2005 році у Львові письменниця Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького». Пані Надія описала весь його шлях від народження до смерті, а також подальшу долю родини.
«До 1990 року про такого поета – ще й земляка у Шманьківцях не чули, навіть учителі місцевої школи. Хіба, може від тумівців (членів Товариства української мови) з Чортківського педагогічного училища, які навесні 1990 року приїхали, щоби посадити неподалік від церкви перші калинові кущі. Вони розповідали людям, що знали: «У вашому селі народився автор стрілецького гімну «Ой у лузі червона калина…», «Він син місцевого священника», «Він написав книжку про історію театру «Руська бесіда». Про Чарнецького-поета вони також нічого не чули… Згодом до тумівців долучилися інспектор районного відділу культури Галина Сушельницька, яка була родом зі Шманьківців. Але ще заскоро Шманьківцям було святкувати свою славу. Першим несміливим кроком була спроба місцевих вчителів увести «Червона калина» до репертуару шкільного хору «Забута пісня», який створено за директора Петра Захарчука в 1990 році. Вища влада не радила нам брати її до репертуару. Пісню довелося відкласти. Спочатку відновили Стрілецьку могилу…»
Але 26 травня 1991 року (за кілька місяців до проголошення Незалежності) у Шманьківцях відкрили пам’ятник Степану Чарнецькому. Під час фестивалю на стадіоні з червоними прапорами вперше замайоріли синьо-жовті прапори. Учасники свята на місці колишньої плебанії висадили 110 кущів калини – на ознаменування 110-ї річниці від дня народження поета. Тернопільський скульптор Іван Мулярчук довершував фігуру: чоловік піднімає гілки калини, що вінком сповили його постать.
Вже після перших святкувань фестиваль не проводили. Тільки в 2011 році за сприяння сільського голови та патріота Мирослава Човника відбувся перший обласний фестиваль мистецтв «Червона калина». Наступні фестини відбулися в 2013 році, згодом він отримав статус обласного фестивалю мистецтв національно-патріотичної пісні. У 2016 році у рамках фестивалю «Червона калина» було встановлено рекорд України з «Наймасовішого виконання гімну України».
