Радуйся Маріє, Бог з тобою,
Ти не зменшиш смутку, не затулиш болю –
Твої гарні діти, мов весняні квіти,
Від ординців клятих, злим нашестям стяті
Після лих і бою є з Тобою…
Місце, де розпочинається Алея Героїв, яке лишень навіть не рік тому оновили, встановивши флагшток з державним стягом, стало місцем останнього земного пошанування Героїв нашої громади, які полягли за Україну і за мирне небо над нами у боях з рашистською ордою. Скільки сліз та людського болю відчуло це місце прощання, скільки гордості за Героїв злинуло в небо із словами Державного Гімну та щемливого «Плине кача…», скільки палких слів підтримки рідних та визнання жертовності Воїнів прозвучало…
13 квітня вкотре був особливим жалобним днем. Новий Розділ прощався із одним з наймолодших наших Героїв – 22-річний (ровесник Володі Братціва) старший лейтенант, пластун, єдина дитина в сім’ї Ростислав БАЛЬЗАН.
Цього ж дня у смт. Розділ згорьована родина оплакувала, проводжаючи в останню земну путь, 24-літнього Олега БОРИСОВСЬКОГО.
Мати ще одного загиблого Володимира ГАЩИНА уже довгих двадцять пять днів чекає «повернення» свого загиблого сина додому…
На території Новороздільської громади 11-12 квітня було оголошено Днями жалоби в знак скорботи за вбитими на війні Героями Олегом Борисовським та Володимиром Гащиним.
Такі дні жалоби у Новороздільській громаді дуже часто. Уже дев’ять Героїв, уродженці нашої громади, віддали життя у боротьбі з російською ордою. Вони різні – молоді і старші, військовослужбовці і добровольці, сімейні і неодружені. Спільне одне – невтримне бажання захищати Україну, свою родину, свій дім, зрештою, всіх нас від нещадного ворога.
Ось вона, ціна добрих ранків і спокійних днів тут у нас, на Західній Україні. Ці хлопці стали живим щитом, щоб не допустити того, що відбувається в Маріуполі, Чернігові, Бучі, у наші домівки. Ці хлопці і є ціною нашої з вами свободи.
І для кожного Героя від імені громади висловлює слова вдячності і пошани міський голова Ярина Яценко. Кожному – наш низький доземний уклін. І коротенька розповідь та слова-спогади від рідних, близьких, друзів, знайомих. Це наш внесок у пам’ять новітніх Героїв, імена яких будуть внесені у книгу пам’яті Новороздільської громади. У цьому номері – п’ять імен, п’ять Героїв. Вічна їм пам’ять! Слава Україні! Героям слава!
Новороздільчанин, 22-річний старший лейтенант, командир взводу. Вірний військовій присязі в бою за нашу Батьківщину загинув біля Новотошківки Луганської області.
Єдиний син у батьків.
Пластун, відданий усією душею Україні і Богу.
Друг, справжній, вірний, про яких кажуть – душа будь-якого гурту.
Спи спокійно, Герою!
Увесь Новий Розділ і територіальна громада понад два тижні очікувала «повернення» Ростислава БАЛЬЗАНА, тамуючи біль і лють, глибоку пошану і вдячність, нестерпні глибини втрати…
Міський голова Ярина Яценко звертається до громади: «Вірний військовій присязі Ростислав Бальзан в бою за нашу Батьківщину загинув, виявивши стійкість і мужність, – саме так написав командир військової частини Ростика.
Серце обливається кров’ю. Надзвичайно вихований і хороший молодий чоловік. Справжній патріот України. Пластун. У свої 22 офіцер. Командир взводу, який не боявся взяти на себе відповідальність.
Пане Михайле, Любомиро Несторівно, сьогодні розділяємо з вами біль утрати Вашого єдиного сина. Приношу співчуття від імені всієї Новороздільської громади.
Але дивлюся, скільки сьогодні тут, разом з нами, друзів Ростислава, молодих хлопців та дівчат, однодумців, Пластунів. Вони скажуть більше.
Знаю точно, що з такими як вони Україна має надію на перемогу і велике майбутнє. Справа твоя, Ростиславе, та твоїх побратимів буде жити.
Світла пам’ять! Слава Україні!».
Таке чисте світле високе голубе небо супроводжувало похоронну процесію. Як світлим і чистим було недовге героїчне служіння і життя Ростика.
Отець Ростислав Височан: «Вчора, 12 квітня, 110 років тому у 1912 р. у стінах Львівської академічної гімназії була складена перша пластова присяга. Присяга, яку склав Ростислав. Потім була присяга на вірність українському народові. Далі був кодекс честі офіцера. А далі була .. війна. Ростислав постав перед нами – як той, хто не зламав своїх Присяг, хто був до кінця вірний своєму слову. Ми знаємо Ростика завжди щасливим – щасливим сином, за що вдячні його батькам, щасливим учнем, пластуном, курсантом, гордим офіцером, який до кінця був зі своїм підрозділом. Чому був щасливий? Бо жив тими цінностями, якими він присягав. Він був справжній. Від імені Національної скаутської організації ПЛАСТ складаємо низький уклін нашому другу, побратиму, воїну. Він є прикладом вірності – Богу і своєму народу!».
Організація ПЛАСТ вручила Ростику одну з найвищих нагород – Пластовий Залізний Хрест, який вручали багатьом відомим провідникам української нації. За виявлену мужність у боротьбі за батьківщину. Нагороду вручили батькові – Михайлу Бальзану.
СКОБ! Пластуни.
Маємо велику втрату серед вихованців нашої станиці…
Бальзан Ростислав, син Любомири та Михайла Бальзанів (07. 06.1999 р.н.).
Друг Ростик вступив до лав Пласту в Новому Роздолі 12 вересня 2012 р. Б.
Пластував у гуртку «Морські котики» куреня ч. 53 ім. Євгена Коновальця (виховник ст. пл. скоб Леонід Верестун). 14 липня 2014 р.Б. на станичному таборі «Чорторий» перед величчю Карпатських гір та серед гурту друзів склав Пластову присягу, що буде робити все, що в його силі, щоб бути Вірним Богові та Україні. Учасник юнацького курінного мандрівного табору «Тилами Січових Стрільців» (2015 р. Б.) та крайового виховно-вишкільного табору «Легіон» (2015 р. Б.). Активно пластував орієнтовно до кінця 2015 р.
Закінчив Новороздільську загальноосвітню школу №3 ім. А. Гергерта. Навчався в Академії сухопутних військ, після закінчення пішов служити в ЗСУ та отримав офіцерське звання старшого лейтенанта і донині виконував обов’язок захисту України. Служив командиром взводу танкової бригади.
Обороняючи нашу державу, загинув в бою за нашу Батьківщину у 22-річному віці, виявивши стійкість і мужність.
Його мати пишалася тим, що Він був нашим побратимом, що теж повпливало на його рішення стати військовим.
Від імені всіх теперішніх і колишніх пластунів станиці Новий Розділ висловлюємо глибокі співчуття батькам, рідним друга Ростика. Ви виховали гідного Сина нашого українського народу. Пам’ятаємо Ростика цілеспрямованим, вольовим та сильним духом хлопцем.
Він не зламав своїх присяг…
Для нас Ти назавжди залишишся таким усміхненим та дружнім, якого пам’ятаємо.
Слава Україні!
Героям Слава!
Друже, СКОБ! Тихо спи,
без тривог… З нами Бог!
Новороздільська ЗШ №3. Школа, у якій навчався Ростислав Бальзан. Школа, у якій працює його мама, Любомира Бальзан.
Володимир Іванович ПАВЛІВ, директор Новороздільської ЗШ №3 ім. А. Гергерта:
«Ростислав Бальзан. Прекрасна дитина, відповідальна, а патріот! Одразу після 11 класу планував йти у «Правий сектор» на війну на схід України. Ми з мамою переконували – ти ще зовсім юний, тобі навчатися треба, ти ще не підготовлений. І ці патріотичні настрої вилилися у навчання у військовій Академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного у Львові. Ростик вивчився, підготувався, загартувався, і його наміри захищати Україну лише зміцніли. Вибір був зроблений ще у школі, ще на пластунських вишколах, тож ні хвилини не вагаючись, одразу після закінчення Академії (у 2021-му) пішов на війну. Це, без сумніву, був би передовий командир української армії! Багато говорив про армію, бачив недоліки системи і шляхи їх покращення. Ми втратили одного з найкращих українських офіцерів, впевнений, і майбутнього генерала. З дитинства мав за мету захищати Україну.
Любомира Несторівна Бальзан – одна з найбільш толерантних, людяних, професійних учителів нашої школи, викладає англійську мову. Її поважають і в колективі, і батьки та учні. Спокійна, виважена, відповідальна. Свідома українка. Як і її чоловік, хороший спеціаліст-автомайстер. Словом, у такій позитивній сім’ї хорошій сім’ї і виріс такий надзвичайно хороший, цілеспрямований, свідомий Захисник – Ростислав. Увесь колектив щиро співчуває непоправній втраті. І водночас низько кланяється юному Герою! І батькам, які виростили такого сина! Герої не вмирають!»
Олена Олійник, однокласниця, яка сиділа за одною партою з Ростиком багато років.
«Моє серце обливається кров’ю. Сталося те, що ніколи… ніколи я б не могла подумати – війна, і що вона тебе забере.
Пам’ятаю маленький та дуже тісний клас, в якому ми сиділи на воєнці, і ти сказав, що будеш військовим. А потім ще 7 років я це слухала. Якийсь час марив навіть про повітряний десант.
Бачиш, твоя мрія здійснилася. Признаюсь, ти був красавчиком у формі. Але це все, дорогий мій друже, ціною твого життя. Ростику, якщо вищі сили є і ти нас чуєш, тоді знай, разом з тобою померли мої спогади про шкільне життя. Про той найкращий і безтурботний час. Все те, що ми пережили разом, всі ці останні свідомі роки школи, коли формувалися наші особистості. А ми пережили багато, Ти знаєш.
Пам’ятаєш, ми домовилися зустрітися через 5 років за тією ж партою біля вікна на другому поверсі. Вже шостий пішов … у вічність.
Я пишаюся тобою. Горда, що в мене був такий друг та однокласник, як Ти. Ти наш Герой. В серці назавжди.
Я приношу щирі співчуття сім’ї Ростислава Бальзана. Любов Несторівна, нема таких слів, щоб сказати, як мені жаль. Моя душа плаче разом з Вами.
Війна забирає найкращих.
Спи спокійно, друже, спи! Слава Героям! Смерть Ворогам!»
Людмила Петраш, однокласниця.
«Бути однокласниками – це дорослішати, розвиватися та пізнавати світ разом. Клас, в якому ти навчаєшся, стає для тебе ще однією сім’єю, а люди – близькими. Такою людиною є для мене Ростик. Ми подружилися одразу після того, як я перевелася з іншої школи. У початкових класах кожного дня після уроків ми проводили багато часу разом. Не було таких ігор, які б ми не зіграли, та історій, якими ми не поділилися один з одним, чекаючи наших мам після уроків. Пам’ятаю, як, граючись, Ростик намочив ніжки і ми вирішили, що найкращим варіантом буде посушити їх в мене вдома. Там нас зустріла моя мама, мокрих від дощу і з промоклими ногами (всі калюжі тоді були наші), напоїла гарячим чаєм, висушила і відправила Ростика додому. Ростик завжди пильнував за своїм зовнішнім виглядом, був одним з наших красенів і користувався популярністю у дівчат. У старших класах, пригадую, ми якось разом йшли додому, він запитав: «Люда, поясни мені логіку дівчат. Я стільки стараюся, а збагнути не можу. Ми якісь зовсім різні». Не пам’ятаю, що я тоді відповіла, але мене це точно розсмішило.
У школі Ростика цікавила історія України часів Першої та Другої світових війн, історія ОУН, УПА. Любив також урок військової підготовки. Він захоплювався вчителем, який викладав цей урок, і казав, що останній в своєму житті багато чого пережив. Також Ростик багато часу приділяв своїй фізичній формі. Зокрема, декілька років він ходив на секцію по дзю-до, де робив значні успіхи. Ростик – чудовий хлопець, впевнений в собі і своїх силах, харизматичний та сміливий, з класним специфічним почуттям гумору та заразним, щирим сміхом, який заповнював одразу все приміщення і покращував настрій.
Таким він залишиться для мене назавжди – нашим хоробрим і відважним Героєм, в смерть якого я досі не можу повірити, адже на наших випускних фото Ростик такий усміхнений, сповнений амбіцій, в якого ще все життя попереду…»
Друзі.
«Неможливо помістити пам’ять про людину в декількох рядках. За іронією долі, саме Ростислав завжди був тим, хто привчав нас бути лаконічним словесно, а красномовним у своїх справах. Більше за це він любив лише повчати нас того, що ми, цивільні, мало що розуміємо про це життя. Напівсерйозно, ледь приховуючи загадкову посмішку, він промовляв це жартома. Однак ми всі знали, що у кожному жарті є доля правди. А в кожній нашій посмішці була доля хвилювання. Щоразу все було ніби за сценарієм. Ранкова рутина, початок робочого дня, що переривався несподіваним дзвінком телефону. Бігло глянувши на ім‘я абонента, ми одразу знали, що чекає далі: «Хей, що б ти не робив – закінчуй. Я приїхав додому, у тебе 30 хвилин на збори». Відмовити чи запізнитись не було й думки. Детальний опис цих історій складно вкласти у формат журналістики, та й далеко не факт, що він пройшов би цензуру, однак одне можна сказати напевно: ми завжди були відвертими, ми завжди були щирими, ми завжди були усміхненими.
Ми не могли не бути щасливими. Його вустами навіть наші улюблені прифронтові історії звучали легко та жваво, прикрашаючи наші довгі вечори у колі друзів. Немов би спогади із шкільних років. А історій було чимало, не дивлячись на такий юний вік Ростислава. Поруч з нами завжди був досвідчений офіцер, наш Герой. Честь, відвага та вірність своєму слову. Таким залишався його слід, коли він у черговий раз повертався на службу. Проводжаючи, ми завжди казали, що чекаємо чимшвидшого повернення, та не завжди встигали додати те, що було на душі. Ми сильно його любили, а він нас – без сумніву, ще більше. Ми вдячні тобі за все, Друже. Твою руку нам більше не потиснути, але душа твоя навіки залишиться з нами. Тільки зараз ми зрозуміли те, що означає фраза – Герої не помирають! Ти – Герой! Ти назавжди залишишся у нашій пам’яті та серцях!»
