Березень, той самий…
За що ми любимо березень, за перші підсніжники, за ледь вловимі запахи весни, за Шевченківські дні.
Якими щемними видались цьогоріч читання українського Пророка недільного дня – 10 березня, в нашому місті!
Особливо, якщо в таких близьких тобі та заледве знайомих людях, відкриваєш щось нове і хвилююче вслухаючись, як вони декламують безсмертну поезію Кобзаря.
«І буде син і буде мати і будуть люде на землі…», – саме такою цитатою з вірша Тараса Шевченка завершила свою промову очільниця Новороздільської міської ради пані Ярина Яценко.
Про людей, їхні долі, про матір та сина в тексті вашого автора, який не зовсім про Весну.
* * *
Ми зустрілись з ним в самому центрі міста сірого весняного дня -14 березня. «Поспішаю привітати онуку – у неї сьогодні перший життєвий поважний ювілей, 10-ть років», – як натяк, що розмова буде нетривка розпочав він.
Про головне розпочав і я: «На хіба робити цей надважливий Закон саме таким чином?»,- безапеляційно заявив я йому щодо в’язкого процесу підготовки законопроєкту про мобілізацію.
«Армія – це мотивація та любов до Батьківщини. Та любов і патріотизм, який проявили перші українські добровольці в березні 2014 року. Якщо цього не було б і не буде надалі, не буде й підтримки зовнішнього світу.
Той, хто любить свою країну, завжди матиме союзників. Патріотизм цінують в світі», – цю мою довгу тираду він вислухав у мовчазній задумі.
Незворушний та переконаний в своїх цілях та завданнях, він дивився мені прямо у вічі.
Мабуть, таким він був завжди, подумалось тієї миті.
Переді мною стояла людина, яка мала дозвіл суспільства втручатись не в свої справи, інтелектуал в класичному значенні цього слова, напрочуд скромний та м’який у своїх манерах.
Скільки поколінь політиків виплекано ним! Скільки опонентів вступало з ним в бій!…
Я побажав добра його улюбленій онучці, а для нього здоров’я й сил.
Його справа не завершена, адже триває війна, тож на заслужений відпочинок піде після Перемоги. Хоча й не уявляю його без боротьби.
* * *
Отже, сьогодні 14 березня – десятиліття тому в Україні зродився Добровольчий Рух. Розуміння величі цього Чину прийде через десятиліття, не зараз – так в історії було завжди.
* * *
24 лютого 2022 року він зустрів в оточенні ворога, посеред Росії, в самому лігві – Москві. Того ж дня він сів за кермо свого авто і поїхав на війну захищати свою Батьківщину – Україну.
Тисячі кілометрів посеред ворогів…Та він був непохитний у своєму рішенні та глибоко переконаний в справедливості своїх цілей – захистити Україну та знищити Росію, дорогами якої він зараз їде. Він полюбив Україну до кінця.
Чомусь пригадалося Євангеліє зі словами: «…Він полюбив їх до кінця» – це про Христа та Його апостолів.
На кордоні Польщі й України він передав своє авто волонтерам на потреби ЗСУ. А за місяць віддав і життя. За Україну.
Берездівчанин – ВЕНЧАК Ярослав…
Один із славної когорти Воїнів – Добровольців.
Герої не вмирають, вони лиш з нами не живуть…Ці слова викарбувала родина на Хресті Героя.
* * *
25 лютого в Новому Роздолі відбулась почесна церемонія відкриття та освячення місця Слави та Пам’яті полеглих Героїв нашої громади, які віддали своє життя за Батьківщину. Пан Іван Басараб про це місце земного пошанування Героїв сказав такі слова: «…Тепер вони посеред нас, безмовно дивляться із світлин, але ми чуємо, про що вони мовчать».
Та нема більш пронизливішого слова про це місце, висловленого пані Вірою Власюк – рядками невідомого автора.
Цей газетний номер вийде в переддень величного християнського свята – Благовіщення Пресвятої Богородиці, тож хай прозвучать ці рядки: «Радуйся, Маріє, Бог з Тобою! Ти не зменшиш смутку, не затулиш болю – Твої гарні діти, мов весняні квіти, Від ординців клятих, Злим нашестям стяті Після лих і бою є з Тобою».
Після таких слів можна тільки мовчати.
А 14 березня, як знаменний День не зітреться в історії України, він не зітреться в пам’яті вдячних людей.
Зі святом Вас, Добровольці! Ваша справа жива, Ваш чин не завершено – попереду Перемога.
Володимир КУКУРУЗА, 14. ІІІ. 2024
