16.5 C
Lviv
23.07.2024
Новороздільська ОТГ

Про дідуся та батьків Володимира Зеленського, які походять з міста Кривий Ріг, у дечому схожого на Новий Розділ

 Нотатки  на полях книги О. Таранущенка «На остріє собитій», яка багато чого пояснює  

 Нещодавно зустрів свою давню приятельку , родом з Дніпропетровщини, яка років із 45 тому    після закінчення навчання у тамтешньому «вузі» за скеруванням прибула у Новий Розділ відпрацювати обов’язкових 2 роки на виробничому об’єднанні «Сірка». Проте так і замешкала у нашому чудовому містечку на постійно. Звісно, вийшла заміж за видного інтелігентного, як і сама,  місцевого парубка із Рогатина, у щасливого подружжя народилося двійко гарних діток. Одне слово,  життя на новому місці вдалося.

Під час розмови  (як книголюб книголюбу) Катерина Іванівна  похвалилася, що її земляк із Кривого Рогу,  Олександр Таранущенко, відомий у цьому славному промисловому місті  високопрофесійний співробітник кримінального розшуку у період 60-80 років минулого століття, надіслав їй власну книгу спогадів про ті далекі часи.  «Але найцікавіше те, – інтригуючи додала пані Катерина , – що  у книзі «На остріє собитій» (виданій у 2020 році  Дніпровським видавництвом  «Журфонд»   російською мовою)  чимало місця присвячено  дідусеві чинного президента України Володимира Зеленського. Та і про його батьків згадано теж….»

Зізнаюся, захвилювався неабияк від цих слів про таких (!) персонажів  книги, бо ж, якщо відверто, мало що знав про коріння  Володимира Зеленського. По секрету покаюся –  обрання знаменитого коміка з «95-го кварталу»  Президентом, за якого 2 роки тому проголосували 73 відсотки  моїх співвітчизників, сприйняв як кару Божу для України. Подейкують, що його на найвищий владний  Олімп просував сам Коломойський (зрештою,  політтехнологи цього диявольськи винахідливого  олігарха  на виборчих перегонах, окрім явної підтримки В. Зеленського, як кажуть,  «відкладали яйця», в різні кошики, мовляв, та хай будь – кого  із 37 кандидатів  оберуть  «хахли» Президентом, аби тільки не Порошенко).

  Даруй, шановний читачу, за відступ від теми. Отож продовжую:  почувши про зміст книги, відразу ж попросив пані  Катерину , аби вона дала мені її почитати. Бо ж цікаво, еге ж, з якого генетичного «тіста» зліплена частина особистості В. Зеленського, який  щодня своїми недолугими  вчинками як Президент  доводить мене ледь не до помутніння розуму.  Зрештою, нас  таких щораз більшає, мабуть, скоро вже  назбирається  73 відсотки. Тож, коли грянуть наступні вибори, то вже не дамо себе ошукати, а оберемо досвідченого управлінця, фахового у фінансово – економічних питаннях, справжнього державника – патріота. Як на мене, їх декілька: чинні депутати Михайло Забродський, Олексій Гончаренко, екс – міністр уряду Президента Порошенка Андрій Рева, Юрій Бутусов, можливо, ще двійко – трійко потужних особистостей з яскраво вираженою проукраїнською, проєвропейською реформаторською позицією. Однак, не варто скидати з рахунку найактивнішого на даному етапі політика  Петра Порошенка, який із своєю командою та однодумцями з інших партій та рухів, реально протистоїть В. Зеленському та його спільникам у ОП та інших надважливих управлінських структурах, котрі свідомо чи несвідомо приймають рішення, що шкодять державі, послаблюють її економічну та військову потугу, сіють у народних масах зневіру та втому від невідомості. Утім, ця болюча тема вимагає окремих полів для грунтовного аналізу та відвертих висновків.

А  тепер трішки більше розповім вам, шановні читачі,  про Зеленських (бо  книгу пані Катерина дала мені почитати охоче, щоправда, з умовою, аби не «пішла руках»  інших книголюбів). Отже, короткі нотатки  на полях книги О. Таранущенка «На остріє собитій», яка багато чого пояснює. 

Насамперед  розпочну з дідуся чинного Президента України, Семена Зеленського, якому, власне, автор книги, окрім себе, любимого, на всі  100 тисяч вольт прорадянського,  відверто ностальгуючого за минулим, присвятив найбільше спогадів. Бо Семен Іванович  займав провідне місце в історії післявоєнного кримінального розшуку Кривого Рогу. Не дарма декілька поколінь тамтешніх борців із злочинністю називали його «батьком».

Дещо   із біографії дідуся Зеленського: коли фашистська Німеччина віроломно розпочала військову агресію проти свого нещодавнього союзника – комуністичного Радянського Союзу, сімнадцятирічний Семен Зеленський   додав собі рік, щоби стати солдатом. В грудні 1942  року його скерували на навчання в піхотне училище. Через рік Олександр Зеленський став командиром взводу, а через місяць – очолив роту. Його частина героїчно воювала при звільненні Кривого Рогу. Далі була Вісло – Одерська операція, де Зеленський отримав важке поранення.

У Кривий Ріг гвардії капітан повернувся з двома бойовими орденами. Спочатку попрацював у школі, згодом отримав скерування у відділ по боротьбі з бандитизмом міського відділення внутрішніх справ.  Далі О. Таранущенко описує яскраві епізоди із справді небезпечних буднів працівників відділу по боротьбі з бандитизмом  у протистоянні з криворізьким криміналітетом. На той час, відзначає автор книги, криміногенна обстановка у Кривому Розі була вкрай складною:  місто стрімко розбудовувалось, споруджувались гірничо – збагачувальні комбінати. До роботи залучалися ув’язнені, які відбували покарання. Вони жили в гуртожитках у житлових зонах, які місцеві мешканці, наче в насмішку, називали «перше комсомольське містечко», «друге комсомольське містечко».

 До речі, це мені дуже нагадало Новий Розділ кінця 60-х початку 70-х років, коли у наше місто навезли із зон «зеків», які працювали на спорудженні виробничих  підприємств. Жили вони  у двох гуртожитках, які мешканці міста   називали перша і друга спецкомендатури. Вказана категорія працівників  «на об’єктах народного господарства» отримувала сяку – таку зарплату, мала вільний вихід у місто, щоправда із фіксованою годиною повернення у гуртожитки.  Ми їх називали «хіміками», а юнаки, із сміливіших , охоче (бо цікаво ж!) знайомилися з ними і на роботі, і у місті  біля «бочок», де продавали пиво. Часто між новороздільцями та цим контингентом відбувалися бійки (інколи справжні побоїща) з різного приводу, переважно, аби довести, хто в Новому Роздолі  господар.

Згодом чимало  «зеків» після завершення «хімії» залишалися жити у нашому місті, створювали сім’ї, одне слово, ставали новороздільцями. До прикладу, на моєму рідному 9-му кварталі один із таких , Володимир, уродженець Донеччини,  який, якщо не помиляюся, мав прізвисько «Красавчик», наприкінці 60-х одружився із дуже красивою дівчиною з нашого кварталу , сестрою двох братів,   моїх друзів. Ми, підлітки, були раді знайомству з таким крутим сусідом, часто ходили разом з Володею на озера ловити рибу, звісно, жадібно слухали   його  розповіді про «зеківське» життя, неписані закони  «зони», поняття тощо. Так що наше становлення мало відтінки: від піонерсько- комсомольського, розповідей в родинах про національно – визвольні змагання включно  до «зеківського».

Власне, у Новому Роздолі тих років на багатьох кварталах колишні «хіміки» зустрічалися з дівчатами, а згодом одружувалися і ставали «приймаками». Мабуть, і ця обставина, а також і те, що у місті, окрім вказаної категорії мешканців,  була своя потужна «плеяда» місцевих   крутих хлопців, які додавали міліції «море роботи» скоюваними  хуліганськими вчинками  та злочинами,  мабуть, і спричинилася до того, що Новий Розділ у криміногенному сенсі здобув лихої слави на довгі роки. Дехто із них у кримінальних колах здобув великий авторитет. Утім, чимало уродженців Нового Роздолу стали відомими вченими, медиками, відзначилися у спорті та мистецтві. Так що, як кажуть, нашого (новороздільського) цвіту по всім у світу… Отож  вказані О. Таранущенком деталі про Кривий Ріг 50-60-х років недарма  викликали асоціації із Новим Роздолом – таким же інтернаціональним містом, та, до певної міри, населеним колишніми   «зеками» . Але були і відмінності. Зокрема, якщо керівний кадровий склад на міських підприємствах, в  установах та організаціях переважно складався із приїжджих з різних кінців Радянського Союзу спеціалістів, над якими верховодила «керівна і спрямовуюча» комуністична партія із своїми функціонерами, то більшість населення Нового Роздолу складали вихідці із західних теренів України. Було серед них і чимало репресованих і політв’язнів, учасників ОУН- УПА, які після відбуття термінів покарання прибули у Новий Розділ, який розбудовувався і потребував робочих рук, бо тут споруджувався найбільший у Союзі сірчаний комбінат. Навчені попереднім гірким досвідом, вони наче розчинилися у загалі і  про поточні справи  говорили виключно поміж собою. До речі,  у сім’ях репресованих «про уярмлену московською атеїстично – комуністичною імперією Україну» та національно – визвольні змагання  розмовляли  вкрай обережно, не посвячуючи дітей (принаймні, таких прикладів ваш автор не надто пригадає. Утім, можливо, це відбувалося  у великій таємниці). Були й такі, що розповідали подорослішавшим дітям правду про минувшину, Українську Повстанську армію, націоналістичний рух опору – і ця правда мала неоднозначний вплив: дехто мотав цю секретну інформацію, як кажуть, «на вус» і жив повноцінним життям, намагаючись реалізувати себе в умовах державного тиску на особистіть, переслідування за інакодумство у національному питанні , а дехто настільки був вражений почутим, що важко страждав психологічно, і така несправедлива реальність впливала настільки, що молоді люди наче входили у «внутрішню еміграцію» і поповнював ряди таких же розгублених осіб, які відчували себе «втраченим поколінням». І такий гнітючий психологічний стан тривав десятки літ, поки у СРСР не розпочалася Перебудова, а відтак і процеси руху за національне Відродження, котрі й зумовили відновлення  незалежної Української Держави. Саме тоді і ця категорія містян також наче відродилася – вони врешті відчули себе вільними від умовностей та лещат тоталітарної комуністичної адміністративно – командної системи. Вони активно влилися у суспільне життя, а також намагалися реалізувати свій потенціал.    

 Отож ми, діти, народжені у 50-х -60-х, діти понад 20-ти   національностей та етносів  жили у відповідності із неписаними законами свого підростаючого покоління: і дружили, і «воювали» вулицями,  гуртувалися  у  квартальні групи, організовували вуличні змагання з футболу, ганяли – спочатку на старе озеро біля комбінату, а потім  на Барвінок –  ловити рибу, швидко засвоювали нові ігри, як, власне, і нову  російську мову. Утім, постійно помічали, що чомусь на українську наші друзі із «общєпанятного» ніколи не переходили. А наші ровесники, які навчалися в українських класах у «російській школі» №2, ще й час від часу  відчували зверхність щодо се6е зі сторони деяких учнів російських класів та  вчителів. Принаймні, так вони згодом зізнавалися вашому автору.

Але, якщо відверто говорити про той період, то моє покоління  інтернаціоналізувалося легко, без спротиву, у переважній більшості  не знаючи справжнього стану речей у СРСР, не знаючи справжньої історії України .  І, мабуть, якби  у «тілі»  міського населення не було міцного стрижня із місцевих мешканців, а також,  якби не репресовані та політв’язні, які до часу  поводилися непомітно, а насправді зберігали і таємно пропагували  дух українства серед надійних містян, якби не жертовний рух інтелігенції покоління Чорновола, братів Горинів, подружжя Калинців та інших, котрі, усвідомлюючи, що їх чекають довгі терміни ув’язнення, і словом, і ділом говорили правду про імперіалістичну суть Радянського Союзу, русифікацію, перекручування історії України (про що ми також дізнавалися з «ворожих радіоголосів»), то імовірно, що мешканці  Нового Роздолу за ментальністю були   би  інакшими, «совковішими».

Звичайно, не аж так масово,  як схожий «біографією» становлення з Новим Роздолом  металургійний Кривий Ріг та усі більші та менші міста  східних, та  південних теренів держави , Донбасу , а також, частково, центральної України. І саме тому у цих регіонах   радянський менталітет та світогляд утрималися і досі. І у визначальний мірі завдяки тому, що такий «стан душі» тамтешнього люду  всіляко леліяла, впливаючи на мізки всілякими пропагандистськими засобами впливу, комуністична та соціалістична партії, згодом «регіонали» та всілякі громадські організації проросійського толку. І посіяна омана призвела до того, що більшість  населення стала дезорієнтованою, не відчувала національної гордості, натомість, зневірена у торжество справедливості у наскрізь корумпованій державі,  переймалась  виключно бажанням  ситніше влаштуватися у житті, підлаштуватися під існуючі правила та поняття. А ще відчутно ностальгувала  за минулим, де не було організованої злочинності, безробіття. Щодо тотального дефіциту товарів народного споживання та переслідувань українською інтелігенції, яких тривожила тотальна русифікація та перекручування фактів з історії України,  і про це вони публічно висловлювались, то про ці та інші «мінуси» радянського життя воліли не надто розповсюджуватись, мовляв, це  були «іздєржкі», котрі  можна було терпіти. Та що там казати, про «плюси» та мінуси» колишнього Радянського Союзу   нещодавно згадав  Президент  В. Зеленський особисто  під час прес – конференції із  Президентом Польщі Анджеєм Дудою, яка відбулася в рамках його візиту в цю країну

Звичайно, тому впродовж 30 – ти років незалежності України  наші співвітчизники з тих країв держави голосували у переважній більшості за «прорадянські», «популістські» партії . На крайніх виборах цей  кількісно значний електорат проголосував переважно за «Слуг народу» ,  ОПЗЖ, проросійську партію Шарія . Звісно, «обома руками» –  за 42- річного В. Зеленського, такого зрозумілого і рідного для них, такого собі  «парня із нашево горада».  Утім, щодо голосування за цього кандидата в Президенти також   і десятками тисяч  виборців із Західної України із загальним, воістину,  вражаючим  результатом 73 відсотки по всій державі , то це  справді феномен. Незрозумілий і тривожний. Можливо, тому, що була застосована кремлівська, за висловом Айдера Муждабаєва «матрична технологія», коли у період передвиборчої кампанії усі кандидати в Президенти дружно агітували не за свої виборчі програми, а з усіх сил критикували П. Порошенка, зводили наклепи та розповідаои по ефірах різних ток – шоу , наприклад, про його «збагачення» у «80 разів…». І це дало відповідний результат. До речі, і у Новому Роздолі  деякі мої квартальні знайомі, і інші містяни, щоправда, у переважній більшості не місцеві за походженням (хоча і таких було чимало) також проголосували за В. Зеленського, а на парламентських виборах – за «Слуг народу». Мабуть, як зазначав вище, тому, що наше місто «за біографією» нагадує до певної міри Кривий Ріг та інші міста Сходу України. Власне, якщо напружити пам’ять, то схожу електоральну позицію вони демонстрували і на попередніх виборах – щоправда, тоді тільки прізвища кандидатів та назви партій були інші. Тож електоральні уподобання не мають аж такої явної географічної чи національної ознаки. Як, власне, і зрада: яскравим прикладом цього є виходець із Житомирщини Віктор Медведчук, та уродженець Львівщини Тарас Козак, проти яких днями Генеральна прокуратура відкрила провадження за підозрою у зраді України.  

Утім, час повернутися до змісту книги О. Таранущенка «На остріє собитій». Після одруження у Семена Івановича та Марії Семенівни Зеленських народилось двійко синів – Геннадій та Олександр, обидва після закінчення школи навчалися у технікумі. До речі, згадує О. Таранущенко, Семен Іванович  не хотів, щоб його сини пішли служити в міліцію, але додавав: «Ну, а якщо так станеться, що вони все – таки підуть служити в кримінальний розшук, то нехай працюють так, щоб мені не було за них соромно». Утім, сини обрали собі інший фах, як кажуть, пішли в науку.

Далі у книзі про батьків Володимира Зеленського  згадується не надто часто, щоправда додаються його дитячі фото та  світлини батьків Президента (див. фото).

Як згадував вище О. Таранущенко майже  увесь зміст книги  присвятив цікавим спогадам про будні карного розшуку Кривого Рогу,  де «головними» персонажами є дідусь Володимира Зеленського та, звісно, і особисто він, щоправда, згадуються й інші відомі міліцейські оперативники та керівники тих часів. Однак, видається, що автор, віддаючи належне внеску Семена Зеленського у боротьбу із злочинністю у Кривому Розі, прагнув донести до читацького загалу послання, у якому чітко проглядається його критичне ставлення до періоду розбудови державності України до обрання Володимира Зеленського Президентом та, власне, туга за радянською Україною. Навряд, чи цей месидж знайде позитивний  відгук у більшості теренів держави, але на Донбасі, Півдні та Сході, мабуть, він знову посіяв ностальгію та «совкові» настрої. Мабуть, саме для цього вона і написана, так би мовити, під прикриттям опису сімейної біографії  Зеленських.

На підтвердження такого висновку подаємо у перекладі на українську витяг з розділу книги «Із сумом про день сьогоднішній», який не залишає  сумніву у такому намірі О. Таранущенка: «Дуже боляче, що сьогодні в моїй улюбленій Україні, яка двадцять дев’ять років тому стала незалежною, все приходить в занепад – економіка, сільське господарство, промисловість, оборонний комплекс та інші галузі. У радянський час будували соціалізм з «людським обличчям», а тепер ми побудували виродка – «капіталізм» з вовчим обличчям. Не все гладко було і в часи Радянського Союзу, але країна жила стабільно, споруджувались будинки, житло було безкоштовним, нехай навіть і в «хрущовках»…Наші ракети були найкращі в світі доставили на Орбіту перший супутник землі, першого космонавта, наші трактори працювали по всьому світі, бронетехніка була кращою в світі, авіапромисловість на висоті. Було чим гордитися.

Тепер це все втрачено, кращі кадри виїхали за кордон. Наука також мала репутацію кращої, ніж за кордоном. Нахлинуло безробіття.

 Країну заполонила корупція, хабарництво, гроші виводять в офшорні зони, тим самим зміцнюючи економіку інших країн. Банківська система зруйнована…

Правоохоронні органи замість того, щоб стояти на захисті інтересів держав , «кришують» ці установи, стоять у них на оплаті.

В радянський час всі були атеїстами, у вільній Україні раптом всі стали віруючими. Всі будують храми: начальники УВС, прокурори – від генерального до районних та обласних. Я запитую себе: за які такі шиші? Адже зарплати їхньої вистачило б тільки на риття траншеї під фундамент, і то довелося б позичати.

При усіх президентах , від Леоніда Макаровича Кравчука і до Володимира Олександровича Зеленського, економікою країни ніхто не займався. В результаті відбувається те, про що я говорив….

Не припиняється війна на Донбасі, хоча Порошенко обіцяв припинити за два тижні. Зеленський також, поки що нічого реального для цього не робить…

А як відбувалася в країні так звана «декомунізація». Верховна Рада на чолі Парубієм В. А.  вирішили перейменувати  міста, вулиці, області – і ніхто навіть не подумав спитати у мешканців, які живуть у цих регіонах, хочуть вони цього чи ні…А боротьба з пам’ятниками? Це бандитизм – варвари так не робили, як ми – «європейська» країна…

А пародія на «люстрацію»? Коли вуличний натовп, присвоївши право суду, кидала неугодних у сміттєві баки. Тільки дикуни так поступають…

Боляче за державу , якою керують нездари, хапуги і злочинці, які прикриваючись красивими словами про європейські цінності, грабують країну. Історія ще дасть цим горе – керівникам. Президенти Кравчук Л. М. та Ющенко В. А. доклали руку до розвалу економіки, сільського господарства і так далі. Янукович В. Ф. зрадив не тільки країну по імені Україна,  зрадив сім’ю, партію, покинувши все на розтерзання, зі свою клікою втекли з країни….

Порошенко П. А. зі свою жадібністю, манією величі добив все до ручки…

Новий президент, Зеленський Володимир Олександрович, прийшов, по суті справи, на попелище. За нього проголосувало 73 відсотки населення країни. Зеленському повірили, всіляко підтримують його перші кроки. Але такі, як Порошенко і його партія, ще мають вплив в армії і серед праворадикалів та націоналістів. Замість того, щоб засукати рукави і допомагати піднімати країну з колін, витягувати її з прірви, прагнуть реваншу…

Так, у Президента Зеленського Володимира Олександровича немає політичного досвіду, але є величезне бажання покращити економіку країни, зробити її успішною. Так, він багато припускається помилок, особливо з кадрами, при їх розстановці. Але, думаю, досвід прийде до нього, і він відкине всілякий тиск на нього – як внутрішній, «друзів», так і»зовнішній». Я вірю йому, оскільки добре знав його діда, Зеленського Семена Івановича, твердого і стійкого керівника. Він не прогинався під жодним тиском, всюди і завжди відстоював свою правоту, стояв на захисті прав та інтересів людей…Хочеться вірити, що Володимир Олександрович пішов в діда. І все в нас налагодиться…».

Хочеться додати – ще б пак. Але вже минуло 2 роки, як В. Зеленський на посаді Президента України, але щось не надто в державі «все налагоджується». І багато з нас знає відповідь, через кого саме… І вже  точно не через згаданих у книзі О. Таранущенка «На остріє собитій» діячів з демократичного, державницького крила українського політикуму, яких він так нещадно критикує.

До речі,  у книзі жодним словом не згадано про Росію як країну агресора, яка у 20214 році  віроломно, як Гітлер у 1941 році, розпочала війну проти Україну, анексувала Крим, створила маріонеткові квазі – утворення ДНР/ЛНР, сотнями тисяч видаючи тамтешньому населенню паспорти громадян РФ. Про це тільки одне загальне речення: “Не припиняється війна на Донбасі“. Крапка. Мабуть, не важко здогадатися, чому О. Таранущенко саме так обтічно і лаконічно описує криваву російсько – українську війну, яка впродовж семи років вже забрала понад 14 тисяч життів наших громадян – військових і цивільних, адже , крайній витяг із розділу книги  «Із сумом про день сьогоднішній»  однозначно «підказує» відповідь…

І наостанок. Вважаю, що мені все – таки пощастило, що, за збігом обставин, вдалося прочитати цю книгу «На остріє собитій». Книгу, яка багато чого пояснює і нам, новороздільцям…

Іван БАСАРАБ 

На фото: Президент України Володимир Зеленський з дружиною Оленою Олександрівною; дідусь В. Зеленського Семен Іванович з дружиною Марією Семенівною; батьки В. Зеленського Олександр Семенович і Рімма Володимирівна після одруження; батьки В. зеленського у наш час.

(Фото – із книги О. Таранущенка “На остріє собитій”)      

Схожі повідомлення

Упокоївся в Бозі знаний новорозділець

admin2

ART – STONE – власне виробництво у Новому Роздолі

admin3

Заходи до 70-річчя Нового Роздолу

admin2

Де поділася зупинка, що навпроти «Приватбанку»?

admin3

Провакциновано понад 4 тисячі мешканців Львівщини. У Новому Роздолі цей процес розпочнеться із середи, 24 березня

admin3

Долучайтеся до акції прибирання міського озера!

admin2

Залишити коментар