Редакційний досвід засвідчує, що деякі газетні публікації викликають у читачів світлий резонанс, спонукають здійснити приємність ближнім гарним вчинком. З цієї когорти людей доброї волі дехто не проти публічного висвітлення у «Віснику Розділля» про їхню добродійність, а дехто, навпаки, воліє творити добро інкогніто. Сьогодні – мова саме про них…
Декілька тижнів тому, а точніше 29 січня, у «Віснику Розділля» було надруковано редакційну інформацію «Добру справу слід творити тихо – так пояснила свій вчинок працівниця міськради, передплативши «Вісник Розділля» для літньої людини». І вже невдовзі гарний почин цієї скромної пані, яка попросила не вказувати у газетному матеріалі її прізвища, підтримали ще два мешканці Нового Роздолу. Утім, коли про це стало відомо редакції, доброчинці категорично наполягли, аби у надрукованій інформації не вказувались їхні прізвища.
Отже, один поважний молодого віку містянин передплатив 10 примірників «Вісника Розділля» на півроку для мешканців Нового Роздолу та двох навколишніх сіл (добродій попросив не вказувати назви). На його прохання газета має призначатися для осіб літнього віку, але які цікавляться громадським життям міста та об’єднаної територіальної громади.
Неабияк здивувала і добре знайома газетярам енергійна пані років 80-ти, яка передплатила два примірника «Вісника Розділля» до кінця року двом членам Спілки інвалідів «Промінь життя». Але і вона була категоричною – її персональних даних у газеті – ні-ні!
Ну що тут скажеш, спасибі, шановні невідомі загалу (окрім, звісно, «вісникроздільців») добрі люди. Ваш вчинок справді захоплює. І зайві слова тут недоречні. Як і зайві слова наслідувати їхній приклад…
А щодо, так би мовити, публічних доброчинців, які офірують на передплату «Вісника Розділля» немічним людям похилого віку та членам СІ «Промінь життя», то тут і надалі поки що єдиний фігурант – підприємець Іван Маркевич, який передплатив 20 примірників міської газети на 2021 рік для 20 пенсіонерів та спілчан (можливо, так вчинив і ще хтось, але редакція, на жаль, інформації про це немає). Пригадується, що ще декілька років таких доброчинців було чимало. Мимоволі пригадалося латинське прислів’я: «Часи змінюються, а з ними і ми». Утім, як кажуть, щось тут не теє…
Іван БАСАРАБ
