У біографії декількох поколінь новороздільців озеро Барвінок – це частина особистої долі, красивий свідок зародження мрій, про які знали тільки вони. Це магічне плесо, яке, немов жрець, омивало своїми чистими водами наші потаємні помисли до самих душ наших і неначе благословляло у невідомий життєвий шлях.
І кожен з новороздільців творив (і творить) свою долю, як умів, як складалися обставини. Але ми ніколи не забуваємо про Озеро, відвідавши яке, щоразу поринаємо у чудові спогади, які, неначе коштовне каміння корону, увінчують наш колооберт життя. Тому наші особисті стежки до Барвінку ніколи не заростуть бур’яном забуття…
Коли настає літо, намагаюся щоранку перед роботою встигнути помандрувати на озеро, зануритися у чисті води і, як в дитинстві і юності, про дещо помріяти, звісно, з погляду прожитих понад 70 років. А віднедавна, з тиждень тому, щоранку зустрічаю на шляху до Барвінка моїх давніх знайомих – подружжя Гайсинів – Артура та Вікторію. Красива і яскрава пара, мабуть, років на тридцять молодша від мене, щоразу прямує на Озеро поокремо, обабіч дороги, і ретельно прибирає в пакети різний непотріб – розірвані торбинки, пачки від цигарок, обгортки від морозива печива – всього й не перелічу. Тепло вітаємось, я дізнаюся, що Артур – від минулого року військовослужбовець – перебуває вдома у двотижневій відпустці, принагідно, бажаю ефектній парі гарно провести ці дні. І не втримуюся, щоб запитати, мовляв, що спонукало їх стати добровільними екосанітарами довкілля.
Артур стиха і без пафосу відповідає, що вони з Вікою просто закохані в Барвінок, його неймовірні краєвиди, свого часу були свідками його розквіту та благоустрою, проте, на жаль, із смутком спостерігали і за його занепадом. Та і дорогою до Озера, коли вони туди часто прямували, їм траплялися на очі «свідчення» недбалої поведінки ближніх – згаданий вище різний непотріб: розірвані торбинки, пачки від цигарок, обгортки від морозива печива – всього й не перелічиш. От років зо шість тому, мандруючи «на прощу» до магічного озера, вчергове помітивши обабіч шляху непотріб, Артур і Віка майже в унісон вирішили прибирати ці «відходи». Відтоді вони щоразу беруть з собою місткі торбинки, вдягають гумові рукавички і прибирають. Така ініціатива, звісно, не може не викликати захоплення. Про що я їм із захопленням мовив. Артур і Віка ввічливо подякували і продовжили свій світлий шлях. Так збуваються мрії…
Наостанок мудра і водночас дотепна цитата від Артура Гайсина, яку надибав у його повідомленні на особистій Facebook – сторінці:«Будьте дуже обережні стосовно свої мрій, тому що вони мають властивість збуватися. Колись я мріяв піти на «ночівку, пожити в палатці, але не уточнював, в яких умовах і за яких обставин. І ось мрія збулася – в черговий раз…
Отож, коли мрієте, уточнюйте, будь ласка, деталі, бо це може вплинути на ваше майбутнє життя. Бо вони мають властивість збуватися…»
Іван БАСАРАБ
