Про це йдеться у повідомленні – спогаді відомої журналістки, землячки громадського діяча та багаторічного політв’язня Lesya Vakulyuk на сторінці у Facebook:
Поет-шістдесятник Ігор Калинець народився у Ходорові – маленькому містечку на Львівщині. Моя бабуся, яка хоч і старша від нього лише на 4 роки, працювала вже вчителькою, коли він школу закінчував. Вона не викладала в його класі українську мову і літературу, зате зачитувалася його творами. Казала, що вони були особливі і що тоді вже знала: він – не просто один із учнів СШ №1. Але в совєцькі часи таких, як Ігор Калинець, чекала не світова слава, а увʼязнення.
Я памʼятаю, як Ігор Калинець в 90-их виступав у Ходорові на мітингах, присвячених Незалежності. Приїжджав також на Дні міста чи на творчі вечори і читав свої вірші. Особливі вірші. Він мав фірмові вуса. А під комір сорочки зазвичай повʼязував шалик. Мені, малій, це видавалося таким елеґантним.
До музичної школи я завжди йшла попри родинну хату пана Ігоря. То був такий типовий галицький будиночок на один поверх і з деревʼяним заскленим ґанком. Тої хати вже нема. А нині не стало одного з Калинців. Їх у Ходорові дуже багато. Але Ігор Калинець – такий єдиний.
приходжу пригадати
що гаї калинові
корова язиком злизала
цвіте калинова бутафорія
по театральних закамарках
приходжу пригадати
що від одкровення
калинової сопілки
кров стигне
а нам не до суму
за гонорарну суму
приходжу пригадати
що у капсулах ягід
заморожена енергія
моєї гіркоти
що буде
як визволю її
приходжу пригадати
що останнього вінка
останній із сосюр
зодяг у домовину
збіглися чорносотенні києви
що воно таке є
а воно калина
моя батьківщина
а я її калинець
Lesya Vakulyuk
