Про звитяжні бойові будні бійців Да Вінчі на російсько – українському фронті розповідає Дмитро Савченко – засновник видавництва “Залізний тато”, письменник, публіцист, політв”язень справи “вибуху на Троєщинському ринку” у публікації, надрукованій 24 березня у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ.” : https://censor.net/ua/b3328150
#давінчі #ДУК_ПС #ПС #аеророзвідка #1ОШР_ДУК_ПС #вовки_Да_Вінчі #zalizniytato
Частина 1
Є дві речі, які здатні пробудити мозок зі швидкістю світла: нічний плач немовляти і надривний наказ командира “в укриття!”. Такої миті ноги випереджають темпоритм усвідомлення і ти постфактум помічаєш, що твій тулуб влетів у плавний рівчак з подобою міжгорбової впадини дольодовикового верблюда.
Танкова гусінь щораз лишає на масному чорноземі повторювані рядки звичних ієрогліфів. У писаних на багні текстах народжується хроніка нового дня великої Війни… З її викликами і парадоксами, атональними римами і солдафонськими чутками. І довіритись їм за формулою ранньо-християнського “вірую, адже абсурдно” означає зробити найпрагматичніший крок під місток перелітної касети граду, де причаївся короткий острівець безпеки.
Вже 5-ий день поспіль вовки Да Вінчі відкусують хвіст ворожих колон техніки іклами артилерійських снарядів. З огляду на це регістри систем залпового вогню направлені на статичні цілі типу блок-постів, аби хоч якось дошкулити українській стороні. Вони не можуть нас зловити і через це джанкойські офіцери кусають у кочових штабах побиті псоріазом лікті. Цілком зрозуміло що ворог готує маневр. Його хитрий задум дешифрує інтуїція нашого командира і тому підрозділу належить відступити від стандартної схеми роботи.
Відтак, броньований автомобіль правосєків вкрадається на узвишшя поблизу заколисаного у яру містечка. З його висоти безлюдні вулиці розгортаються мов лінії долонієвої хіромантії. Перетини долі, масиви минулого і лінія життя…
За ширмою лісосмуги стирчить край старого цвинтаря і саме перед його тупим кутом ми розкладаємо кухню аеророзвідки. Порядок дій незмінний: щогла, кілочки, трекер, обидві консолі і фюзеляж. Далі йде перевірка механіки, рухомість елеронів і команда від Джека “від гвинта!”. Тестування борту успішне, але взлітати у небо ще зарано. Чекаємо команди шефа і тому клацаємо обличчям.
Ведемо млявий діалог і трохи піджартовуємо.
Боєць Хеві дивиться на зелені кінчики трасерів пакемона (ПКМ) і з ірнією говорить:
— Набої змащені зеленкою, аби при влучанні у фуфаєчника його не спіткало зараження крові.
Це старий окопний жарт, але ми сміємося щиро, ніби чуємо його вперше. Потім мовчазна пауза і коротка задума перед розпорядженням починати роботу.
Цнотливе сонце лоскоче бороду, а за правим плечем заплутана у сухотрав’ях могила. Стирчить іржавий обеліск у лущених шарах синьої фарби з відтінком тюремних коридорів.
Видніється напис “Павло Бучко 1925-1989”.
“Доброго дня пане Павле. У нас тут заруба з кацапом закрутилася. І якщо небо зашипить градами, я приляжу тут, згорнувшись клубочком між могилками, як пес приблудний під час великодніх гробків. Вибачте, що потурбував”.
Пан Павло дає мовчазну згоду.
“Вилітаємо!” — лунає голос нашого командира. І кожен з нас відкинувши химерні фантазми починає топтатися довкола дротів і футлярів “Лелеки”. За 7 секунд Джек та Хеві здіймають птаху у небо. Вона летить над землею і бачить як у сусідньому селі причаїлася між хат ворожа техніка. Да Вінчі спрямовує у рацію координати об’єкта ураження і наші артилеристи за схованкою сусіднього бугра спрямовують хобот гаубиці на окупанта.
Постріл (!). Другий. П’тий у ціль. Згиньте русняві виблядки в брунатному коктелі власної сечі і крові!
P.S. продовження тексту, вісті з фронтів, бліндажна поезія та правильні книги на нашому telegram-каналі:
Фото давнє і для замальовки.
Дмитро Савченко
Джерело: https://censor.net/ua/b3328150
