До нашого знайомства, яке відбулося десь на другий, а мо” й третій, місяць після вторгнення рускіх окупантів в благословенні землі України, я два чи три рази випадково спіткався з Денисом Левом. Переважно, коли вранці, ідучи на роботу, стрічав неподалік популярної крамнички “Родинна ковбаска”, що в центрі міста по проспекту Шевченка, “буса” , з якого вивантажував продукти зосереджений водій років сорока – високий, із шляхетною поставою та такими же виразно інтелігентним обличчям.
Вжеж тоді ми ще не віталися, утім, його ім’я дізнався невдовзі, акурат десь на другий, а мо” й третій, місяць після вторгнення рускіх окупантів в благословенні землі України. Його мені “представили” мешканці із ближніх до “Родинної ковбаски” будинків, які розповіли репортеру про дитячий волонтерський пост із “шлагбаумом” із картонок, яким малеча ( а це ж їхні діти, внуки та сусіди) перегородила внутріквартальні вулички. і пропускали автівки тільки тоді, коли водій жертвував кошти у скриньку із нерівним дитячим написом фломастером “На ЗСУ”. Вони і розповіли деталі: що Денис, який довозить продукти в цю крамничку, дуже доклався до облаштування дитячого “шлагбауму” і картонні пачки приніс, і периметр допомагав виставляти. Невдовзі нас, якщо не помиляюся, познайомила одна з працівниць цього магазину, постійним клієнтом якого я є віддавна.
Пересікалися нечасто, переважно у тому ж “квадраті” поруч з крамничкою, віталися, але до більшої бесіди не доходило, бо в кожного були свої справи….
Мабуть, рік -два тому, коли зустрічав кортежі із тілами полеглих на російсько – українській війні воїнів – земляків, одного разу помітив, що серед військовослужбовців, очевидно, представників мсцевої окремої бригади ТРО, які очікували біля “Алеї Героїв” скорботний автомобіль з написом “На щиті”, гідно несе свою вахту Денис. Ми сумно привіталися помахами голів. Вже цього ж або наступного дня мешканці кварталу, які дуже поолюбили Дениса за його людяність і майже священницький вигляд, а, може, і хто з працівників крамнички, сказали, що й справді, Денис служить у ЗСУ…
А у вівторок, 3 лютого із повідомлення Новороздільської міської ради із болем дізнався, що мешканець Нового Роздолу Денис Андрійович Лев, 1978 року народження, майстер взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів загинув під час виконаня бойового завдання у районі населеного пункту Комишуваха Запорізької області…
Сьогодні Новороздільська громада на “Алеїї Героїв” зустрічала кортеж з тілом воїна Дениса Лева , а ввечері, о 18.30 в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, вулиця А. Шептицького,2 (Бам), відбувся парастас. Запам’яталися слова отця – декана Миколи Міджака із біграфії Героя та його родини, які не були мені відомі . Зокрема, про те, що батьки Дениса після закінчення навчання у Новороздільському політехнікумі як молоді спеціалісти були скеровані у Ставпольський край росії, осіли там напостійно, там народилися їхні дітки. Батьки постійно у розмовах з ними згадували рідне галицьке село, звичаї, навчали їх традицій нашого краю. І поклик предків – галичан почули їхні діти, які на початку 2000-х повернулися на рідну батьківську землю і оселилися у Новому Роздолі. Самореалізувалися, створили сім’ї, в яких народилися чудові діти…
Аж увірвався в Україну диявол з московських боліт, заздрісний і кровожерний, аби остаточно знищити світлу українську націю – працьовиту і талановиту. І стали на захист Неньки її сини – різного віку, одружені і парубки, різних станів, різних життєвих доль. І зась їм, що дика орда десятикратно переважає українських лицарів, вони стримають навалу, чого б це не коштувало. Навіть життя.
Денис Лев – ще один із новітніх тисяч і тисяч українських Воїнів світла, хто поклав своє життя за Україну. Честь і слава Лицарю!…
