Знову сумна звістка для Новороздільської громади. Знову везуть Героя. Останній тиждень видався особливо важким – шестеро земляків відійшли у Небесне військо. Через рік і три місяці підтверджено загибель Захисника України — Дмитра Ігоровича Фіковського, жителя села Березина. Воїн героїчно загинув, боронячи свободу, незалежність і територіальну цілісність України.
Новороздільська громада висловлює щирі співчуття родині, близьким і побратимам полеглого Захисника, схиляє голови у скорботі та з вдячністю за подвиг воїна, який віддав життя за Україну.
Дмитро народився 6 листопада 1979 року у Березині, де і провів життя. Мама виховувала хлопчика сама, тож Дмитро змалечку був працьовитим, відповідальним, в усьому допомагав мамі і бабусі, відчуваючи відповідальність чоловіка в сім’ї, та й загалом за життя таким і був – допомагав усім, хто б не попросив: сусідам, друзям, потім побратимам. А також змалечку прислуговував у церкві отцю Хомину.
Навчався у Березинській школі, де запам’ятали його слухняним відповідальним учнем. Потім отримав фах автослюсаря в училищі у Львові. По спеціальності розпочав трудовий шлях на ДМЗ «Карпати». А потім працював у різних місцях, мав відповідальність допомагати мамі, бо здоров’я вже підводило.
Не був байдужим і до громадського життя: у 2014 році подався до Києва на Майдан, звідки привіз стяг, пропахлий димом барикад.
Повістку Дмитру вручили у червні 2024 року, коли повертався з роботи від фермера. Мама ще збирала документи і відвозила сину в ТЦК м. Жидачів – і не задумалася навіть, що востаннє бачаться.
Дмитро був на навчанні в Ужгороді у гірсько-штурмовій бригаді, тоді кмітливого чоловіка відправили на навчання у Польщу. І ніколи ніяких нарікань мама не чула, лише заспокійливе: «Не хвилюйся, мамо, у мене все добре». Згодом перекинули у Дніпропетровську область, а там – і на гарячий Покровський напрямок.
Востаннє син зателефонував 20 жовтня зраненьку з невідомого номера: «Мамо, посилки не висилай (а мама відсилала якісь речі та солодощі, бо ж для неї – дитина, скільки б років не мав), бо я на позиціях. А з чужого телефону дзвоню, бо свої залишили на хаті». Тривожно було, але тривога не покидає ані на день, допоки син на війні.
Загинув Дмитро 24 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Цукурине Покровського району Донецької області. Мамі надійшло офіційне повідомлення – пропав безвісти. А мамине серце все надіялося: живий, може в полоні. Можливо, тому й снився кілька разів, у сні обіймаючи та обнадіюючи, мовляв, я живий.
14 січня уже 2026 року дали офіційне повідомлення – після проведення слідчих дій та ідентифікації збіг по ДНК, ваш син загинув як Герой.
Траурний кортеж із тілом воїна Новороздільська громада зустріла 20 січня живим коридором шани на маршруті від перехрестя села Крупське до церкви Вознесіння Господнього в селі Березина. У храмі відбулися парастас та чин похорону, після чого воїна Дмитра поховали на Березинському кладовищі.
У Дмитра залишилися мама Світлана, тітка Марія, дві двоюрідні сестри.
Віра ВЛАСЮК
