30 років на цьому світі для Дмитра Торбича були нелегким випробуванням. Починаючи з дитинства… А потім юнак добровольцем пішов на війну, бо не міг стояти осторонь, коли рідну країну нищить ненависний ворог. Таким він був завжди – завжди відкликався на допомогу іншим. Як сказав отець Ростислав Мига на похороні: «Справжню любов пізнає той, хто готовий пожертвувати собою заради ближнього». Дмитро впродовж трьох років захищав нас, українців, на східних рубежах, у гарячих точках, зазнавши і дивовижного порятунку від смерті, і численних поранень, і кількамісячного лікування та втрати здоров’я, тому, напевно, таким молодим і пішов у Засвіти.
Народився Дмитро Торбич у м. Яворів 4 листопада 1995 року, але прожив усе життя у Новому Роздолі. Тут навчався у Новороздільській школі №2. Класний керівник Ольга Рикавець згадує маленького світлого душею привітного хлопчака: «Незважаючи на нелегке дитинство, бо яке ж воно, без мами, він завжди був світлим, щирим і добрим». Опікувалася ним, окрім тата і тітки, бабуся, яка і дарувала хлопчині материнську любов. Після 9 класу пішов навчатися на зварника у Новороздільське профтехучилище №6.
У січні 2023 року Дмитро зголосився служити добровольцем. Навчався кілька місяців у Моршині, а навесні 2023-го відбув на схід. Нелегким був його бойовий шлях: був у гарячих точках, на Бахмутському напрямку, а восени перевели на Харківський напрям. Там при наступі від вибухів засипало окопи, тож з їх групи залишилися живими лише 2-3 чоловік, серед них і Дмитро. Та недовго «носив» він ту «щасливу сорочку». Після важких отриманих поранень понад два місяці перебував у лікарні, а потім приїхав на реабілітацію у Яворів (це місто, де він народився, притягувало його завжди). Проблеми із здоров’ям давалися взнаки, тож юнак збирав документи на комісію ВЛК. Втім, висновок з підтвердженою демобілізацією внаслідок проблем із здоров’ям прийшов наприкінці 2025-го, за місяць до смерті.
«Турботливий, дуже добрий, відповідальний і щодо родини, і щодо друзів, і щодо побратимів, – розповідала про нього сестра Вікторія. – Він так завжди хвилювався за нас, дзвонив зі сходу, коли у нас були обстріли, і розпитував, чи все добре, бо ж сестричка чекала дитину. Племінника лише раз і потримав на руках. А про себе відповідав завжди бадьоро: та в мене все добре, за мене не хвилюйтеся».
Тож навесні і влітку 2025-го Дмитро знову відбув на фронт, уже в складі іншої бригади, цього разу – Краматорськ.
Повернувшись доліковуватися, замешкав знову у Яворові. Щойно після нового року юнак завітав до батька у Новий Розділ, а вже 3 січня сталося непоправне. Дмитро помер у Яворові. Родину, на жаль, повідомили аж через декілька днів.
Зважаючи на військові заслуги Воїна, його «спорядили» в останню путь у Яворові (долучилася місцева влада). Тато хоронив сина у рідному Новому Роздолі. Коли попередив про таку важку втрату Новороздільську міську раду, вона долучилася до організації похорон колишнього військовослужбовця.
Похований на малехівському цвинтарі у Новому Роздолі.
У Дмитра залишилися тато Віталій, сестра Вікторія, тітка Ольга.
P.S. Вічна честь і шана Герою! Ми намагаємося зберегти у пам’яті земляків наших полеглих Героїв, створити образ Воїна, Захисника, Людини, яка пожертвувала найдорожчим – своїм життям за наш спокій, за вільну Україну, за державу для нащадків. І ці нащадки повинні пам’ятати кожного. І дякувати кожному.
А вже розголос щодо процедури поховання, який «розігнали» соцмережами, стосується ніяк не Героя і його життєвого Подвигу, а радше людей, котрі шукають зраду, де її немає, котрі наголошують на другорядному, применшуючи Подвиг Героя.
Померлий Торбич Дмитро на час смерті не був діючим військовослужбовцем Збройних сил України (він був звільнений в запас 10 листопада 2025 року у зв’язку із станом здоров’я на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби), тож у такому випадку ТЦК та СП (військкомат) чи військова частина, де проходив службу військовослужбовець, не сповіщали орган міського самоврядування про почесне поховання померлого військовослужбовця. Та й не знали про цей факт. Новороздільська міська рада довідалася уже безпосередньо від батька померлого військовослужбовця напередодні похорону, тому оперативно надали допомогу в організації чину похорону, до якого долучили військовослужбовців одного з навчальних закладів. Також родині компенсують витрати на похорон згідно діючої Програми підтримки захисників і захисниць, оскільки всі розуміють, що воїн віддав своє здоров’я задля нашого безпечного життя та перемоги. Родина не має абсолютно ніяких претензій до органу влади, публічно висловили подяку за підтримку і допомогу.
Шануймо наших Героїв, їх вклад у нашу спільну Перемогу, у єдність українського народу.
Віра ВЛАСЮК
