У вінок пам’яті про воїна – земляка, капітана медичної служби Олега КОСТІВА – спогади рідних та близьких Героя
Наталя Костів, дружина Героя:
-Пробачте, мені дуже важко зараз говорити…Тому скажу головні слова – Олег був дуже доброю людиною, уважним і люблячим чоловіком і батьком. Ми завжди знаходили спільну мову, хоча, інколи складалося враження, що Олег, маючи свою думку, ішов на прийнятний для нас компроміс. Це мені так імпонувало. Звичайно, будували плани на майбутнє, яке уявляли щасливим для нас і сина Василька, який зараз навчається у 9-у класі Березинської школи.
Мабуть, події після Революції Гідності, коли навесні 2014 року росія підступно анексувала Крим, а згодом почала повзучу окупацію Донбасу, понастворювавши ДНР – ЛНР, внутрішньо сколихнули врівноважений характер чоловіка, він, до певної міри, змінився, слідкував за подіями, які відбувалися в Україні, зокрема, на лінії зіткнень з ворогом на східних теренах держави. Очевидно, що роздумування про долі Держави та про громадянський обов’язок свідомого українця вплинули на його рішення добровільно піти служити у Збройні сили України на контрактній основі терміном на 5 років. Олег добре розумів, що на війні медики виконують особливу місію – рятують воїнів, тому хотів як лікар бути корисним для бійців. Про це він сказав мені навесні 2017 – го і під час розмови було видно, що він дуже хоче, аби я його підтримала як дружина. У цьому сенсі він був делікатним і дуже дорожив взаємопідтримкою у сім’ї. І я підтримала його вибір. Спочатку Олег перебував на вишколі на Яворівському полігоні, згодом – як військовий лікар – агнестезіолог у районі бойових зіткнень із ворогом.
Коли 24 лютого 2022 року почалося широкомасштабне російське вторгнення, Олегові до завершення контракту із ЗСУ залишалося неповних три місяці. Таким чином, у зв’язку із агресією контракт було продовжено. Тож Олег віддав війську майже вісім років свого життя. Для нього це були роки самоутвердження – як громадянина, як захисника Вітчизни. Хоча Олег дуже сумував за нами, про що, як завжди, стримано, але щоразу мовив мені і синові під час спілкування в месенджері.
Два роки тому Олег прибув додому у нетривалу відпустку. Ми були такі щасливі – він, я і Василько. Наша сім’я була разом.
І ось все закінчилося – 30 вересня 2025 року Олег помер, як зазначено у повідомленні, у місці районного зосередження медичного пункту 1-го мотопіхотного батальйону військової частини А0989 у місті Краматорськ Донецької області.
Я і досі не вірю, що Олега не стало – і у ці дні ми часто розмовляємо, ніжно усміхаючись одне до одного. Так буде завжди. Я це знаю. А ще – виразніше розумію глибокий зміст слів «Герої не вмирають»…
Галина Костів, мати Героя:
-Я за фахом медикиня, можливо, це і спонукало сина Олега, який народився 11 серпня 1983 року, ще із шкільних років зацікавитися професією лікаря. Хоча от трішки старша донечка Мар’яна більше мала схильність до математики, що і вплинуло на вибір фаху – вона працює економістом у Львові. А щодо мрії сина стати лікарем ми з чоловіком не заперечували і, можна сказати, ненав’язливо, заоохочували.
Пригадую, що син неодноразово, поміж іншим, цікавився, чи складно мені робити пацієнтам уколи. Я розповідала, а він просив показати, як це робити. А одного разу, коли Олег вже був учнем старших класів СШ №3, він самотужки зробив укол моєму батькові, бо я в той час була на роботі в медичній лабораторії. Таким, можна сказати, було його перше посвячення у «ази» медицини.
Після закінчення школи у 2000 році Олег поступив вчитися на лікувальний факультет Івано – Франківського медичного університету. Проходив практику у реанімаційному відділенні Новороздільської лікарні. Згодом був прийнятий сюди ж на роботу і дуже тішився, що так склалися обставини.
Не минуло і року, як Олег одружився. До речі, син познайомився з майбутньою дружиною Наталею, яка зараз працює у нотаріальній конторі Нового Роздолу, завдячуючи своїй професії: коли невістку готували до операції на апендицит у міській лікарні, він їй робив наркоз. Так і зав’язався у стінах лікарні їхній щасливий роман, який переріс у кохання і завершився весіллям та народженням синочка, нашого улюбленого внука.
А потім син зробив свій важливий вибір у житті – добровільно пішов служити у військо. Нам з батьком було і важко, і якось внутрішньо схвально про це дізнатися. Хоча ми так усі молилися за нього…На жаль, сталося непоправне. Велике горе, яке не передати словами…
Роксолана, Світлана, Ірина, Наталя – однокласниці Олега Костіва:
-У нашому класі Олег був одним з найкращих учнів. Причому, такої думки були і дівчата, і хлопці з нашого класу. І не тільки в сенсі навчання, а й тому, що Олег був товариським, приязним і ввічливим. А ще – вірним класній дружбі, класному побратимству, якщо можна так сказати. Вже після закінчення школи, коли він поступив на навчання у Івано – Франківський медичний університет, Олег, приїжджаючи у Новий Розділ, знаходив час, аби поспілкуватися з однокласниками по – мобільному, а якщо дозволяв час, то і зустрітися наживо. До речі, Олег жодного разу не пропустив традиційних зустрічей однокласників, які відбувалися кожних 5 років після закінчення школи. З ним було цікаво і якось надійно. На шкільних вечорах він був галантним, запрошував однокласниць танцювати, хотів, аби ніхто не нудьгував.
Також у ньому відчувалася якась ідейність, не показна, а внутрішня. Тому ніхто з однокласників не надто здивувався, коли Олег у роки проведення АТО та ООС добровільно записався контрактником у Збройні сили України і у такий спосіб вирішив внести і свою лепту у боротьбу з російськими окупантами. Як воїн, як медик з досвідом роботи у реанімаційному відділенні. Дуже прикро, що Олег відійшов у вічність у такому молодому віці, що його батьки, дружина із сином, рідні та близькі зазнали такої непоправної втрати і їхній біль супроводжуватиме їх усе життя. Щиро їм співчуваємо. Ми гордимося, що Олег був нашим однокласником….
Наталія Арзамасова, cтарша медсестра відділення інтенсивної терапії анестезіології і реанімації Новороздільської міської лікарні:
– Вперше у нашому відділення Олег Костів проходив практику після закінчення інтернатури Івано – Франківського медінституту. Постійно і з бажанням вникав у процес роботи відділення, цікавився усім до деталей, був товариським і обовֹ’язковим. Неодноразово Олег за власним бажанням охоче залишався працювати у відділенні після закінчення своєї зміни. А згодом був прийнятий адміністрацією лікарні у штат працівників нашого відділення. Він завжди був на позитиві, доброзичливим і комунікабельним. З колегами щирий, добродушний та приязний.
Десь років за три – чотири перед широкомасштабним вторгненням російських загарбників в Україну Олег вступив на контрактній основі у лави Збройних Сил України, був військовим медиком. А коли почалася велика війна, Олег продовжив контракт, аби надавати медичну допомогу військовослужбовцям. Лікуючи та рятуючи життя побратимів, Олег і свого здоров’я не зберіг. Високий Чин лікаря – воїна…
Подружжя Ірина та Олександр Грицаї, які живуть із сім’єю Костівих у будинку №28 по проспекту Шевченка:
– Оскільки ми живемо із сім’єю Костівих в одному під’їзді, то, звісно, чимало знаємо одні про одних: які у кого характери, які звички. Тому можемо сказати, що як сусіди вони були для нас дуже зичливі і приязні. Особливо пані Галина, матінка Олега, яка інколи, коли хтось із нас застудився, радила, які ліки приймати, але казала, що краще піти до лікаря на прийом, інколи робила при потребі комусь із нас укол. Одне слово, чудові сусіди. Те саме скажемо і про їхніх дітей – донечку Мар’яну і сина Олега, які відзначалися ввічливістю і вихованістю. Особливо Олег, який якось підкреслено шанобливо ставився до старших. До речі, наші діти з ними дружили.
Тепер Олег, на жаль, вже залишиться з нами тільки у спогадах, наголосимо, світлих спогадах про нього…
о. Віталій Назар, місіонер – редемпторист:
– Дорога скорботна родино, дорогі брати і сестри, всі, хто сьогодні тут, у цьому святому місці біля Алеї Героїв, зібралися , щоб помолитися, щоби зустрітися з новітнім Героєм нашої України, померлим слугою Божим Олегом. Як знаєте, тут у вашому місті у церкві Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ розпочалися святі місії . І вчора, вже в перший день на Богослужіннях ми роздумували про великий дар для кожної людини, для кожного з нас – дар зустрічі. Зустрічі бувають дуже різні: зустрічі наповнені радістю. Це зустрічі, коли ми збираємося на різні святкування. Але, на жаль, так є в нашому людському житті , що є зустрічі, які наповнені смутком і горем.
Сьогодні ми тут з вами зустрілися і в наших серцях є багато болю, особливо в рідних, які по особливому переживають цю втрату. І в наших серцях є багато смутку, бо кожна втрата близької людини супроводжується смутком і горем. Але наша сьогоднішня зустріч є також зустріччю, яка поєднує усіх нас у щирій молитві до Бога за нашого померлого Героя Олега.
Одного разу Святий Августин, коли хоронив свого найкращого приятеля і друга, сказав до Бога : «Боже, я не знаю, чому так швидко Ти забрав його від мене, але я дякую Тобі за дар його життя, за те, що він був у моєму житті.
І ми сьогодні також не знаходимо інших слів як лише теж сказати, повторити услід за цим святим : «Господи, ми не знаємо, чому Ти сьогодні забрав від нас, від рідних слугу Божого Олега, але всі ми хочемо подякувати Тобі за дар його життя для усіх нас.
Дорогі у Христі, сьогодні наша зустріч наповнена смутком, наповнена молитвою і наповнена надією на майбутнє життя. Бо ми, християни, збираємося на молитву за померлим не просто так, але збираємося з вірою, що кожен, хто вмирає, як Герой, хто помирає у Господі, хто помирає за глибокі цінності нашого людського християнського життя , то ця людина є вічно з Господом.
Сьогодні для нас усіх є великий смуток, а для померлого слуги Божого Олега відкриваються двері до Божого Царства. Господь Ісус казав: «Я не залишу вас сиротами, Я буду з вами завжди». Господь Ісус сказав, що в «домі Отця Мого жител багато…»
І сьогодні ми провадимо померлого Героя Олега до дому Небесного Отця, туди, де з часом прийдемо ми всі з вами. Сьогодні ми дякуємо Богові за дар його життя, молимося за те, щоби Господь прийняв його в отцівські обійми і просимо : «Боже, даруй нашій землі справедливий мир, даруй нашій землі перемогу над оцим жахливим ворогом, який хоче забрати в нас найцінніше – нашу свободу, наш край, нашу землю. Просимо Тебе, Господи, через геройство, через мучеництво слуги Божого Олега, даруй нам ласку справедливого миру та перемоги.
Один із новітніх італійських святих, який нещодавно був проголошений в католицькій церкві, молодий хлопчина , називався він Карлос Апутіс , якого називають «святий в джинсах і кедах», сказав дуже цікаві слова про те, що кожна людина народжується неповторною, оригінальною, а більшість помирають як копія. Але сьогодні ми не можемо так сказати про померлого слугу Божого, Героя Олега. Бо він народився як неповторний, як оригінал, як той, який завжди слухав своє серце, тому добровольцем пішов на цю жахливу війну, допомагав багатьом як військовий, допомагав багатьом як лікар. І його життя, і його смерть є неповторними. Тому ми не можемо сказати, що він є копією, як всі інші. Бо його життя і його мученицька смерть є неповторними. І ми віримо, що Господь сьогодні відкриває перед ним двері Божого Царства. Його смерть для усіх нас, що тут зібрались, є великим навчанням і великим іспитом нашого сумління, нашої совісті: чи ми з вами живемо за покликом нашого серця, чи ми, які народилися неповторними, оригінальними, чи ми і надалі залишаємося таким, такими, чи ми вже, не дай Боже, стали копіями, такими, які просто живуть лише для особистих власних задоволень.
Нехай кожна смерть наших Героїв буде для нас закликом для навернення, для зміни нашого життя, для того, щоб ми усі з вами теж любили наш край, нашу Україну, щоби ми з вами усі змагалися, боролися кожен на своєму місці за правду, за істину і щоби ми з вами дочекалися дня нашої спільної Перемоги. І вже як вільні, свобідні Божі діти могли жити Божими заповідями, жили як великі герої, як великий Божий народ. Нехай Господь прийме душу померлого слуги Божого Олега до Небесного Царства, а усім нам нехай Бог допоможе іти цією дорогою праведного життя. Слава Ісусу Христу .
Підготував Іван БАСАРАБ
