Новороздільська громада з глибоким смутком та болем у серці провела в останню путь свого захисника — Ігоря Сосну, воїна, який віддав життя за незалежність і свободу України.
Разом із родиною Героя, побратимами, друзями та мешканцями міста схилили голови в скорботі та молитві, вшановуючи його мужність і самопожертву. Його відвага, любов до рідної землі та незламний дух назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму. Розпорядженням міського голови 15-16 вересня було оголошено Днями жалоби за загиблим Героєм.
Молодий, високий, статний, веселун і жартівник, відданий друг, дбайливий чоловік, люблячий тато. На фото – із старшим сином, Давидом. З меншим, Денисом, якому лишень два з половиною роки і який у щасливій невідомості сирітської долі усміхнено тикає в портрет у військовій формі «Тато!», уже не прогуляється вулицями рідного міста, не підкине на руках, не повозить на санчатах, бо саме за їх щасливе майбутнє пішов захищати Україну, бо саме за них віддав найдорожче – життя…. А можливо, навпаки, віддав життя за найдорожче? За волю, за родину, за синів?
Ігор Сосна народився 28 листопада 1989 р. в Новому Роздолі, де й навчався в 3-й школі (до речі, нині у цій же школі в 5 класі навчається його син Давид, тож татові очі щодня зустрічатимуть сина зі стели полеглих Героїв, випускників Новороздільского ЗЗСО №3 ім. А. Гергерта). Потім здобував фах кухаря у тоді ще професійно-технічному училищі №5. Молодість, друзі, компанія з дитинства, у якій і познайомився з майбутньою дружиною. Після закінчення навчання виїхав у Португалію, де на той час була вся сім’я – мама, тато, старший брат. Але свого часу таки повернувся до рідного міста, щоб одружитися з Юлею і забрати з собою. 10 років молода сім’я мешкала в Португалії, там і народився Давид. Але коли прийшов час дитині йти до школи, домовилися повертатися в Україну, бо ж вдома завжди краще. Ігор приїхав 22 січня 2022 року, вакурат за місяць до початку повномасштабного вторгнення російського агресора.
Працював на хлібозаводі, «Хліб Трейд» – водієм, розвозив хліб, тоді, повернувшись до свого фаху, допомагав випікати хліб. Ігоря напевно знали всі – завжди ввічливий і привітний, таке світло від людини ніби свій, рідний, а балакучий який і жартівник! Він всім завжди допомагав, не відмовляв ні в якій допомозі, готовий був, як кажуть, останню сорочку із себе зняти, слізно розповідає молода вдова. Недарма ж і позивний мав – Аміго, що значить «друг» іспанською… Він і життя віддав… за нас усіх…
Як і його друг та кум – Іван Николин, який, думалося, стане хрещеним батьком меншої дитини Ігоря Сосни. Та Іван загинув на війні 5 вересня 2023 року, а Юля народила вже у грудні. «Піду, як Іван, у 80-тку», – розмірковував Ігор. Пішов. І також не повернувся.
Мобілізували Ігоря 1 травня, по дорозі на роботу. 50 днів навчання у військовій частині в Житомирі. А 28 червня відбув на Сумщину… Напередодні зателефонував дружині, мовляв, не буду на зв’язку днів десять, бо виходимо на бойові дії, і хресній передай… Так і пішов – назавжди… І не думав, що перши бій стане й останнім… Вірніше, на передовій мужньо воював понад два тижні… Загинув як Герой – витягав трьохсотого, раненого побратима, коли над ним … скид з дрону… Ігор загинув від вибухів та осколків 15 липня під час бою поблизу населеного пункту Садки на Сумщині.
Влад, побратим, з яким були з перших днів служби, розповідав, бачив сам, як загинув друг… Тіло не змогли одразу забрати… Тож офіційно з 15 липня вважався зниклим безвісти. Протягом двох місяців його доля залишалася невідомою… Аж доки не подзвонив побратим…. Аж доки не відбулося співпадіння по ДНК. Аж доки не поїхали на впізнання…
Хоча яке там впізнання… У особистих речах побачили Ігорів телефон, а ще – ланцюжок… Як пішов на навчання, Ігор попросив хресну, Ірину, щоб срібний ланцюжок з Божою Матір’ю купили, похрестили і передали…
Хресна мама Ірина Шиманська була дуже близькою людиною для Ігоря, бо ж тата не стало давненько, а мама, уродженка Ростовської області, яка колись приїхала з молодим чоловіком на його батьківщину і дуже скоро стала своєю в Україні, після смерті чоловіка повернулася на історичну батьківщину, у Ростовську область, де й мешкає донині зі старшим сином. Напевно, нелегко жити в країні, яка свідомо вбила твого сина лишень за те, що українець? Хоча, втім, пригадую її розповіді про дідуся-чабана і про його можливо походження з кубанських казаків. Любов до свободи в українців не міліє з покоління в покоління.
Так склалося, що за кілька днів до повернення Ігоря Сосни «на щиті» відійшла у засвіти його бабуся. Змучена хворобою і віком, не витримала ще й новини про загибель онука, тож, напевно, подалася готувати зустріч молодому Герою у Засвітах, щоб не самотньо було….
У Ігоря залишилися дружина Юлія, сини Давид і Денис, мама Галина, брат Роман, хресна Ірина, родина, друзі…
Похований І. Сосна на Алеї Героїв у Новому Роздолі.
Вічна пам’ять і слава Герою! Низький уклін за відданість і жертовність. Герої не вмирають!
Віра ВЛАСЮК
