У бою за свободу та незалежність України загинув мешканець селища Розділ Борисовський Олег Васильович.
Олег народився 05.10. 1997 року, навчався в Новороздільському професійному ліцеї. Загинув у бою із ворогом на Донеччині…
«Всечесні отці, дорога засмучена родино, шановна громадо! Вперше за довгий час мені важко підібрати слова. Слова розради для родини і близьких .
Чому так? Де взявся Олег на передовій? Як сталося так, що молоді хлопці без бойового досвіду потрапляють у саме пекло. На першу лінію вогню. Відповідь одна. Війна і путін не розбирає і не жаліє нікого.
Патріотизм, розуміння значущості свободи, злість до окупантів. Дивлюся на щиру посмішку з фотографій Олега, на очі, повні доброти, розумію, що саме з найщиріших переконань, з тим, щоб біда не прийшла сюди, в домівку мами Тетяни, щоб вберегти свою кохану Мар’яну, він добровільно взяв до рук зброю.
На жаль, ворожий снаряд не дозволив мамі тішитися внуками. Не справдиться намріяне Мар’яною. Олег точно разом з вами йтиме разом все ваше життя. Оберігатиме. Але по той бік дороги.
Дмитро, маєш ким гордитися! Твій брат є свідченням героїзму і відваги. Саме на таких як він тримається український фронт. На хлопцях, які навіть без бойового досвіду, відважно женуть орків з нашої землі, стоять до кінця. На подив цілого світу стоять. Ціною власного життя тримають землю. Саме завдяки таким як твій брат Олег перемога буде за нами» – на місці прощання з юним Воїном у смт. Розділ звернулася до громади міський голова Ярина Яценко.
Олег був опорою для своєї сім’ї, адже років шість тому раптово помер тато, два роки назад – бабуся, тож мама з молодшим братом, 17-річним Дмитром залишилися під опікою Олега.
Людмила Казимирівна Гарбаж, заступник директора Роздільської школи: «Олег таким і запам’ятався – завжди з такою гарною посмішкою, а очі ніби наповнені світлом і добром. Дуже позитивна і приємна дитина. І завжди відгукувався на будь-яке прохання допомогти, завжди був активно задіяний у всіх шкільних процесах, допомагав усім, і батькам був опорою, і опікувався молодшим братом. На війну пішов добровольцем».
Олена Сервачак, однокласниця, сусідка: «Дуже хороша людина. Він мені був як брат, дуже близька людина. Про таких говорять: хоч до рани прикладай. Не віриться, що його уже не буде з нами, все сподіваюся – відпише. І друзів мав багато. І наречену (Мар’яна із Жидачівщини). Навіть коли мамі телефонував уже з бойових позицій, заспокоював: «Все буде добре, он хлопці і на весілля уже готові їхати». На війну пішов добровольцем, підписав контракт із ЗСУ».
У стрічці новин від Олени – щемний запис: «Друже мій! Душа рветься від болю – сьогодні тебе не стало. Ти – не вмер, ти – живий в наших думах навік і в серцях. По небесних стежках ти пішов до Святого Отця…».
Розмова з Мар’яною, нареченою Олега, далася найскладніше, адже болючі сльози непоправної втрати не давали говорити: «Ми знайомі уже другий рік, планували побратися. «От повернуся», – говорив Олег…. Він не був військовим, вчився на кухаря, тоді на тракториста. Працював в «Укрнафтогазі» дефектоскопістом (контроль на відновлених газопроводах). Але про армію задумувався часто. І не хотів у тероборону, лише на передову. «Я йду туди, щоб вас захищати, тебе, маму, брата, щоб у вас все було добре», – наполегливо переконував. Пішов добровольцем, 3 березня, підписав контракт із ЗСУ. Кілька тижнів навчання. На передовій пробув неповних два тижні, і там, за кілька кілометрів від Авдіївки, віддав своє життя за Україну, за нас. Який це біль! Шлюбний костюм і обручку я не для того готовила…».
Відгукнувся про свого учня і Новороздільський професійний ліцей: «Як сумно, як нестерпно жаль втрачати таких молодих хлопців, очі котрих так і світяться добротою та оптимізмом. Ворожа куля забрала у вічність Воїна-захисника, колишнього учня Новороздільського професійного ліцею Борисовського Олега».
Віра Василівна Михайлик, майстер групи кухарів Новороздільського профліцею, у якій навчався Олег: «Не можу змиритися із втратою – такі діти, такий цвіт гине… Крім позитивного, про цього юнака нічого і не скажеш. Він ніколи не відмовляв допомогти, і надзвичайно відповідальний був у всьому. А коли не стало його тата, взяв на себе відповідальність за свою сім’ю: «Я ж старший тепер, то мушу подбати про них», хоч сам був ще зовсім юним 18-річним хлопцем. А ще він справжній друг, з яким хотілося поговорити, порадитися, такий щирий, відвертий, людяний…».
Наталя Йосипівна Коник, майстер групи кухарів Новороздільського профліцею: «Це з усіх сторін надзвичайно позитивний юнак: веселий, добрий, уважний, як до старших людей, так і до одногрупників».
Боляче і прикро втрачати юних, сміливих, відповідальних. Любомир Заболотний (волонтерська група «Схід та Захід єдині» з Миколаєва) з волонтерською допомогою доїхав на Донеччину, серед вантажу – посилочка від рідних Олегу Борисовському. Яку не вспів передати, бо приїхав зраненька, о шостій, а в першій ночі (у ніч з суботи 9-го на неділю 10 квітня) Олега не стало, і сумне повідомлення від керівництва уже наздогнало в дорозі. Так що назад повертався не зі щирим вітанням від сина, брата, коханого, а з тілом полеглого Героя. Герої не вмирають!
