Україна втратила ще одного Героя, сім’я – сина і брата, чоловіка і батька – під час захисту України загинув 29-річний Андрій Терещенко.
Андрій народився 7 лютого 1996 р. в м. Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області, де і зростав. Навчався у 4 школі, потім – у 3-й школі рідного міста. Згодом закінчив музичне училище в Олександрії по класу баян. Він і у школі був завжди ведучим, завжди активним учасником усіх виступів, був життєрадісним і надзвичайно сміливим. Людина мала присвятити себе музиці, згадували його вчителі, а мусив взяти до рук зброю. Щоб захистити свою сім’ю, як сам аргументував свій вибір.
З дружиною познайомилися у 2018 році, на заводі Фуджікура у Львові, де разом працювали. При перших зустрічах одразу зрозумів, що ти будеш моєю дружиною, – сміливо сказав Вікторії. «Взагалі, він у всьому був романтик. Уже проводжаючи на війну, кажу йому: «Будь максимально уважним», а він сміючись: «Все добре. Люблю. Я погнав», а вдогонку ще: «Фотку тобі свою вишлю, щоб ти любувалася своїм коханнячком». Квіти, несподівані подарунки, а скільки пісень зіграв на гітарі (вдома мав власну маленьку музичну студію), скільки присвятив їх своїй дружині. Дальше – більше, – таку своєрідну примовку завжди повторяв Андрій, коли ми або щось придбали, або десь побували. Навіть пісню склав на ці слова. Бо ж стільки планів мали на майбутнє – дуже хотів купити власний будинок, виховувати своїх хлопців (старшого сина Вікторії Нікіту Андрій всиновив, а молодший, трирічний Ян, був потіхою для молодого подружжя- авт.)».
Після одруження разом з дружиною та дітьми проживав у Новому Роздолі.
20 липня 2025 року воїн загинув, виявивши стійкість та мужність, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Олексіївка Сумської області.
У «Аратту» Андрій пішов, вибравши цей бойовий підрозділ за численні позитивні відгуки. І дуже поважав своїх побратимів, гарно про них відгукувався, йому подабалася організаційна структура підрозділу. Втім, ця повага буда взаємною. «Наш Захисник – Терещенко Андрій, друг “Соло” – є прикладом справжнього патріота, прикладом хоробрості та відваги. Він чесно і до кінця виконував свій обов’язок воїна і громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у Незалежній, Богом благословенній Україні.
Андрію… наш друже, наш воїне, наш “Соло”. Ти був не просто солдатом. Ти був Людиною. Завжди тримав стрій — на фронті, у слові, в дружбі. Ти залишився вірним — до останнього подиху. Нам боляче, що тебе немає серед нас. Але ми знаємо: Ти з нами. У кожній молитві. У кожній пісні, яку ми ще співатимемо, як Ти — з душею. У кожному світанку, який Ти нам виборов.
“Соло”… ти більше не один. Ми з тобою — у пам’яті, у вдячності, що не знає меж. Нехай Господь упокоїть Твою душу. Нехай Матір Божа пригорне Тебе до себе. Спочивай з миром, друже!
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким, усім тим, хто знав Андрія.
Ніколи не забуваймо, якою дорогою ціною Україна виборює свободу і незалежність! Цінуймо відвагу тих, хто захищає наше майбутнє!» – звертаються до Воїна «Соло» його побратими з 8-го окремого батальйону «Аратта» ім. Андрія Гергерта.
Андрій прийшов в «Аратту», зробивши свідомий вибір, пройшов серйозний вишкіл, служив у групі розвідки. Виконавчий, уважний, робив все правильно, розважливо, з холодним розумом, характеризують побратими, і справжній Друг.
«Я дуже сильно пишаюся Андрієм! І люблю. Таких як він дуже мало. Недарма ж кажуть, кращих завжди швидше забирають, – зі сльозами виговорюєьться Вікторія. – А я мушу виховувати наших синів, бо казав мені Андрій: ти сильна, ти не будеш плакати. Заради нашого коронного «дальше – більше»… Чи запам’ятає тата і яким наш Ян? Він так рідко його бачив. Пригадую останню зустріч, поїздку у Львів, коли малий так швидко біг на татів голос… Якби ж знала, що востаннє…».
Звучала молитва в церкві Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Новий Розділ, де поминали полеглого Героя побратими з «Аратти».
2 серпня «араттівці» проводжали в останню дорогу свого побратима Андрія Терещенка, Друга “Соло” у його рідному місті Мала Виска.
У Андрія Терещенка залишилися мама Людмила і тато Василь, дружина Вікторія і сини Нікіта і Ян, молодші сестра Аня і брат Владислав.
Вічна пам’ять Герою…
Герої не вмирають!
Віра ВЛАСЮК
