Трішки більше місяця тому, 11 червня, знаменитому ветерану новороздільського футболу Ярославу Худяку виповнилося 80! На жаль, через певні обставини не мав можливості вчасно підготувати з нагоди такого поважного ювілею публікацію, присвячену одному з найяскравіших гравців команди «Хімік» 60-70 років минулого століття. Нагадаю вболівальникам нових генерацій, що у ті часи «Хімік» був мега – талановитою командою, з успіхів якої у Чемпіонатах Львівської області 1965 – 1969 рр. та республіканських турнірів і творилася подальша футбольна слава Нового Роздолу. Саме здобутки «Хіміка» започаткували так звану «новороздільську футбольну школу» (маю на увазі дух, стиль і традицію клубу, а не тільки ДЮСШ) , яка виховала для місцевого, обласного, республіканського та європейського рівнів футболу чимало «зірок» високої проби. Їхній перелік та регалії, повір, шановний читачу, зайняв би чимало газетної площі, та і, впевнений, що представники вболівальницької спільноти і теперішнього, і попередніх поколінь і досі знають і пам’ятають легендарних кумирів 60-70-х.
Тож перш ніж продовжити докладніше знайомити читачів із ювіляром , який залишив яскравий слід у історії міського футболу, хочу насамперед висловити шану й іншим відомим гравцям тогочасної команди. Даруйте, якщо когось через забудькуватість не назву, але виокремлю тих, чиї імена були на слуху вболівальників: Андрій Мороз, Євген Куліков, Михайло Пришляк, Євген Масон, Йосип Костур, Михайло Лютий, Богдан Стадник, Ігор Хробак, Степан Гулій, Богдан Комарницький, Георгій Кадочкін, Микола Чухно Богдан Шеремета, Нестор Кобилецький, Стах Березовський та інші. На жаль, натепер чимало майстрів шкіряного м’яча з тої знаменитої плеяди «Хіміка» перебувають на небесних полях Засвітів, але на землі про них і досі пам’ятають їхні шанувальники.
Щодо Ярослава Худяка, якого дехто із його партнерів по команді називав зіркою першої величини, то він вирізнявся багатьма футбольними талантами: був технічним, чіпким та витривалим, під час матчів на ходу «зчитував» як наміри суперників, тому відразу декласував їхні пориви, так і комбінаційні задуми своїх колег, і щоразу дивним чином знаходився у потрібний час у потрібному місці футбольного поля і завершував атаки або голом, або виводив на завершальний результативний удар товариша по команді, який знаходився у кращій позиції. Про його універсальність згадували у спогадах, що друкувалися у «Віснику Розділля», Михайло Пришляк та світлої пам’яті Іван Пакош.
Минулої неділі, гостюючи у квартирі сім’ї Худяків (бо ж у будні подружжя переважно «газдує» у селі Стільсько), під час спілкування з господарем та його дружиною Любою Михайлівною мав можливість докладніше дізнатися як про новороздільську суперкоманду , так і про те, якими вітрами Ярослава Худяка 60 років тому «занесло» у Новий Розділ, та коли конкретно він почав виступати за легендарний «Хімік».
Про це та решту цікавих історій із «футбольної біографії» відомого ветерана футболу – у інтерв’ю.
– У ті далекі часи, коли і Новий Розділ, і перші посаджені дерева, були ще молодими, майже усі мешканці міста, яке розбудовувалося на очах, звідкись прибували і прибували. Поряд із запрошеними на спорудження сірчаного комбінату спеціалістами із різних кутків України та «неосяжного» Радянського союзу, лави працівників нових виробництв поповнювали і молоді люди з ближчих і дальших галицьких теренів. Мої батьки, до прикладу, вихідці із Ходорівщини, оселилися у Новому Роздолі ще у 1957 році . А звідки ти, друже Ярославе, прибув у наше славне місто?
– Власне, також із Ходорівщини, а точніше, із села Кнісела, звідки походять мої батьки та родина. І сталося це за обставин, до речі, «привׄ’язаних» до сірчаного комбінату. Якщо бути точним, то це відбулося у 1967 році після служби у армії. Трохи відпочивши вдома після «дембелю» (хоча в селі відпочинок, як правило, завжди поєднується з фізичною працею, допомоги батькам по господарству тощо), почав підшуковувати роботу. Для мене це було неважко, бо після закінчення школи у селі у 1965 році поступив на навчання на спеціаліста бурових свердловин у профтехучилище у районному Миколаєві, потім за скеруванням працював у Харкові, звідки, до речі, і був призваний у армію. Тож фах мав запотребований. На той час мій двоюрідний брат Микола Кудельський працював у Новому Роздолі на ВО «Сірка», от він і запропонував мені роботу у механічному цеху. Я погодився, перед тим приїхавши до нього у Новий Розділ в гості. Місто мені сподобалося, мешканці також – майже всі молоді, а запропонована робота теж підходила, до того ж, відразу надали гуртожиток на теперішній вул. Чорновола. Номер кімнати пам’ятаю досі – 111-й.
Тоді й почав відвідувати міський стадіон, де як вболівальник насолоджувався супер – грою футболістів «Хіміка», який тоді був однією з кращих команд області.
До речі, ще з малих літ у селі понад усе полюбив цю гру. У ті часи для малечі футбол – це була якась магія і манія, ми грали за будь – якої можливості. Вважаю, що мені дуже пощастило із шкільним вчителем фізкультури – Володимиром Степановичем Ракуцом. Він закінчив Львівський інститут фізкультури, мав хист педагога, тому дохідливо навчав учнів основ всіх ігрових видів спорту, зокрема, баскетболу, волейболу і футболу, причому вчив так, щоб ми розуміли і навчилися стрижневих елементів гри і правил.
Отож розуміння основ футболу завдяки моєму класному «фізруку» опанував ще зі школи, навчаючись у старшому класі, вже грав за сільську команду, проти чого дуже протестувала моя матінка. До речі, і під час служби у війську був епізод, коли мене і ще двох тямущих у футболі солдатів із військової частини делегувало начальство грати за команду підшефного заводу на Першість Тульської області.
Зізнаюся, що працюючи після армії у механічному цеху «Сірки» у Новому Роздолі, мріяв грати за «Хімік», але не знав, як це зробити.
–До речі, цікаво, як це сталося? Адже у ті часи у міську команду гравці приходили по – різному – і ті, що вже до переїзду у Новий Розділ вже десь грали у футбол, якщо не помиляюся, такими були Іван Пакош та Михайло Пришляк, були й такі, що прийшли «від станка», а дехто, зокрема, вихідці із сільської місцевості, як казали, «від плуга». І вже в команді вони ставали «зірками». Яким був твій старт у «Хіміку»?
-Можна сказати, що випадково. Бо невдовзі після декількох місяців роботи у механічному мені надійшла пропозиція грати за футбольну команду міста Жидачів, відповідно, гарантували роботу на одному з тамтешніх підприємства та гуртожиток для проживання. І коли я написав заяву на розрахунок, про це дізнався заступник начальника цеху Микола Антонович Мар’єнко, великий фанат футболу, і повідомив про це головного тренера «Хіміка» В. Королевича, мовляв, розраховується якийсь футболіст, якому надійшла пропозиція грати за Жидачів, придивися, що він за один. Так на мене і вийшов Володимир Валентинович: знайшов у цеху і запросив на найближче тренування команди на стадіон. Звичайно, я погодився, хоча і дуже хвилювався. Після другого тренування, а мене «перевіряли» на футбольну майстерність такі аси як Куліков, Мороз, Пришляк, Кобилецький та інші «зірки», головний тренер повідомив, що мене беруть грати у команду. О, який то був незабутній момент для мене, 22-річного! Я став гравцем найкращої команди – «Хіміка»!
–Чи можеш пригадати основні успіхи легендарної новороздільської команди?
-Так, це неможливо забути. Отже, у 1965 році «Хімік» став чемпіоном Львівської області, а після цього тріумфу впродовж 4-х подальших років наша команда займала 2 – 3 місце у обласній першості, а у 1969 році завоювала третє місце у республіканському турнірі Спортивного товариства «Авангард». Також у цьому ж році «Хімік» завоював Кубок Миколаївського району, здолавши у фіналі команду «Цементник» з Миколаєва з рахунком 2:1.
Вінцем потужної гри «Хіміка» того часу було завоювання Кубка Львівської області у 1969 році. Тоді у фіналі суперником нашої команди був один з найсильніших клубів регіону – львівський «Сокіл». О, це була справді запекла кубкова гра двох грандів обласного футболу! Хоча ціна матчу була вкрай високою, проте увесь матч, від початку до фінального свистка, гра була відкритою і безкомпромісною. Основний час завершився з рахунком 1: 1, в нас відзначився Іван Пакош. Прикметно, що у доданий час обидві команди грали більш обережно, намагаючись підловити одна одну на якійсь помилці. І така тактика була зрозумілою – бо ж фінал Кубка Львівської області, чорт забирай! Власне, ми виявилися вмотивованішими та зібранішими за львів’ян, тому і зуміли таки перемогти. До речі, переможний гол забив Ігор Хробак, який за рішенням нашого головного тренера Володимира Королевича замінив колегу у доданий час. Що й казати, мав того дня світлої пам’яті Володимир Валентинович якусь особливу «чуйку», тому й випустив на поле Ігоря, який нещодавно прийшов з війська.
– Як довго ти виступав за команду «Хімік»?
-Років зо п’ять…Саме так, бо у 1972 році моя кар’єра гравця «Хіміка» неочікувано завершилася (після цих слів Ярослав Худяк на хвилю замовк, а далі повідомив, що у одній з ігор Чемпіонату він отримав важку травму – складний перелом ноги, через що змушений був, як мовиться, повісити бутси на гвіздок). Я дуже важко переживав цей момент, адже жив футболом і у свої 27 років міг досягнути ще вищого класу. Та ба! Такий вже футбол є – дехто сходить з дистанції передчасно – хто через травми, хто через інші життєві обставини. До речі, хоча я через травму покинув команду «Хімік», проте в футбол грав фактично до 50-и років: і на змаганнях на першість сірчаного підприємства серед цехів «Сірки», і на турнірах ветеранів. До речі, навіть нещодавно мене було запрошено зіграти за команду ветеранів футболу Нового Роздолу у благодійному турнірі «Легенди футболу Миколаївщини», присвяченому 455-ї річниці з Дня заснування міста Миколаєва та 29-ї річниці Конституції України. заснування міста Миколаїв, який за підтримки Миколаївської міської рад та відділу освіти, молоді та спорту організував ФК «Миколаїв». До речі, ми там двічі зіграли з нашим одвічним суперником – миколаївчанами , зокрема, “Цементником” та “ГРЗ: У одному матчі зазнали поразки, в другому перемогли. В підсумку здобули ІІІ місце. Кращим гравцем у нашій команді визнано Романа Баторика , мене відзначено як найстаршого учасника турніру. Особисто отримав масу позитивних емоцій, адже зустрівся із багатьма ветеранами “Хіміка” і “Цементника”, з якими грав у 60 – 70-ті роки. Це було так приємно…
–Що ж, наближаємось до фінальної частини нашої бесіди. І це також стосується долі, щоправда, не футбольної. У попередніх публікаціях про Івана Пакоша та Михайла Пришляка хтось згадав, що гравці «Хіміка» одружилися з найкращими дівчатами з Нового Роздолу. От, наприклад, згадані вище ветерани – зірки одружилися з випускницями другої школи. Пригадай но, з якої школи твоя обраниця?
-Моя дружина Люба (тепер, звісно, Люба Михайлівна) навчалася в першій школі. А познайомився з нею, до речі, завдяки футболу. Виявилося, що її клас був дуже спортивний, а троє однокласників – Мар’ян Кизима, Левко Бейщак та Володя Цап – були чудовими футболістами і виступали за юнацький склад «Хіміка». Вболівати за них приходили однокласниці, зокрема, і Люба. Так я її і запримітив на стадіоні. Проте познайомили нас не її однокласники – футболісти, а Любина однокласниця Марія Ляховольська – моя односельчанка з Кнісела. Отакий сюжет. Далі між нами виникли почуття, така собі «хімія», яка полонить усіх закоханих. От ми невдовзі і освідчились та одружились. В нас двоє дітей – син Сергій і донечка Галина.
–Перепрошую, що перебиваю: чи ви заохочували свої дітей займатися спортом?
-Авжеж, що так. Зокрема, син Сергій відвідував секцію футболу у Новороздільській ДЮСШ, згодом, працюючи на ДМЗ «Карпати», грав за команду підприємства, а також за команду сусіднього села. Донечка Галина займалася волейболом у відомого тренера Сергія Краснопольського…(на цьому моменті ініціативу розмови перехопила дружина Люба Михайлівна і продовжила: «…наша внучка Настя також займалася у відділенні волейболу ДЮСШ у Сергія Миколайовича, вона відома волейболістка. Онук Орест Худяк та онучка Поліна Худяк активно займаються флорболом. Сподіваємося, що і наші правнучки Єлизавета та Меланія, яким зараз відповідно 4 і 2 роки, подорослішавши, також займатимуться спортом. Отака наша спортивна сім’я…)
На такій приємній ноті і завершилася наша розмова із відомим ветераном новороздільського футболу, універсальним гравцем легендарної команди «Хімік» у 60-х роках ХХ століття. Принагідно бажаємо теперішній новороздільській ФК «Новий Розділ» успішно виступити у Першості Львівської області серед команд першої ліги і здобути перемогу, як 60 років тому команда «Хімік».
Ярослав Худяк, до речі, по можливості приходить на стадіон «Галичина», аби підтримати міську команду. А як же інакше…
Розпитував Іван БАСАРАБ
