1 жовтня 2024 року, в День Захисників і Захисниць України, День Покрови Богородиці у Новому Роздолі на Алеї Героїв відбувалась церемонія відкриття нових пам’ятних стендів із портретами військовослужбовців, які загинули у новітній російсько – українській війні.
Пам’ятна подія для історії міста планувалась розпочатись в другій половині дня. А в першій мені випала честь взяти участь в поминальному молебні за Воїнами, які віддали свої життя за Україну в Гарнізонному Храмі святих Петра та Павла у Львові.
При виході з Храму, буквально на сходах, назустріч мені йшла пара – чоловік у військовій формі та жінка, яка підтримувала його за руку. У чоловіка, що однією рукою опирався на милицю, кидалися у вічі висока ампутація ноги та темні окуляри на обличчі. Я притримав цій парі вхідні двері до Храму і, можливо, з цієї причини між нами зав’язалась нетривала розмова.
«Мій чоловік отримав важке поранення в бою з росіянами – втратив праву ногу та осліп на
два ока», – сумно мовила пані. Наша подальша коротка бесіда, як виявилося, стала поштовхом до основної теми, порушеної мною у цьому тексті. Тому переповім найважливіші моменти діалогу з цією парою.
Згаданий мною воїн, опираючись на милицю з втраченим назавжди зором, промовив фразу, яка для мене стала стрижневою: «Я постановив у своєму житті так – буду дивитись незрячими очима в обличчя невблаганної долі, усвідомлю її, зневажу і, наскільки це в людських силах, зміню її…»
В заціпенінні від цієї фрази я і приїхав «маршруткою» до Нового Роздолу…
* * *
До заходу з нагоди відкриття пам’ятних стендів залилося з півгодини, тож вирішив зігрітися гарячим чаєм у ресторації із незвичною для наших теренів назвою «NEW YORK». Обрав вільний столик. Аж раптом запримітив на столику поряд візитівку із однозначно амбіційним написом: «Цей стіл зарезервований для найсміливіших з нас». Одразу ж пригадався Воїн на сходинках Гарнізонного Храму у Львові – на милицях та в темних окулярах на пів обличчя.
«Хто ж це такий сміливий у нас в Новому Роздолі?» – подумалось. Я встав зі свого місця та підійшов до столика із візитівкою – попередженням. На столі вже були розміщені столові прибори, а біля кожного з них меморіальний лист – на білому глянці паперу чорним шрифтом надруковано ім’я, прізвище, дата народження:
Гарбаж Денис, 2000 рік, Братців Володимир, 1999 рік, Бальзан Ростислав.
Мені все стало зрозумілим. Дійсно – найсміливіші з нас!
Невдовзі я пішов на захід із вшанування пам’яті полеглих воїнів нашої громади…
* * *
Ресторан «NEW YORK» повернувся в моє життя уже 18 січня 2025 року. Того морозного дня я зайшов випити гарячого чаю перед поїздкою в знакове для християн Західної Галичини місце – Страдч. Для віруючих людей це місце святе. Для людей світських – місце сили, прикметне своїм цілющим джерелом.
Годину переді мною, невелика група прочан, яку очолив священик УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці о. Іван Рибко, вирушила саме в Страдч. (Мимоволі пригадалось, як в жовтні 2023-го на території Кохавинського монастиря святого Гепарда ми вели з отцем Іваном палку полеміку щодо того, яким саме є образ ченця, неподільно єдиного в своєму гуманізмі).
Отже, очікуючи на час відправлення в Страдч, я зігрівався у «NEW YORK»-у ароматним чаєм. І побачив, як за довгим – предовгим столом навпроти з десяток діток уважно слухали й виконували поради та вказівки щодо приготування кулінарних страв, які професійно давали наставниці – миловидні молодого віку жінки. Я поцікавився у керуючої рестораном «NEW YORK» пані Лариси Бондаренко, що це за дійство таке незвичне відбувається. І пані Лариса охоче мені пояснила, що діти – це вихованці Благодійного фонду «Карітас – Новий Розділ», а майстер – клас з ними проводять асистенти – помічники Фонду та працівники ресторану. «Ми з великим задоволенням відгукнулися позитивно на пропозицію БФ «Карітас – Новий Розділ» проводити з вихованцями благодійного фонду майстер – класи. А спостерігати за дівчатками та хлопчиками із усміхненими обличчями, які вчаться азів кулінарної професії, це щасливі миті. В даний час підтримка потрібна всім, от ми і долучилися до корисної ініціативи «Карітасу», – радо прокоментувала дійство пані Лариса. І підсумовуючи наш діалог, повідомила: «По завершенні майстер – класу наш заклад пригостить кожну дитину, звісно, коштом «NEW YORK», смачним гарячим обідом та ду-уу-же смачними солодощами».
Ось такий, виявляється, він новороздільський «NEW YORK» – ресторан, який провадить соціально відповідальний бізнес, який дотримується взятої на себе високої планки культури обслуговування та якості надаваного продукту споживання – гастрономічного і, як бачимо, освітньо – навчального.
Наостанок, окреслюючи позитиви, які помічаю у нашому місті: потужний функціонал ДМЗ «Карпати», старанність працівників ДП «Благоустрій», творчий і стрімкий запал мистецько – освітніх установ (виокремлю камерний оркестр Новорозділської школи мистецтв імені Олега Рудницького з його тріумфальними концертами храмами нашої громади, інші важливі досягнення, які відбуваються, починаєш розуміти, що слова «надія», «перспектива» сповнені сенсу для такого міста як Новий Розділ. Зазначені мною у дописі люди, організації, підприємства, фонди немов закликають: «Наскільки це в наших силах, змінюймо місто на краще, будьмо людянішими!» Зрозуміло, що до цього голосу прислухаються. Залишається тільки це. Або нічого…
Все сказане в цьому тексті вкладається в надзвичайно коротку формулу «Кожен вносить свою лепту для Перемоги»
Володимир КУКУРУЗА
