У понеділок, 3 червня, мабуть, ще за годину до прибуття кортежу із тілом загиблого військовослужбовця Володимира Каспіркевича, побіля Алеї Героїв збирався сумний люд, аби воздати шану воїну, який декілька днів тому поліг смертю хоробрих у бою під Бахмутом. І ніхто з присутніх не міг оминути поглядом Галерею із Світлинами Пам’яті воїнів – героїв нашої громади.
З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, у наше місто прибуло чимало сімей з тимчасово окупованих орками територій – з Харківщини, Донеччини, Херсонщини, Луганщини, яких офіційно називають внутрішньо переміщені особи. Загалом таких у нашій громаді понад 2 тисячі.
Сини, батьки, чоловіки, брати багатьох із внутрішньо переміщених осіб, облаштувавши рідних у нашій громаді, отримавши повістки з ТЦК (а дехто зголосився добровольцем), пішли на війну боронити Державу від агресора. І вже декілька військовослужбовців з числа ВПО полягли на полі бою, виконавши свій обов’язок громадянина.
Незабаром до їхнього гурту Героїв, які волею обставин стали мешканцями Новороздільської громади, доєднається і світлина Володимира Каспіркевича, уродженця Херсона, який навесні 2022 року прибув із сім’єю у наше місто, а на початку 2024-го був скерований Миколаївським територіальним центром комплектації та СП у лави Збройних Сил. Воїн Володимир відважно боронив Вітчизну від ворога на Донбасі аж до загину. І це символічно: українці Сходу, Півдня, Заходу та інших теренів, коли вдерся лютий ворог, разом, як один, стали на захист Вітчизни. Ті, що загинули, зараз пліч-о-пліч на Світлинах Пам’яті, а ті, що на фронтах – зараз пліч-о-пліч б’ються за свій дім, за Україну…
У вівторок, 4 червня, Новороздільська громада провела у останню путь новітнього Героя російсько-української війни Володимира Каспіркевича – енергійного, ініціативного громадянина, чудового сім’янина, люблячого сина, чоловіка і батька.
У вінок пам’яті про Воїна Володимира – спогади тих, хто його знав.
Валентина Максимівна КАСПІРКЕВИЧ, мама Володимира:
-Наш син був здібним і наполегливим: добре вчився у школі, а згодом поступив на навчання у політехнічний коледж у Херсоні, отримавши диплом, невдовзі став студентом Херсонського кораблебудівного університету. З Оленою Володя познайомився у Херсоні, де вона навчалася в Херсонському державному університеті. Згодом вони одружилися, виховують троє дітей.
Ми з чоловіком Віталієм Павловичем до повномасштабного вторгнення росіян жили в Херсоні, а сім’я нашого єдиного сина Володимира – в Олешках. Ми всі жили дружно і тішилися, як самодостатньо і повноцінно живуть наші діти. Невістка Олена, дружина Володі, працювала в олешківській школі вчителькою, а син був успішним підприємцем у будівельному секторі, виконував замовлення і в Олешках, і в Херсоні та області.
І тут на світанку 22 лютого 2022 року в наші міста увірвалися російські війська, які сотні літ називали себе «старшими братами» українців. А виявилося, що ніякі вони не брати, а загарбники і вбивці. Обидва міста були окуповані того ж дня. У наступні дні і тижні ми побачили, ким насправді виявилися росіяни – жорстокими грабіжниками, які силою насаджували «рускій мір» і «парядок».
Дякувати Богу, нам вдалося вирватися з лабет окупантів. Діти виїхали 15 квітня 2022 року, а ми з Віталієм у грудні вже після звільнення Херсона. У Новий Розділ прибули за порадою друзів, які жили у Олешках, але були за походженням із цього міста. Щиро їм дякуємо…
Олена КАСПІРКЕВИЧ, дружина воїна Володимира:
-З Володею ми познайомилися у Херсоні, коли я була студенткою Херсонського державного університету. Він дещо швидше закінчив Херсонський кораблебудівний інститут, розпочинав свій бізнес у сфері, дотичній до будівництва: працівники його підприємства встановлювали пластикові вікна, двері та ролети. Коли ми побралися, то переїхали жити у мої рідні Олешки, де Володя успішно розвинув свою бізнесову справу.
Оскільки з окупації ми разом із трьома сім’ями та їхніми родичами прибули у Новий Розділ, де живуть родичі наших друзів з Олешок, то тут нам було нескладно адаптуватися, знайти житло тощо. Звичайно, відчуваємо жаль, що чоловікові прийшла повістка рівно у день, коли нашому синові Максимові виповнилося 18-ть років, а отже, у ТЦК порахували, що Володимир вже не є батьком трьох неповнолітніх дітей, а отже, не має права на відстрочку як багатодітний батько. Так що після візиту з повісткою у Миколаївський ТЦК він уже додому не повернувся – його було скеровано на навчальний полігон у Рівненську область, а потім Володимир з побратимами захищав Вітчизну на передовій. Захищав до останнього подиху. Додам, що він не нарікав на таке рішення працівників ТЦК, бо ж формально наче все правильно. Здається, що він навіть прагнув із зброєю захищати Державу від підлого агресора. Володимир виконав свій обов’язок сповна…
Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:
-Всечесні отці, шановна згорьована родино, шановна громадо. Сьогодні ми прощаємося з відважним воїном, патріотом своєї держави Володимиром Каспіркевичем. Перші ніж продовжити поминальне слово за воїном Володимиром, хочу сповістити сумну звістку з війни: загинув ще один воїн з нашої громади – Єфіменко Леонід Анатолійович, а інший захисник – Володимир Володимирович Волошин зник безвісти. І маємо радісну звістку – знайшовся військовослужбовець з нашої громади Олег Михайлович Борисенко, 2001 року народження, якого раніше вважали зниклим безвісти: він перебуває у полоні і надіємося на його повернення додому.
Отже, продовжую. Місто Олешки, що на Херсонщині, в якому жила сім’я Володимира, за величиною приблизно таке ж, як і Новий Розділ. Красиве, спокійне. Було…
24 лютого 2022 року Олешки були окуповані. Сім’я Володимира – дружина Олена та троє діточок – Максим, Яна та Мирослава, якій в квітні 2022–го було лише чотири рочки, а також батьки дуже поважного віку, були змушена втікати від російських зайд у Новий Розділ. Що може привезти з собою людина в таку далеку дорогу? Правильно – майже нічого. Людям, які мали де жити в добрих умовах у Олешках, мали, що їсти, мали гарне коло друзів, мали власний бізнес і з любов’ю плекали трійко дітей, довелося починати все спочатку.
А що Олешки? Ми всі спостерігали, що там відбувалося по телевізору, коли росіяни підірвали Каховське водосховище і людські будинки, і їхні мешканці пішли під воду. Тільки орки не поспішили рятувати людей…
Я часто чую, тут в нашому місті, що в тутешніх людей складається враження, що, мовляв, на війні воюють здебільшого тільки хлопці із заходу України. Це насправді далеко не так. Як бачимо, Володимир, уродженець Херсонщини, маючи троє дітей та стареньких батьків, міг це використати, щоб не йти до війська. Але ж, мабуть, роздумував: там, за Дніпром, його земля, його місто, в яке мріяв повернутися, коли проженуть загарбників – чужинців. То хто, як не він… І таких хлопців, чиї сім’ї, втікаючи від окупованих російськими військами міст, опинилися жити у Новому Роздолі, які пішли служити в ЗСУ, щоб захистити рідну землю від орди, дуже багато. В Новому Роздолі проживає більше двох тисяч внутрішньо переміщених осіб. Людей, яким поки що нема куди повертатися. Вони потребують нашої підтримки і допомоги. І доброго слова…
Вчора отець Михайло Гарбадин, який виїхав з Олешок із своєю громадою вірян, сказав на Чині парастасу у каплиці церкви Святого Миколая правдиві слова про російських агресорів: «Допоки вони будуть жити, вони будуть нас вбивати…» Маємо це чітко усвідомлювати і робити все залежне від кожного з нас, щоб ця клята війна спинилися і ми, український народ і наші Збройні Сили, здобули Перемогу.
Пані Олено, пані Валентино, пане Віталію, Максиме, Яно, Мирославо, від імені всієї нашої громади висловлюю вам щирі співчуття. Я бажаю вам сили, пані Олено. Сили фізичної, а головне – сили духу. Бо залишитися без коханого чоловіка, без його підтримки, з трьома дітьми та старенькими батьками, причому, не в Олешках, де завжди знаходиться якийсь запас міцності та підтримки знайомих чи близьких, а так далеко від рідного дому у Новому Роздолі, це великі випробування. Кріпіться, ми з вами. Вічна слава воїну Володимиру Каспіркевичу!
Воїн ВАСИЛЬ, командир роти вогневої підтримки 206-й батальйон 241-ї бригади мешканець м. Олешки, друг і кум Володимира Каспіркевича:
-Мене звати Василь, я прибув разом з дружиною та, до речі, ще одним товаришем із Олешок, воїном Володимиром Поротніковим та працівником МНС Олегом Щурським, щоб попрощатися з нашим другом і кумом Володимиром, з яким у Олешках потоваришували, коли він одружився з місцевою дівчиною Оленкою, яка вчителювала у школі. До речі, і наші дружини також, як і дружина Володимира, працювали в школі. Ще додам, що в нас із дружиною, як і в сім’ї Каспіркевичів, троє діток. Усі наші діти вчились в одній школі й дружили між собою, та й всі ми один одному куми, дружили сім’ями. От тільки професії наші різні: у мирному житті Володимир Каспіркевич був підприємцем, я – адвокатом, а Володимир Поротніков – керівником відділення Держгеокадастру.
Коли почалося підступне російське вторгнення, наші сім’ї виїхали з окупованих ворогом Олешок: Каспіркевичі і Щурські у Новий Розділ, моя сім’я і родина Висоцьких – у Львів, Поротнікови – у Коломию.
Коли дізнався про загибель друга Володі, якраз перебував (і ще маю трішки часу) у відпустці. Бачу тут своїх земляків, які живуть в Новому Роздолі як внутрішньо переміщені особи. На жаль, зустрілися із дуже сумного приводу, проводжаючи в останню путь Володимира, який загинув за Україну. Чимало мешканців Олешок захищають рідну землю від ворогів. Моя війна з російськими орками почалася ще у 2014 році . Відтоді чимало моїх земляків вже відійшли у Вічність до Небесного воїнського побратимства. Я пам’ятаю кожного із олешківців, які загинули за Вітчизну. І буду мститися ворогу за усіх, а тепер і за Володимира – Вовчика.
Тут, на землі, ми робимо свою роботу і нищимо ворога, який прийшов на нашу землю нас вбивати і руйнувати наші домівки, наші святині. Ми їм не дамо цього зробити, ми їх переможемо. Іншого не буде. Бо допоки росіяни житимуть, доти нам життя не буде. Тому усі, хто може, приєднуйтеся до нас, бійців, у лави ЗСУ, аби знищити лютих ворогів, бо росіяни ніколи, поки живі, не припинять вбивати українців.
Давайте зробимо все, аби вони, а не ми, ховали своїх рускіх, яких ми вбиватимемо доти, поки остаточно не знищимо. Тоді і буде Перемога. Слава Україні!
ДАРІЯ, однокласниця дружини Володимира Олени, подруга сім’ї Каспіркевичів:
– Як добре, що ми з подругою, також товаришкою Каспіркевичів, не спізнилися на похорон Володимира, бо ж шлях із Херсона далеченький. Слава Богу. Я однокласниця і подруга Оленки. По закінченні 11-го класу школи у Олешках, до слова, із золотою медаллю, Оленка поступила вчитися у Херсонський державний університет, а я в Одеський архітектурно-будівельний інститут.
У Херсоні Оленка познайомилася із місцевим хлопцем Володимиром і невдовзі вони зрозуміли, що це їхня доля, і побралися. Власне, відколи Оленка вийшла заміж за Володю, то ми дружимо сім’ями. Оленка і Володя були гарною молодою парою, інтелігентною і світлою. Звичайно, оскільки живу в Одесі, зустрічалися не так часто, але це були приємні моменти. А ось сьогоднішня зустріч гірка і сумна. Співчуваю горю рідних і близьких від непоправної втрати Володимира, який пішов у армію захищати нас від бездушного ворога.
Христина КІХТАН, практичний психолог, класний керівник Яни, донечки воїна Володимира , яка вчиться у 9-у класі ЗЗСО №5:
– Яна Каспіркевич прийшла до нас навчатися на початку навчального року у 9-й клас. Дуже позитивна дівчина, старанна учениця, якою ми пишаємося. Комунікабельна, доволі швидко адаптувалася в учнівському колективі. До речі, у моєму класі вже другий рік навчаються дві учениці – діти внутрішньо переміщених осіб. Окрім того, у клас Яна прийшла вчитися із своїм однокласником Андрієм Щурськими, з яким навчалася ще у Олешках, так що атмосфера у нашому класі була сприятлива для Яни…
Аж так раптово у сім’ю Каспіркевичів прийшло горе, яке не описати жодними словами…
Педагогічний колектив школи і учні щиро співчуваємо Яні з приводу непоправної втрати – загибелі на фронті її батька-героя.
Іннеса КОРДЮК – ЩУР, подруга сім’ї Каспіркевичів у Олешках, уродженка Нового Роздолу:
– Володимир Каспіркевич народився і виріс в місті Херсон. Невдовзі після одруження він
з дружиною переїхав до мальовничого міста Олешки. Ми з ним познайомилися завдяки дітям, бо я, його дружина Олена і ще 2 вчительки разом пішли з нашої школи в декретну відпустку. Тож наші діти нас і познайомили.
Всі свята, походи в гори, пікніки в лісі, виїзди в наші плавні, сплав на байдарках, виїзд на море – завжди проводились в нашій великій дружній компанії разом з дітьми.
З початком війни ми жили всі разом в одному будинку, ховались в одному підвалі, по 6 годин стояли в черзі в торговому центрі «АТБ» за продуктами
З першого тижня окупації Олешок російськими військами Володимир пішов патрулювати, робив коктейлі Молотова і волонтерив. В квітні 2022-го було прийнято рішення виїхати з окупації. Я родом з Нового Роздолу, тож вся наша велика олешківська дружня родина, а це три сім’ї та їхні найближчі родичі, виїхала з нами. Перші місяці в трикімнатній квартирі нас жило 15 осіб і два коти. З часом місцеві мешканці допомогли знайти кожному житло і роботу.
Володимир любив подорожувати і завжди організовував нам виїзди і походи .
Наші діти переймають наші традиції збиратися разом в гарних мальовничих містах Роздолу. Озеро Барвінок було улюблене місце для відпочинку і релаксації.
Наша сім’я глибоко співчуває Олені Каспіркевич, її діточкам та батькам Володимира з приводу непоправної втрати…
Підготував Іван БАСАРАБ
