Здається, не тече в тобі,
а замерзає.
Завмерли й ми – ковтаєм тишину,
А в мене клопіт,
чи ти знаєш, рідна, як тебе люблю?
17-ть їй.
У мої очі заглядає,
я бачу її страх і не вона,
а він мене питає:
– А чи боїшся,
мамо ти?
Я їй нічого не сказала,
За руку міцно взяла
і тримала.
Із кожним вибухом
стискала все
сильніше,
А вибухи здавалися
гучніші.
Живі, відбій,
твій страх кудись
подівся…
Йди досипай –
я пильнуватиму
твій сон,
мені довірся…
Леся КОРЖИНСЬКА
(Картинка з інтернету).
