Вранці 12 серпня декілька разів перечитував повідомлення Новороздільської міської ради : «Знову надійшла страшна звістка з передової – загинув військовий, солдат Павлишинець Руслан Ігорович, 1982 року народження. Загинув воїн поблизу населеного Новомиколаївка Краматорського району, Донецької області. Новороздільська міська рада висловлює щире та сердечне співчуття родині, друзям та близьким військового. Розпорядженням міського голови на території Новороздільської громади 13-14 серпня оголошено Днями жалоби за загиблим воїном. Поховають воїна Руслана в місті Львів. Царство небесне і вічний спокій його душі! Низький доземний уклін, шана та повага Герою!»
Перечитував і заходив у якийсь стан заціпеніння і щоразу перед очима поставала уся прекрасна сім’я Павлишинців – Ігор, Галина, їхня донечка Інна і син Руслан. Наші добрі друзі, яких зблизила у статус близьких неймовірно глибока дружба нашої донечки Надійки з їхньою донечкою Інною.
Я їх інколи називав «діти – квіти», мабуть, за аналогією із протестним рухом молоді у США наприкінці 60- минулого століття, у великій мірі приналежної до світу мистецтва, яка прагнула самовираження, яка на своїх «тусовках» використовувала прапор з гаслом “Любов, Квіти і Музика“. А ще тому, що вони й справді були в авангарді свого покоління – із своїми поглядами, із своєю філософією, яку не надто сприймали дорослі, в тому числі і ми, батьки.. Та і вчилися вони в Львівському «Універі» – Інна студіювала китайську філологію, а Надійка навчалася на філософському факультеті, отож їхні, можливо, надто сучасні погляди, наче вписувалися в контекст студентського віку.
Отож , ми з Ігорем як палкі прихильники хард – року (в цьому сенсі Ігор, схоже, мене на голову вивищував у своїй відданості відомим групам, особливо рок – гурту «Led Zeppelin»), намагалися зрозуміти захоплення донечками новими віяннями. Зрештою, згодом реалії життя дещо підкоригували їхні погляди. Утім, стрижень зберігся.
А от їхній син Руслан, який навчався у СШ №2, захоплювався футболом, був супер – фаном львівських «Карпат», читав книги і відзначався якоюсь витонченістю характеру, а по життю – допитливістю, виваженістю, зосередженістю а ще глибоким вивченням невідомих йому речей. Одне слово, надійним був сином і братом, яким гордилися батьки і сестра…
Як і багато представників свого покоління, Руслан певний час і навчався, і працював у Польщі, а згодом повернувся в Україну. І ось не так давно прийшла Русланові повістка із ТЦК та СП іти служити у ЗСУ. Він, мабуть, чекав на «дзвіночок долі», тож спорядився до виконання свого військового обов’язку ґрунтовно і акуратно. Такий вже Руслан був за характером.
Впродовж недовгої служби у війську аж до трагічного дня загибелі Руслан у своєму підрозділі був відповідальним, зразковим солдатом, товариським з побратимами. Одне слово, надійним був воїном. І загинув з гідністю, боронячи українську землю від російських нелюдів…
Я знаю, що неможливо передати словами, який біль і розпуку пережили батьки Русіка, його улюблена сестричка Інуся. Як тужать його найближчі рідні і друзі. Глибоко тужимо і ми з дружиною і донечкою. Кріпіться!…
«19 серпня в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла м. Львів провели в останню путь героя, уродженця міста Новий Розділ Руслана Павлишинця, який віддав своє життя за волю і незалежність України. Руслан назавжди залишиться у наших серцях. У серці кожного українця. Дякуємо за все, Герою… Слава Україні ! Героям Слава! Герої не вмирають!» – із скорботою повідомила на сторінці у Facebook Новороздільська міська ради у день Чину похорону Руслана.
У вінок пам’яті про новороздільця Руслана Павлишинця – спогади і відгуки найближчих йому людей, які, незважаючи на страшний душевний і фізичний біль і жаль, таки знайшли в собі сили написати ці пронизливі рядки.
Інна ПАВЛИШИНЕЦЬ, сестра Руслана:
– Ніколи не зможу повністю прийняти реальність, не хочу відпускати…. Твоє усміхнене обличчя закарбувалось назавжди…. Мій Русік! Мій Братику! Мій Герой! Я була впевнена у нас стільки хорошого попереду, але…
Це найважче через що я проходила….трагічно, несправедливо, жахливо боляче…..я втратила частину себе назавжди…Русік…..
Нам треба віддати Тебе в обійми небесам, продовжувати жити і памʼятати, що ми ще зустрінемось…. Люблю! Твій Іннусик! (завжди отримувала цей емоджі від Тебе)
В понеділок 19го Серпня о 9.00 ранку біля Алеї Героїв в Новому Роздолі буде чекати автобус на 60 місць для усіх бажаючих хто хоче поїхати до Львова і провести Братика! Відправа відбудеться об 11 їй годині в Гарнізонному храмі Петра і Павла, похований Руслан Павлишинець буде на Марсовому Полі. Автобус повернеться до Нового Роздолу після поховання, приблизно о 13.00.
Дякую за неймовірну підтримку близьким та друзям!
Дякую Русік за Твою хоробрість! Я так горджусь Тобою! Я не втомлюсь повторювати! Слава Україні! Героям Слава!
Надія БАСАРАБ, подруга сестри Руслана Павлишинця Інни:
-Господи, думала, вже не можу плакати, вже стільки рідних поховала…але ні(( Сьогодні загинув Руслан Павлишинець – один з найсвітліших людей, яких знала, рідний єдиний братик моєї найдорожчої в світі подруги(( ми все життя знаємось з Русланчиком, але ніколи не були близькі, вони з сестричкою такі рідні, але такі різні, ми панкували, концерти, сейшени, фести, а Руслан все був таким тендітним, розумним інтровертним, спокійним, інтелігентним і таким красунчиком(( Боже, моя Іннуся дзвонила мені нині 5-6ранку з Америки, а я лиш перед тим заснула через довбаний ПТСР, бо в тиші не можу, а спиться лиш в шумі вдень…я думала, моя ріднюня десь щаслива на концерті чи гуляє, а вона дзвонила, як братика вбили((( я зараза збила дзвінок і хотіла потім набрати, а тоді в фб побачила жахливу звістку(( не знаю, як то трапилось, коли лиш місяць з хвостиком як пішов, мама з сестрою хвилювались радились, пакували аптечку, щоб мав всякі захисні дівайси, і я заспокоювала, що і так не скоро він піде в бій, бо мусить бути навченим гідно і досвід мати триваліший, як так .((( коли вся сім’я лиш виїхала за кордон, а він відмовився, хоч мав можливість, але натомість пішов на війну, бо був справжнім чоловіком, українцем, захисником((( Боже, скільки ряжених землячків на вулицях, а справжні найхоробріші найсвітліші серця нації в землі((((
Прекрасна Русланчикова доця Аліса, сестричка Іннуся, пані Галя і вуйко Ігор, Боже, я благаю вас триматись!((( Знаю, що всі слова марні, але моє серце ридає з вами, рідні мої!(((
Безмежно болить і безмежно благаю Бога вберегти маму Руслана(((((
Герої вмирають!(( Вічна світла пам’ять Тобі, Руслане і дякую за твій святий чин!
Галина ПАВЛИШИНЕЦЬ, мама Руслана:
Був син,був брат і був похресник.
І в мить, залишилась пустота.
Віддав своє життя за неньку Україну.
Лиш залишилась в спогадах його безмежна доброта.
Як боляче батькам змиритись з втратою тяжкою.
Цей біль і хрест, який вони несуть.
Цей біль буде завжди і він не стихне.
Лише з небес він нам звісточку передасть
І скаже мамо, тато, ви не плачте.
Я вже живу, де спокій є.
А ви моліться лиш за мою душу.
І бережіть життя своє.
Бо на землі,я залишив свою кровинку.
У ній, ви будете бачити мене.
Я вас любив,
любив я Україну.
Пробачте за цей біль, який ніколи не мине.
Ігор ПАВЛИШИНЕЦЬ, батько Руслана:
Я висловлюю подяку усім, хто вшанував пам’ять мого Сина і підтримав нас у надзвичайно складний час для нашої сім’ї. Дякуємо друзям, близьким, однокласникам, сусідам, Голові і Замголові Новороздільська міська рада. Цінуйте рідних!
Слава Україні!
