Ці слова у неділю, 10 березня, мовив мені 48-річний Олександр – “герой” відеосюжету, який демонструвався понад тиждень тому у Телеграм- каналі, а також, якщо не помиляюся, про це йшлося у декількох повідомленнях у соцмережах з посиланням на інформацію поліцейського відомства.
А тепер, перш ніж продовжити подальшу історію цього інциденту, розповім читачам дещо про новороздільця – військовослужбовця Олександра , про якого у тих, хто переглядав вказаний відеосюжет, склалося хибне враження, що це злісний хуліган, котрий накинувся на невинуватого 62-річного чоловіка з’ясовувати стосунки.
Отже, вже на початку березня 2022-го Олександр прибув з Нового Роздолу у ТЦК і СП, що у у сусідньому Миколаєві, і добровольцем зголосився у лави ЗСУ, аби зі зброєю захистити Державу від російських гнид, які 24 лютого , підло, яко таті, у вранішніх сутінках усією збройною потугою – танками і авіацією, артилерійськими та ракетними обстрілами – вторглися в Україну.і почали варварський кривавий шабаш, руйнуючи мирні міста, грабуючи і вбиваючи мирних людей і гвалтуючи жінок і дітей .
У ці просякнуті тривогою і болем дні Олександр, який працював на одному з підприємств у Львові, не знаходив собі місця і вже невдовзі прийняв рішення – йти на захист Матері – Вітчизни. Відразу уточню, що під час відвертої розмови про той прикрий вечірній випадок, що трапився біля підїзду 9-поверхового будинку, що побіля декоративного озера по проспекту Шевченка (про це піде мова нижче), як і про своє рішення піти у військо, Олександр говорив без пафосних слів, тихо і лаконічно. Бо по життю він просто не звик до вишуканого стилю спілкування , адже інститутів – університетів не закінчував, походить з працьовитої сімї’ї, сам заробляє на хіліб насущний трудом своїх рук…
(фото ілюстративне)
Тож його оповідь, спочатку про військові будні, уклалася у кілька скупих речень: крайні два роки у складі підрозділу окремої механізованої бригади ЗСУ перебуває безпосередньо у горнилі бойових зіткнень на Лиманському напрямку. До слова, разом з ним б’ють ворога і декілька його побратимів – земляків.
В січні 2023-го Олександр отримав поранення та важку контузію. Як тільки медики залікували рани, солдат знову став у бойовий стрій. Утім, у спілкуванні по месенджеру з матінкою, яка мешкає у Новому Роздолі, про цей епізод син згадав побіжно, мовляв, легко зачепило, все гаразд.
А от про інцидент Олександр розповідав докладніше, пояснюючи кожен епізод відео, яке він мені демонстрував зі свого мобільного, схвильовано, раз по раз легенько торкаючись рукою голови, наче струшуючи якусь павутинку. В ході спілкування, зрозумів, чим був зумовлений такий емоційний стан воїна.
Думаю, що це важливо, тому перекажу слова співрозмовника . Отже, у перші дні цьогорічного березня Олександр, вперше після двох років ратної служби на фронті, отримав нетривалу відпустку. Для будь – якого бійця, який воював на фронті понад 20 пекельних місяців і пережив щоденні смертельні ризики, відпустка це справді “солодке” слово. Утім, тим, хто не був на війні, уповні цього не зрозуміти, а звичайними словами – і не передати. От тому ці дні відпустки так швидко спливають, тож воїну хочеться встигнути все. Олександр використовував цю нагоду по – максимуму: і з матінкою провів доволі часу, і квартиру, у якій за час його відсутності матір на прохання Олександра зробила ремонт, ретельно оглянув і подякував ремонтникам, і, звичайно, з друзями зустрівся.
Власне, оцей злощасний інцидент, який ширився у соцмережах, зізнався вашому автору Олександр, і трапився, коли він з друзями ще не пізнього березневого вечора опинилися неподалік “третьої” 9-поверхівки, що на проспекті Шевченка. І перш ніж розійтися по домівках, товариші присіли на ближню до будинку лавку перекурити і погомоніти, адже через декілька днів відпустка закінчувалася.
І треба ж було такому статися: у цей момент із під’їзду вийшов незнайомий чоловік із величеньким собакою на повідку, яка почала голосно гавкати на почуті у темряві голоси і рватися у цьому напрямку. Звісно, Олександр доволі різко вказав господареві чотирилапого , чому пес без намордника. Після двох – трьох реплік навзаєм, пан із собакою пішли собі, мабуть, у відоме їм місце вигулу. Щоправда, коли відбувалася ця коротка словесна перепалка, із під’їзду виглянув старшого віку чоловік і почав голосно лаяти на Олександра, якого, до речі, в темряві навіть не було видно ( у відеосюжеті це добре видно). Схоже, це вивело з рівноваги воїна – відпускника, який у попередньому епізоді тільки зробив зауваження щодо необхідності вигулювуати собаку з намордником, тож він рвучко підійшов до підї’зду і почав з’ясовувати стосунки з лайливим паном. Тим часом до сперечальників підійшов друг Олександра, щоб припинити інцидент. Однак металеві двері з кодовим замком зачинилися, сперечальники зникли у підїзді, а товариш Олександра нічим не міг зарадити, бо не знав коду ( у відеосюжеті це також добре видно, як, власне, і чути лайку).
От і весь інцидент. Натомість після поширення відеосюжету у соцмережах з’явилися обурливі коментарі, а також про це стало відомо і матінці Олександра, яка сильно засумувала та занепокоїлася. От воїн і вирішив звернутися до репортера і розповісти про те, як усе було насправді. Попри описане вище, Олександр також повідомив, що він зустрічавася із 62-річним мешканцем підїзду, з яким тоді зчинився конфлікт, вибачився перед ним і вони потиском рук підтвердили, що інцидент вичерпано. До речі, цього гарячкуватого добродія можна доволі часто бачити у колоритній компанії побіля пам’ятника Борцям за волю України: вони, можна сказати, завсідники цієї місцини: про щось між собою балакають, а дійшовши від емоцій до певної кондиції, інколи лаються…
Але ж, спробуймо відповісти відверто, а хто тепер не лається, а хто тепер без емоцій? Вони по вінця переповнюють і нас, цивільних, і, тим паче, військовслужбовців, які щодень дивляться смерті у вічі, захищаючи нас від дикої російської орди вбивць. Навіть відпустка на 2 тижні додому не зітре пережитих воїном бойових буднів, не заспокоїть емоцій.
Тож чи варто дивуватися описаній вище ситуації, що призвела до конфлікту. Зрештою, нам усім треба позбуватися у своєму житейському побуті і лайливих слів, і нестриманості, і нетерпимості до ближнього. Як закликає нас у своєму відомому вірші геніальна поетка сучасності Ліна Костенко: “Люди, будьте взаємоввічливими…”
…Декілька днів тому Олександр відбув у свою військову частину, щоб і надалі захищати нас від кацапських агресорів. Бажаю здоров’я, Воїне! Хай береже тебе воїнське вміння та усії боги війни!
Я розповів загалу про прикрий епізод, про який ти мені оповів. У житті бувають різні трафунки. Думаю, що крапки над “і” розставлено. Повертайся з Перемогою….
Іван БАСАРАБ
