Наша мова довгий час була під впливом «руского язика» і досить сильно забруднилась. В сучасних реаліях ми все більше відкриваємо очі на значення мови в нашій країні, і з легкістю можемо відрізнити де звучить рідна українська, а де мова окупанта. Але чи часто ми задумуємось про те, що навіть ті самі лайливі слова є не українського походження ?
Це питання номер один, яке насамперед стосується тих, хто вживає ненормативну лексику, але як щодо тих, хто її не переносить? Саме до цих людей відношусь я. Нове покоління не уявляє свій лексикон, в якому нема жодного матюку. Цих слів настільки багато, що вийшовши на вулиці міст я, як і кожен, чую їх , і в моїй голові вони звучать все більше.
Всі ми знаємо, що люди, як губки, вбирають в себе все, що чують, наповнюються всім, що їх оточує. Ось до прикладу, якщо людина буде дивитись фільми жахів, то, відповідно, в неї буде підвищена тривожність, або ж якщо ви любите романтичні фільми, то я впевнена, що під їхнім впливом романтизуєте все навколо. Ось так і з матюками: чим більше їх в нашому оточені, тим більше їх в нас. Не забуваймо, що наші слова мають велику силу і нам потрібно думати, що ми випромінюємо . Погані слова нас понижують у суспільному соціумі, а хороші надають статус освіченості, інтелігентності.
На вулицях мого міста, нецензурна лексика є, на жаль, звичним явищем, але хочу нагадати злісним «матюкальникам», що відповідно до статті 173 КУпАП її відносять до дрібного хуліганства. А отже, передбачена відповідна адмінвідповідальність. Утім, на жаль, вона чомусь недієва.
Додам, що це є проблемою не лише мого міста та нашої держави. Живучи певний час в Парижі та Барселоні, першими словами, яких мене вчили місцеві 18-річні однолітки, це лайливі слова, мовляв, що без них речення не завершені. Їхньої думки я не розділяла і на даний момент також. Навіть зараз, коли мені говорять, що матюки просто для забарвлення речення, я стою на своєму, наполягаючи, що це навпаки забруднює нашу мову,а для дійсно яскравих речень забарвлень у вигляді матюків точно не потрібно.
А як думають наші читачі, зокрема, мої ровесники?
Марта КРОЧАК, студентка І курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
