14 лютого Івану Войцехівському виповнилося 97 років! Мабуть, у нашому славному місті ровесників відомого новороздільця можна перерахувати на пальцях однієї руки, а може, навіть і на двох, дай Бог їм здоров’я. Але пан Іван у цьому гроні поважних ветеранів посідає визначне місце.
Насамперед, як відомий громадський діяч і невтомний активіст на ниві національно – патріотичного відродження впродовж понад чверть століття. Пан Іван брав ( і бере!) участь у всіх патріотичних акціях і заходах, які проводилися не тільки на наших теренах, а й у столиці України Києві. Навіть вже у поважному віці сивочолий ветеран декілька разів вирушав з новороздільським протестним «десантом» на Майдани, запалював велелюддя палкими промовами, а також декламуванням власних поезій та чудовим співом, адже він є членом літературного гуртка «Барви», хору політв’язнів і репресованих «Заграва»/
Авже ж, пан Іван має вроджений хист до мистецтва. Звідки у нього сей дар Божий, він не може пояснити достеменно, але, як згадує, потяг до прекрасного у всіх проявах – віршах, піснях, у магічних текстах книг, які відкривали йому нові світи та асоціації, він відчував ще з дитинства. «Як добре, що моя матінка, яка, окрім мене, у важких умовах виховувала ще трьох дітей (батько тим часом поневірявся світами в пошуках заробітку для багатодітної сім’ї), не дратувалася моєю замріяністю та допитливістю, а мудро навчала. Навчала і до праці, і до охайності, до віри в Бога і до усвідомлення, що він є Українцем», – згадує сивочолий ветеран.
Що ж, така педагогіка дала плоди – Іван Войцехівський був сумлінним учнем і сином і виправдав сподівання неньки. У такому ж дусі Іван Фердинандович, уродженець с. Млиниська, що на Жидачівшині, виховав і своїх дітей – сина Романа, дочок Ольгу й Марію.
Іван Фердинандович – символ того національно свідомого покоління новороздільців , осердям якого стали репресовані та політв’язні, учасники національно – визвольних змагань, які на зламі 80-90-х, з перших років Незалежності стали будителями молодого покоління співвітчизників, вихованого впродовж десятиліть в умовах радянської тоталітарної системи СРСР, якому треба було відкривати замовчувану комуністичними ідеологами прадавню історію України. Свою місію вони виконали сповна…
А коли 24 лютого 2022 року російські орди розпочали широкомасштабну агресію, аби знищити нашу державу і український народ, пан Іван вносить і свою посильну лепту, аби підтримати ЗСУ у спротиві кацапам. «Повернути б хоча б літ 50 назад, направду, пішов би захищати Державу від московського напасника», – із помітним хвилюванням говорить Іван Войцехівський.
І в цьому не доводиться сумніватися, адже в другій поливні 40-х років минулого століття, коли юнак повернувся в рідне село з Німеччини, куди був вивезений фашистами як «остарбайтер», він вирішив, як і інші свідомо налаштовані односельці, вступити у націоналістичне підпілля, аби чинити спротив «совітам», які гнобили і репресували галичан. Однак його однокласник, який на той час керував підпільним підрозділом у тих теренах і мав псевдо «Залізний», дав товаришу свою пораду: «Ти маєш хист до гарного слова, в класі найкраще читав вірші, отож іди поміж людей і навчай їх українському патріотизму, але вважай, бо «большевики» за такими чатують незгірш як за повстанцями. Бо слово – то є могутня зброя». Іванко виконував свою просвітницьку місію, співав у церковному хорі, разом з односельцями поставив на сільській сцені виставу «Вертеп» та «Назар Стодоля»…
«Гай – гай, минулого не вернеш, а за майбутнє знову треба битися на смерть з москалями. Але ж літа, не пускають в бій», – бідкається старий націоналіст. Але здаватися не у його характері. Отож Іван Войцехівський разом з побратимами із Новороздільського осередку Братства ОУН – УПА офірує кошти на потреби української армії, які акумулюються у міському БФ «Карітас», який очолює о. Іван Рибко.
14 лютого у оселю пана Івана завітали голова міського осередку Братства ОУН – УПА Андрій Лехуш та о. Іван Рибко з приємною місією – привітати із 97-річчям, також, користуючись нагодою, вручити ветерану грамоту БФ «Карітас – Новий Розділ”» як найактивнішому жертводавцю на потреби ЗСУ. Це були радісні і щемні миті, які охопили усіх. Миті посвячених у спільну справу українців. От тільки одному з них цього дня виповнилося 97. Чим не привід привітати шановну Людину.
З роси Вам і води, шановний пане Іване!
Марта КРОЧАК, студентка І курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
