Новела
Лист 1. Вогонь почуттів.
Знаю, що ти не прочитаєш цього листа, але більше не можу тримати це в собі. Нехай тільки папір та ручка знатимуть ці слова й збережуть їх як таємницю, – все-одно напишу їх.
Не забуду ніколи той день, коли вперше побачив тебе. На дворі світило сонечко, люди прокидались після зимового сну, а ти така чарівна кудись крокувала. Від тебе наче віяло теплом. І не просто теплом, а якимось дивним жаром. Це вже потім я зрозумів, що це був той вогонь, який ніколи не зміг би погаснути, який освітлював все довкола, навіть, коли надія згасала.
Ти зігрівала своєю добротою. Ти зберігала те сімейне вогнище й підтримувала його своєю нестримною енергією. Ти була тим вогнем, до якого всі зачаровано тягнуться, як до перших весняних променів сонця.
Навіть у гніві ти палала дивним світлом й я не хотів, навіть не міг відвести від тебе погляд й дозволяв тобі усе, загіпнотизований тими іскорками, що горіли у твоїх очах. А коли між нами спалахнуло те вічне почуття, що смертні звуть коханням, я ходив окрилений мені хотілось кричати твоє ім’я.
Ти – вогонь. Вічний, теплий та незгасаючий вогонь життя й почуттів, що відродив мене з попелу буденності й показав світ не тільки у чорно-білих тонах.
Ти – моя, а я – твій.
Лист 2. Аромат повітря.
Аромат весни назавжди закріпився у моїх спогадах. Ти навіть не підозрювала, як я чекав цю пору року, щоб на декілька хвилин поринути думками у минуле, у цей перший день нашого знайомства.
Ти мені асоціювалась з першим підсніжником, таким тендітним, але водночас сильним вольовим, що пробивався крізь холодний закрижанілий сніг, щоб побачити світ. І не важливо, що навколо було сіро й похмуро. Ти освітила все своєю ніжністю й невинністю.
Я милувався тобою цілими днями. В ночі ж, поринавши у казковий світ снів, не переставав мріяти, думати й уявляти наше спільне життя. І завжди боявся, що прочитавши у моїх думках те божевільне бажання бути завжди поруч, тобі захочеться втекти.
Ти стала моїм повітрям. Кожна розлука була як затамований подих, й чим довше ми не бачились, тим повільніше билось моє серце. Це можна назвати маленькою смертю, бо без тебе я не уявляв вже свого життя.
Як вітру, тобі вдавалось руйнувати всі перешкоди між нами. Й ти це робила так непомітно, що тільки зараз я зрозумів, що завдячую тобі всім.
Наші почуття, як ураган, з кожним днем збільшувались й не бачили нічого на своєму шляху. Ніщо не могло завадити й зупинити вже нас.
Тобі вдавалось вдихнути у такого скептика як я віру. Ти подарувала нові аромати життя, без яких я б просто загинув.
Ти – моя, я – твій.
Лист 3. Час як вода.
Час пропливав й ми не помічали його.
Для тебе не існувало течії, ти створювала її сама. Навколо тебе завжди було багато людей, які хотіли надчерпнути чудодійної води й набратись сил та натхнення. Але цілком себе ти подарувала мені. Тільки я зміг скуштувати той еліксир неземних почуттів.
У тобі інколи віддзеркалювались страх і щастя, біль і радість. Дивним чином ти могла відчувати стан людей без слів, лише поглянувши на когось. Твоя посмішка нікого не могла залишити байдужим й невидимим відбитком поселялась у душі кожного, хто впускав тебе туди.
Твій дзвінкий сміх лився як найчистіша джерельна вода. Ти могла розтопити будь-яке крижане серце, знайти вихід зі здавалось би непрохідних нетрів проблем. І з часом це вдавалось ще краще й краще.
Пам’ятаю той день, коли ти повідомила мені, що я стану татусем. Більше щастя мені довелось відчути лише, коли тримав на руках донечку. Вона ще боялась цього великого світу й мені хотілось захистити її від усього. Коли я признався, що боюсь ціною в життя втратити вас, сльози покотились водоспадом по твоїх рожевих щоках.
Я всіма силами після цього старався, щоб ви плакали тільки від щастя. Пробач, якщо не зміг огородити тебе від біди та горя. Проте ти була сильною, та робила таким й мене навіть у найтяжчі моменти.
До зустрічі тобою, я наче блукав пустинею у пошуках води. Спочатку ти здавалась омріяним міражем, але з кожним ковтком ясність розуму поверталась до мене. З того моменту я зрозумів, що втратити тебе буде неприпустимою помилкою.
Ти – моя, а я – твій.
Лист 4. Земне життя.
Ти з’явилась у моєму житті, наче весна. Така невинна й свіжа. Пробивалась крізь натовпи сніжинок й розтопила крижане серце. Наче сонячний промінчик зігріла душу. Теплим подувом вітру прогнала сіре невиразне минуле й запросила й у кольорове незабутнє майбутнє.
Як літу, тобі вдавалось завжди залишатись палкою й гарячою. Все наше життя було як курортний роман без кінця. З такою неймовірною легкістю тобі вдавалось поєднувати у собі турботливу й акуратну господиню та пристрасну й невгамовну коханку. Тепло любові ти дарувала не тільки мені, а й з часом нашим омріяним діткам. Нам було добре й оточуючі тихо заздрили нашому щастю.
Наче у золоту осінь, наші стосунки перетворились у щось більше, ніж земне кохання. Ми наче з’єднались навік й розлучити нас вже нічого не могло. Ти була не тільки дружиною, любов’ю всього мого життя, матір’ю, а й вірним другом. Згадую, як вечорами ми могли годинами говорити ні про що. Нам було цікаво разом. І з кожним днем я відкривав у тобі щось нове й таємниці не закінчувались. І як це тобі так вдавалось?
І навіть білий іній, який покривав з роками твоє розкішне волосся не змусив мене кохати тебе менше. Ти перетворилась на богиню. Я молився на тебе й благав бути зі мною вічно.
Ми досі тримались за руки. І коли було холодно – грілись в обіймах одне одного, як підлітки. Ти досі сміялась з моїх історій, які розповідав тобі вкотре. Ти любила всі мої недоліки. Ти приймала й терпіла мене, хоча могла спокійно піти.
І я берегтиму спогади про нас. І вічно… Чуєш?.. Вічно буду твоїм Коханим, а ти Жінкою всього мого життя. І дихаю я досі лише тому, що ти живеш хоча б у моїх думках. Розлука довжиною у вічність не перешкода для нас.
Ти просто чекай… Я прийду і розповім тобі історію нашого казкового кохання.
Навіки моя, у вічності – твій.
Наталія ГАНУСИН
ПРО АВТОРА
Наталія Ганусин, новороздолянка, дружина військового, який майже два роки захищає Україну від російських загарбників, мама двох синочків.
Навчалася у НУ “Львівська Політехніка”.
Про мотивацію до літературної праці Наталя висловилася лаконічно:«Люблю творити і надихати людей до творчості. Кожне слово, написане мною, – це частинка душі, яку я залишаю на папері”.
Вітаємо з творчим дебютом у «Віснику Розділля! В добрий час!
Фото ілюстративне
