Сьогодні, 15 січня, уродженцю давнього містечка Роздолу світлої пам’яті Воїну Тарасу Теодоровичу ГУРСЬКОМУ виповнилося 57 років.
Сьогодні наш славний роздолянин вперше відзначатиме поважну дату не, як зазвичай у минулі роки, на благодатній українській землі у колі сімї, у рідній домівці, з друзями та побратимами, а у високостях – у колі лицарів з Небесного Легіону, які загинули у боях з російськими агресорами.
Утім, і на благодатній українській землі Тараса Гурського також вітатимуть з Днем народження. Вітатиме у помислах найщирішими словами, світлими споминами і молитвами уся родина – матінка Віра Степанівна, дружина Ірина, донечка Віра і син Степан – військовослужбовець, який, до слова, з перших днів повномасштабного рашистського вторгнення покинув перспективну роботу у комфортній Німеччині (брав участь у розробці наукового проекту) і повернувся в Україну, і пішов добровольцем в лави ЗСУ. Як у народному прислів’ї – “Яка хата, – такий тин, який батько – такий син”. Хай бережуть його боги війни і воїнська вправність та винахідливість.
Вітатимуть Тарасові побратими по зброї з танкового батальйону 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, вітатимуть друзі із Роздолу, однокласники із Новороздільської СШ №1, яку він закінчив у 1985 році, вітатимуть однокурсники з Львівського лісотехнічного інституту, де він навчався і успішно захистив диплом про вищу освіту, вітатимуть колеги з Брюховицького лісництва, де він з 1995 року обіймав посаду лісничого.
Вітатимуть усі, кого доля звела з цією непересічною особистістю і хто згадав, що 15 січня – День народження Тараса Гурського.
Звісно, сьогодні Тарас Теодорович щиро радітиме віншуванням і обов’язково подякує навзаєм за добру пам’ять і за добрі слова. І широко усміхнеться на прощання. Впевнений, що кожен відчує його дружній привіт із Небес…
Чомусь саме так мені уявляється сьогоднішній День народження Тараса Гурського, – широкої душі шляхетної людини, патріота, лицаря без страху і докору. Залишається тільки пошкодувати, що особисто не був з ним знайомий. І все – таки також доєднаюся до вітань – З Днем народження, друже! Вічна слава і честь …
У вінок пам’яті про Героя російсько – української війни пропонуємо добірку, присвячену Тарасу Гурському, яку ваш автор упорядкував із спогадів та відгуків рідних та близьких йому людей, та із повідомлень у Facebook.
ТАРАС ГУРСЬКИЙ як уособлення боротьби поколінь за свободу України
Народився 15 січня 1967 в смт Розділ у патріотичній родині .
Його батьки – Віра та Теодор Гурські брали активну участь у національному відродженні України ( організація осередків НРУ в другій половині 80-х на підприємствах, де вони працювали, створення перших Товариств української мови ім. Тараса Шевченка у Новому Роздолі та смт Розділ.
Його діди – Гурський Євген ( псевдо “Вірмен” ), член ОУН , загинув у бою з “енкавеесівцями” ; Гурський Володимир — репресований , розстріляний “червонопогонниками”. Їхній родич, Гурський Іван з родиною виселені до Сибіру як члени сім’ї учасника ОУН – УПА.
У Роздолі минули дитинство та юність Тараса. Тут формувалися його переконання й світогляд і наріжні патріотичні і християнські цінності: Бог і Україна . Гідність. Праця. Честь . Відповідальність . Милосердя .Ціі життєві пріоритети Тарас у визначальній мірі успадкував від своїх батьків.
Зокрема, саме з розповідей батьків , з тоді ще заборонених творів Андрія Чайковського та “ Історії України – Руси “ Михайла Грушевського юний допитливий Тарас дізнавався про героїчне минули України, її справжню , не спотворену радянською пропагандою історію, про національно – визвольну боротьбу за волю і Державність.
* * *
У 1985 році Тарас закінчив Новороздільську середню школу № 1. Як пригадує у розмові з репортером його однокласник Ігор К-й (із вродженої скромності він просив не вказувати його прізвища): “Тарас, який прийшов у нашу школу новачком десь у другому чи третьому класі із роздільської школи, відразу вписався у новий колектив. І вже невдовзі проявив себе надійним, енергійним і винахідливим. Він мав багату фантазію і був ініціативним. Ми з однокласниками при зустрічах ще й досі згадуємо, як Тарас знімав на любительську камеру “кіно”, коли ми у 5-6 -у класах працювали восени на зборі картоплі з полів у навколишніх колгоспах. А потім “крутив” нам “документальний фільм” і дотепно коментував.
А ще він був бойовим і принциповим до непоступливості, коли раптом виникали ситуації суперечок та протистоянь з учнями з інших класів, як це часом буває в школі. Тарас завжди міг постояти за клас і за себе.
Геройська загибель Тараса 5 вересня минулого року вразила до глибини душі. У день Чину похорону разом з деякими однокласниками ми проводжали Тараса у останню путь на цвинтар у Брюховичах. Я вирішив у понеділок, 15 січня, відвідати могилу Тараса і помолитися. Це непоправна втрата не тільки для його сім’ї, родини, друзів та бойових побратимів, а й для України…”
* * *
Коли Тарасу виповнилося 18 років, його було призвано з Львівського лісотехнічного інституту (тоді він навчався на ІІ курсі) на строкову військову службу в армію . Там він досконало опанував професію танкіста.
Після демобілізації продовжив навчання у Львівському лісотехнічному інституті, захистив диплом про вищу освіту, а відтак, збулася його дитяча мрія – Тарас став лісничим.
З 1995 року – працював на посаді лісничого у Брюховецькому лісництві поблизу Львова.
* * *
Якщо мрією Тараса було стати лісничим, і вона збулася, то воїном він був вродженим, як мовиться, за своєю натурою. В юності, на початку 90 -х, він був членом УНА-УНСО , проходив військово – патріотичні вишколи в лавах Самооборони. Але політики сторонився. Попри те, Тарас Гурський завжди займав активну громадянську позицію. Не словом , а ділом. Тож брав діяльну участь в усіх Майданах та Революції Гідності не випадково, а за покликом серця..
* * *
Війна для Тараса розпочалася з 4 вересня 2014 року. Був здібним і вмотивованим командиром танкового екіпажу . Брав участь у боях за Дебальцеве.
Виконував бойові завдання на території Донецького аеропорту ( у складі 1 — ої окремої танкової Сіверської бригади ).
Демобілізувався 05.09.2015р.
Згодом знову продовжив службу в Збройних Силах України:
– з лютого по серпень 2017 року ( контракт ) у складі танкового батальйону 10 гірсько-штурмової бригади виконував бойові завдання на Донеччині ( район промзони міста Авдіївка ) ; утримували лінію зіткнення в районі міста Попасна ( Луганщина ), брав участь у боях на Світлодарській дузі
–з 26 лютого 2022 року — у складі танкового батальйону 59-тої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка виконував бойові завдання під час захисту Миколаєва , Одеси , звільнення Херсона . Після звільнення Херсона — командування скерувало батальйон на Донецький напрямок.
У останньому земному бою з рашистським ворогом, який відбувся 5 вересня 2023 у населеному пункті Невельське ( Донецький напрямок ), командир танка, молодший сержант Гурський Тарас Теодорович загинув смертю хоробрих під час штурмових дій.
НАГОРОДИ( крім багатьох грамот )
1. Орден “За мужність ІІІ ступеня” Указ Президента України 622/2015 від 3 листопада 2015 р.
2.Орден “Честь i слава” від ГО “Спілка бійців та волонтерів ATO ” Сила України” 2 грудня 2016 р.
3. Відзнака “Оперативне тактичне угрупування Луганськ” від Командування OTY “Луганськ” 1 лютого 2018 р. Номер 141
4. Почесний нагрудний знак “Золотий хрест” від Головнокомандувача 3CУ генерала Валерія Залужного. Наказ 583 від 21.03.2023p.
5. Медаль “Незламному Захиснику України” від командування 59 ОМБр ім. Я.Ганзюка. Наказ від 11.07.2023
6. Медаль “За відвагу” за представленням OCУB “Таврія” Наказ 265 від 18.07.2023
* * *
Як воїна і людину Тараса любили й поважали побратими. Згадували , що Тарас, як ніхто, вмів і заспокоїти , і підбадьорити. Був для них моральним авторитетом.
Мав чимало хистів і талантів: малював , рибалив. У свята власним прикладом енергійно запалював побратимів і близьких до співу та колядок.
Був працьовитим та ініціативним. Зокрема, як оповідали його побратими, у вільний від бойового чергування час він залучав їх до обкошування території навколо церкви УГКЦ ( цей храм Святої Анни, який було відкрито у березні 2020 року як духовний осередок для військових у с. Карлівка Донецької області знаходиться майже на лінії фронту) . Також спільно наводили лад у місцевому саду, доглядали виноградник у покинутому дачному селищі , неподалік якого квартирували.
* * *
Тарас був “ людиною ста талантів”. Здавалося, що для нього не було нічого неможливого. Відреставрувати антикварний креденс чи зробити самому меблі . Змайструвати байдарку , прес для вичавлювання соку, ліпити вареники, пекти хліб за давньою рецептурою, самотужки зробити ретромотоцикл . А чого варта його Вифлеємська зірка, зроблена за стародавніми аналогами , але з ледпідсвіткою!..
Навіть коли повернувся з війни у вересні 2015 року, то давши собі лишень короткий адаптаційний спочинок, Тарас відразу взявся до роботи по господарству. Багато працював на землі, заклав сад, посадив виноградник. Відтоді по – серйозному захопився виноробством.
Як істинний роздолянин, любив рибалити. Найбільше — на Дністрі , у Дідовому куті на Березині.
* * *
Тарас дуже любив Розділ. Казав , що йому ніде так добре не спиться, як в батьківській хаті. Тут , у Роздолі , був його особливий духовний світ. Тут він народився, хрестився , пішов у 1-й клас. Тут він брав шлюб , хрестив дітей. Тут зі своєю сім’єю був на всіх релігійних та родинних святах , та й не тільки…
В останню свою відпустку, у серпні 2023-го , зібрав тут усю родину. Наче передчував, що більше такої нагоди не буде…
* * *
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ: рідні і близькі про ТАРАСА ГУРСЬКОГО :
Мама – ГУРСЬКА ВІРА СТЕПАНІВНА, працювала заступником голови профкому РДГХП “Сірка” на початку 90-х років :
– Я не була здивована , коли мій син Тарас добровільно став на захист Батьківщини ще в 2014 році. Не питав, не просив дозволу. Не шукав слави, бо був людиною праці і дії. Ніколи не хвалився успіхами й нагородами . У нього було все: освіта, робота, гарна сім’я і родина . Пішов на війну згідно своїх переконань і почуття обов’язку , як і належить чоловікові.
24 лютого 2022 року — телефонний дзвінок : “ Мамо, війна.. “
– Може , не підеш?..
– Я вже готовий…
І пішов.
Уникав розмов про війну. Якось в розмові я спитала : “ Як там? Дуже страшно ? “
” Страшно. І мені теж. Але легше зустріти смерть , ніж пережити ганьбу “, – з гідністю відповів син.
Я не здивувалася також , коли його син , а мій внук Степан,залишив роботу в Німеччині , повернувся в Україну , щоб захищати рідну землю. Він мав з кого брати приклад.
Якою людиною і воїном був мій Тарас , оцінили люди, побратими по зброї, військове командування.
Я горджуся своїм сином. Але біль втрати дуже великий. Бо не я мала його хоронити…
Ірина ГУРСЬКА, дружина:
-Тарас спитав якось до війни, чи я буду за ним плакати. Тоді злилась, а зараз знаю відповідь.
Плачу, коли згадую, що житиму далі без Тараса.
І не плачу, коли думаю про Нього.
Тоді знов чую все миле сказане, плановане, мріяне. Серце посміхається, а руки тягнуться до якоїсь його справи.
В ньому стільки енергії, знань і талантів! в ньому стільки справжеього життя, що минулий час зайвий і чужий.
Ти наказував не журитись і обіцяв обов’язково повернутись.
Ти повертаєшся на щиті.
Пробач, рідний, за все несказане.
Чуєш, ми маємо перемогти!
– Діти – ВІРА і СТЕПАН ГУРСЬКІ
ЛЕСЯ ХАРЧИШИН:
ІВАН РОГОВИЙ, похресник. Зараз у лавах ЗСУ .Фейсбук .07.09.2023 :
-Приклад справжнього чоловіка і воїна ! Людина з великої літери , з добрим серцем і щирими намірами . Пам’ятаю всі побажання і настанови , які Ви давали в день весілля . Я виконую і виконаю . Я обіцяв. А Біблія , яку Ви подарували , залишиться як хороший і теплий спогад про вас. Назавжди в пам’яті…
ІРИНА ВОВК – журналіст, волонтер. Веде подкаст “ Тримаю небо “ на Львівському радіо . Джерело: фейсбук Iryna Vovk 07.09.2023:
-Тарас був суцільним добром , радів усмішкам і ніколи не говорив про війну. Він її сприймав як якусь невідкладну роботу , яку якщо не зробити , то спокійно не поживеш. Тому воював , ладнав свої танки , саме став кріпити на них нічники… Вони із дружиною — то був такий приклад всеосяжної любові , на них хотілося дивитися разом… Тарас загинув … І я не знаю , як продовжувати справлятися з таким . У болю немає меж . І ніколи не буде…
ВЕРОНІКА ВАРФОЛОМЄЄВА. Разом з маленькою донечкою їм вдалося вибратися з Мелітополя в перші дні повномасштабного вторгнення . Фейсбук, 10.09.2023 р.:
– Ви прихистили нас під час повномасштабної війни. Ми прожили у вашому домі і вашій родині 10 місяців. Ви з дружиною дали нам все , що могли і в чому ми потребували. Ви радо прийняли нас , незважаючи ні на що, дали прихисток і надію , що ми все ж таки повернемося додому .Ви завжди підтримували мене , коли приїжджали у відпустку, говорили зі мною , пояснювали все і посилили в нас відчуття любові до нашої країни. Я безмежно вдячна Вам за все, що ви зробили для моєї родини , а зробили ви дуже багато !
Ви — неймовірна людина ! Працьовита , старанна , добра , цілеспрямована . Позитивна. І цей список можна продовжувати довго .У вас завжди горіло життя , а не тліло . Якщо бралися за якусь справу , то завжди доводили її до кінця. “ Не словом , а ділом “як сказав про Вас Ваш син Степан. Це точно про Вас і завжди про Вас. Ви справжній Герой ! Для мене Гордість бути з вами знайомою !
Назавжди в нашому серці …
Оберігайте з неба нас так , як Ви робили це на землі. Оберігайте нашу країну
Слава Україні !
Героям Слава !!!
ВІД РЕДАКТОРА. О, славний Роздоле! Прадавнє містечко із Магдебурзьким правом, яке майже на 383 роки старше від Нового Роздолу – мого улюбленого міста, у якому живу з 1958 року, куди мене, дворічного малюка, привезли із села на Ходорівщині батьки , аби з чистого аркуша розпочати нову “міську” сторінку у сімейній біграфії родини Басарабів – Комарницьких.
Як і більшості новороздільців, мені, практично до перших “перебудовних” років пробудження на наших теренах національно – визвольних прагнень та проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року, майже не була відома історія сусіднього Роздолу.
І вже згодом, передовсім із історичних розвідок шановного миколаївчанина світлої пам’яті Леонтія Войтовича, заступника голови районної державної адміністрації і водночас професора “Львівської політехніки”, мені відкрився потужний пласт невідомих фактів про Розділ, його мешканців та відомих людей.
Звісно, відтоді, як газетяреві мені доводилося неодноразово відвідувати Розділ, готувати публікації про славних роздолян, які відзначилися у громадському житті, на виробництвах, на освітянській ниві, у спорті тощо. Більше того, серед моїх близьких приятелів є декілька шановних мешканців та вихідців з Роздолу. Ба! навіть дружина рідного брата моєї дружини є уродженкою Роздолу. Так отож, як кажуть у схожих випадках…
А починаючи з 2014 року, коли розпочалося перше у ХХІ столітті вторгнення росіян в Україну, то з перших днів агресії варварів спільно із тисячами патріотів з різних куточків Вітчизни на захист держави стали і роздоляни, зокрема, і Тарас Гурський, інші його земляки, в тому числі і добробатівці. З того часу, а надто, починаючи з 2022 року, коли на світанку 24 лютого рашисти усією наявною військовою потугою широким фронтом довжиною понад 1000 км підступно посунули на нашу священну землю, аби фізично знищити усіх українців, доводиться писати про Розділ здебільшого із сумних приводів – про Чини похорону полеглих героїв – роздолян.
Твердо переконаний, що прийде день, коли Україна розгромить клятих споконвічних російських україноненависників і прожене усіх зайд з нашої рідної землі. І в цей День Перемоги, воздаючи шану нашим Збройним Силам, згадаємо і тих воїнів, хто не дожив до омріяної Вікторії, хто віддав за неї свої життя. Зокрема, і полеглих Героїв з Новороздільської громади, як от Тарас Гурський, якому сьогодні виповнилося 57 років…
Іван БАСАРАБ
