Ілівське городище-святилище знаходиться на околиці села Ілів в урочищі «Печера». Територія городища оточена стрімкими схилами, валами та ровами.
Майдан городища складається з двох частин – внутрішньої та зовнішньої. Внутрішня частина оточена потужним валом, приблизно посередині якого було прибудовано викладений із каміння п’єдестал.
На поверхні п’єдесталу залишилися сліди вогнища, виявлено фрагменти кераміки та бронзовий перстень. Вважається, що за своїм первісним призначенням, в період між VIIІ-ХI ст., дана споруда використовувалась місцевим населенням в якості культового місця, а саме слугувала підніжжям для встановлення ідолів тодішніх божеств та капищем для здійснення релігійних ритуалів.
Багатошарове поселення відкритого типу знаходиться за зовнішньою лінією укріплень городища, на південному, положистому схилі мису. Воно розтягнене в напрямку з півночі на південь. На денній поверхні збереглися близько трьох десятків западин переважно округлої форми, які можна інтерпретувати як залишки заглиблених споруд житлового та господарського призначення.
З північного, східного та західного схилів мису, на якому розташоване городище, виступають прямовисні вапнякові скелі, у яких зафіксовано три печери, ймовірно, рукотворного походження. Форма внутрішніх приміщень печер близька до прямокутної. Найбільш цікавою є найбільш східна печера, яка має вирізаний прямокутний отвір – вікно розташоване ліворуч від входу та нішу, призначену для встановлення ікони. Відсутність археологічного матеріалу на даний час не дозволяє датувати появу цих печер та визначити період їх функціонування.
Пам’ятку відкрито співробітниками відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України Дмитром Павлівим, Орестом Корчинським та Олександром Овчінніковим у 1985 р. Цього ж року було складено інструментальний план городища. У 1987–1988 роках городище та поселення досліджувала Прикарпатська археологічна експедиція Інституту археології АН СРСР під керівництвом Ірини Русанової та Бориса Тимощука. На території городища закладено два розкопи, траншеєю перерізано вал та рів зовнішньої лінії оборони. На території багатошарового поселення було розкопано три западини з рештками вогнища, глинобитної печі та ямками – слідами стовпових конструкцій. За результатами проведених робіт вчені інтерпретували пам’ятку як комплекс, що складається з малого язичницького городища-святилища давніх слов’ян ХІІІ ст. та синхронного поселення.
Згодом було значно розширено хронологію пам’ятки та виокремлено новий етап функціонування городища. В своїх працях О. Корчинський висловлює думку, що вперше людські поселення з’явились на цій території значно раніше ХІІІ ст., що в свою чергу підтверджується наявністю у культурному шарі фрагментів кераміки доби енеоліту, бронзи, залізного віку та празької культури, а заснування городища припадає на VIII ст. Крім того, вчений стверджує, що соціальна функція укріпленого поселення (городища) зазнала змін з приходом нової християнської релігії. Наприкінці Х-на початку ХІ ст. на місці язичницького святилища були зведені укріплення феодального замку або фортеці, що «виконувала оборонну або фіскальну функцію» на цих територіях, а мощений з каменю п’єдестал міг слугувати фундаментом для вежі-донжона. Доказом військової присутності на території колишнього святилища слугують виявлені в ході цьогорічних археологічних досліджень вістря стріл та арбалетного болта ХІІ-ХІІІ ст.
Таким чином, результати археологічних досліджень дозволяють зробити висновок, що територія багатошарового поселення була заселена людиною у період між серединою ІІІ тис. до н.е. – ХІІІ ст., тоді як період функціонування городища припав на VIII-XI ст.
Виявлений на городищі комплекс стаціонарних об’єктів – система оборонних споруд у вигляді земляних валів, оточених ровами, а також рухомий археологічний матеріал – уламки глиняного посуду, бронзовий перстень – та зафіксовані два укріплені майдани дозволяють інтерпретувати пам’ятку як складне городище, з багаторядною системою фортифікації (існує припущення, що ці майдани належать до двох різних хронологічних періодів функціонування пам’ятки).
Унікальною рисою цього городища також є його приналежність на ранньому етапі існування до культових пам’яток – язичницьких городищ-святилищ, про що свідчать наявність на його території кам’яного п’єдесталу (капища) та жертовних ям. З цим періодом може бути також пов’язане функціонування печери «Рожаниця», вхід до якої витесаний у формі лона жінки-матері. Дуже подібні за зовнішніми ознаками печерні пам’ятки трапляються, зокрема, на території Болгарії і також трактуються там як культові об’єкти дохристиянського часу. Наявні на цій території матеріальні рештки життєдіяльності людини, включаючи нерухомі об’єкти – городище, печери та залишки давнього поселення виступають джерелом інформації про давні цивілізаційні процеси.
Зафіксовані в культурному шарі пам’ятки археологічні матеріали різних історичних епох: енеоліту, доби бронзи, ранньозалізного віку, ранніх слов’ян (культура Прага), раннього середньовіччя, дозволяють простежити послідовні етапи заселення цієї території впродовж тривалого відрізку часу, виявити та дослідити характерні ознаки матеріальної та духовної культури давнього населення.
Зараз пам’ятка є складовою частиною Історико-культурного заповідника «Стільське городище». Це важливий об’єкт наукових досліджень, де проводяться планомірні археологічні розкопки та розвідкові обстеження. Цього року пам’ятку досліджувала спільна експедиція Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Заповідника «Стільське городище» під керівництвом кандидата історичних наук Андрія Гавінського. Також городище є привабливою локацією для відвідування туристів та любителів давньої історії нашого краю, а підйом до городища та скельні виступи із печерами є цікавою атракцією та прекрасною фотозоною, яку облюбували наші наймолодші відвідувачі.
Адміністрація історико – культурного заповідника «Стільське городище»
