Газету «Вісник Розділля» читаю з перших номерів від дня заснування міського часопису. А це вже, вважай, понад тридцять років. Що можу сказати? У кожному випуску завжди знаходила публікації, які знаходили відгук в душі; так само було цікаво дізнаватися про різноманітні події, які відбуваються у Новому Роздолі. Про людей праці, які в різних сферах діяльності домагалися високих досягнень, про гідних, патріотичних та порядних людей різних професій та середовищ , які проявили себе і з яких треба брати приклад.
Бувало й таке, що хотілося, аби газета частіше подавала критичні матеріали про негаразди у міській господарці та про винуватців, які до цього спричинилися. Хоча, власне, і публікацій, у яких висвітлювалися недоліки у роботі певних працівників та очільників підприємств, установ та організацій, також, як кажуть, за цей час вистачало.
Знаєте, як людина старшого покоління (мені вже 83 роки), яка з молодих літ пережила непрості повоєнні часи (зрештою, і сімейне життя та виховання дітей проходило так само нелегко, переважно в праці в поті чола) , я чіпко підмічаю усе, що відбувається в місті. Скажу відверто, що найчастіше в око впадають чомусь саме проблемні факти, за які хочеться робити зауваження або навіть критикувати.
До речі, у минулі два роки я двічі писала критичні матеріали у міську газету про зволікання працівників ТОВ «Нафтогаз Тепло», які зняли в під’їзді нашого будинку лічильник тепла начебто на декілька днів на повірку, а це затягнулося на набагато більше часу, тому мешканцям нараховували за послуги не за показником лічильника, а за «усередненим» показником. Це я так, в загальних рисах про зміст дописів кажу. І знаєте, після публікацій через деякий час прийшли працівники цього підприємства і встановили тепловий лічильник на місце.
А тепер я вирішила написати з іншого приводу. От минуло літо, в розпалі осінь, а наше місто за цей період змінюється до невпізнання. В гарному сенсі змінюється. Зокрема, споруджуються у школах майданчики із штучним покриттям, у різних місцях прокладаються тротуарні доріжки. Назву по пам’яті: по вул. Яворницького, починаючи від будинку №34 по вул. Грушевського аж до православної церкви Святителя Миколая; по пр. Шевченка вниз до «Сільпо»; по вул. Грушевського – від стадіону вгору до в’їзду в місто з центральної автомагістралі у районі символічної могили Січовим Стрільцям та полеглим за Україну повстанцям. У цій частині міста проведено ремонт дорожнього полотна від перехрестя вулиць Миколаївська – Грушевського до перехрестя вулиць Чорновола – Грушевського та нанесено дорожню розмітку.
А трохи вище по вул.Чорновола, зокрема, між Новороздільським ліцеєм ім. В. Труша і Управлінням соціального захисту, відремонтували асфальтне покриття однієї із внутрішньоквартальних доріг. А ще облаштовано зручні паркувальні місця біля Управління соцзахисту і заїзд для автомобілів біля магазину “М’ясна комора” на перехресті вулиць Грушевського-Чорновола (біля «м’ячика»). Нещодавно помітила, що схожі роботи тривають по бульвару Довженка.
Але коли я з радістю говорю про це зі своїми знайомими – чи то із сусідами на лавці біля під’їзду будинку по пр. Шевченка, де живу, чи просто зустрівшись у місті або ж біля магазину, – то часто чую «шпильки» на адресу нашої влади та міської головихи. Мовляв, то добре, що тротуари прокладають, але чому дотепер реконструкцію площі не завершено; а чому не ремонтуються тротуари в місті в інших районах; а чому декілька років тому зруйнували тенісний корт всередині вулиць Грушевського – пр. Шевченка – Яворницького та Мазепи і не відновлюють, а тепер там непролазні хащі; а чому не замінено стару огорожу в дитячому садочку, розташованого за магазином «ДІМ»; а чому тротуарами їздять роверисти і травмують людей?
Погоджуюсь, правду кажуть люди, але я завжди у таких вуличних дискусіях відповідаю, мовляв, все нараз зробити неможливо, бо деякі об’єкти не дозволяють фінансувати закони у зв’язку з війною, інші, як кажуть, чекають, своєї «черги», адже одночасно виконувати усе заплановане міською владою нереально. Мабуть, є й інші причини, але вони мені не відомі.
Що ще можу додати на схвалення позитивних змін, що відбувають в місті? Якщо не помиляюся, за роки Незалежності у Новому Роздолі урядували п’ять голів міської ради. Звичайно, кожен з них зробив для міста чимало добрих справ. Зокрема, це і присвоєння Новому Роздолу міста обласного підпорядкування, і започаткування процесу створення Індустріального парку, і навіть створення наприкінці 1990 року першої міської газети «Вісник Розділля». Можливо, щось із важливих добрих справ для покращання міської господарки, зроблених у минулі роки, і пропустила. Але не помилюся в одному – жоден з попередників чинної міського голови Ярини Яценко, звичайно, спільно із службами, управліннями та іншими підрозділами міської ради, а також чинного депутатського корпусу, не досягнув таких позитивних результатів у облаштуванні та благоустрої міста. Можливо, що реалізуються й інші важливі і корисні для Нового Роздолу та Новороздільської громади проєкти.
З публікацій у “Віснику Розділля” мені відомо, що міська влада з перших днів широкомасштабного російського вторгнення в Україну послідовно організовує і надає посильну гуманітарну допомогу на потреби ЗСУ. Так що, дай вам, Боже, продовжувати навіть в умовах воєнного стану робити добрі справи для містян і завершити намічене. І невтомно сприяти у тилу всілякою допомогою нашим воїнам, зокрема, військовослужбовцям – землякам, а також потерпілим від москальської орди регіонам Неньки – України. Так разом і ворогів переможемо, і забезпечуватимемо для мешканців Новороздільської громади гідне, комфортне майбутнє.
Ольга МАРКЕВИЧ, пенсіонерка, мешканка Нового Роздолу з 1965 року
