Вже сльози пекучі затерпли від болю…
А серце мовчить….і душа не кричить…
Востаннє везуть молодого ГЕРОЯ,
А шлях той гіркий—ніби вічності мить…
У день цей (тринадцяте), рівно рік тому,
Щоб СПРАВЖНЬОГО ВОЇНА щиро вітати,
Прийшли наші учні до тебе додому,
Зустріла їх мама твоя біля хати.
Побачила діток—душею зраділа,
І, сліз не ховаючи,вдячно сказала,
Що все передасть, щоби втішився Діма,
Вона ж так любила тебе і пишалась.
Й направду, ти зразу знайшов ту хвилину,
З теплом пригадав шкільну дружну родину.
І твердо запевнив: «Та ми переможем!
Ви вірте у нас, бо ми сильні! Ми зможем!»
А нині… Лиш біль…І вже слів не дібрати…
Як маму розрадити? Що їй сказати?
В ті очі… так боляче й страшно дивитись…
В них сліз вже нема—у них можна втопитись…
Віддав найцінніше за нас, за Вкраїну!
Й на мить не вагався, а йшов добровільно,
Хоч міг залишитись—та вибрав все ж берці:
В душі ПАТРІОТ ти із вірою в серці!
Сьогодні…вже ВОЇН Небесного війська…
Там спокій…там тиша…там Ангелів пісня…
І подвиг твій, ДМИТРЕ, повік не забудем,
Молитися завжди за тебе ми будем…
Сторінка “Гранки – Кутівський ЗЗСО І-ІІ ступенів” у Facebook
