Ці слова – подяка від побратимів, написана на українському стягу, який подарували командиру Тарасу Матвіїву ті, з ким він повернувся усім складом цілими і неушкодженими після першої ротації на «нульовку».
Ці слова говорять і ті, хто знав Тараса, хто читав його поезію чи прозу, хто послухав про нього з вуст побратимів, друзів, батьків. Тільки дещо змінені – «Дякуємо, що повернув нас до життя!» – життя цікавого, насиченого, справжнього, щирого, що розбудив від прісних буднів, що повернув віру, відвернув від розпачу чи безнадії, що додав сил до подальших звершень…
31 січня у Новороздільському політехнічному фаховому коледжі відбулася презентація і творче вшанування віршів Тараса Матвіїва – Героя України (посмертно). Журналіст (працював у Києві на провідних телеканалах), громадський діяч, депутат Жидачівської райради, волонтер, активіст Революції Гідності (3-тя Стрийська сотня самооборони), офіцер Збройних Сил України, воїн Карпатської Січі (пішов воювати на початку 2015-го року, нічого не кажучи батькам, бо оберігав їх від зайвих хвилювань), організатор Удеч-фесту, активіст Руху проти незаконної вирубки лісу, провадив боротьбу з нелегальним ігровим бізнесом, командир взводу 24 ОМБр ім. короля Данила. Журналіст за покликанням і за освітою, а по духу – Воїн. Зустріч була організована спільно з Новороздільською міською бібліотекою.
Батьки Героя України – п. Валентина і п. Тарас Матвіїви – реалізували мрію сина – видали його твори. Чергова презентація синового двотомника “Мої думки”. 33-тя, до речі, яку не зупинила навіть нетривала повітряна тривога.
«Ця книга – наша дитина, якою ми живемо. Після втрати є тільки два шляхи – здатися болю чи стати сильними, як заповідав Тарас. «Єдине, що мене не зрадило, – слова, які я писав душею». Писав душею і поезію, і прозу, і публіцистику, виливав свої думки на папері, у комп’ютері, телефоні, чернетках…
«Перша річниця з дня народження Тараса для неба минула, і вже ми взялись серйозно за справу», – коментувала Валентина Матвіїв. Твори сина відкривали його світ для матері, про який вона не зовсім знала.
Ці книги неможливо прочитати на “одному подиху”, а потрібно вчитуватися в кожне слово, заглибитися в кожну думку – настільки пронизливо, правдиво, боляче… Ці твори написані для кожного із нас, для тих, хто усвідомлює цінність життя. Книга думаючої людини для думаючих людей. Гортаючи сторінки омріяної книги Тараса Матвіїва, маємо змогу відчути незриму присутність автора, зустрітися із ним віч-на-віч, адже між рядками цієї ритмопрози криється Тарасова душа, сильна і вразлива.
Сподіваємось, що Тарасові думки проростуть у юних душах добрими зернами і дадуть у майбутньому благодатні плоди.
Студенти коледжу цитували сповнені відвертості, болю, сумнівів, любові, віри і надії рядки з окремих творів автора. І своїм щирим захопленням висловлювали щиру подяку батькам, які здійснюють велику мрію сина Тараса та бережуть живу пам’ять про Героя України і його звитягу.
Тарас поставав немов живий – зі своїх віршів і книг, із збірки відеоматеріалів, з татових спогадів – звичайний хлопчина, який умів дружньо пожартувати, мріяв створити сім’ю (наречена так і не дочекалася юнака), з маминого болю – «Мій найбільший дар, мій найбільший біль. Ми народили своїх дітей не для себе, а для Неба. Це Божі діти».
Дивувалася міцності жінки, яка так легко розповідала про сина.
Люди мають знати про нього. Бо це не тільки її син – це наш син, кожному з нас син, брат, друг, Син України.
Про диво 90-го псалму
Тарас дуже уповав на Бога. І завжди носив з собою 90-й псалом, написаний на листку маминою рукою. Це наша сімейна реліквія, – розповідала мама. – Дідусь у другій світовій війні вижив завдяки тому, що у гімнастерці мав такий написаний 90 псалом. Тарас це запам‘ятав і тому перед дорогою просив» «Мам, напиши мені своєю рукою псалом і молитви». Це оберіг його був. Після загибелі сина у його речах знайшли той файлик з молитвами. Чому ж не оберіг сина псалом? – мучилася думками батьки. А побратими сказали: «Тарас був повністю цілий, а при розриві міни на такій відстані від людини переважно не лишається нічого. От це і є це диво 90 псалма». Ми мусимо завжди шукати щось добре серед поганого – так легше.
51 мрія Тараса
Після загибелі Героя час минав мов у тумані, безнадійний, болючий до неймовірності, порожній. І лише знайдена звичайна канцелярська зелена папка стала скарбом, який навернув до життя. У папці – надруковані і власноруч писані вірші, упорядковані у роздуми і з позначкою «вичитати мамі», роздуми, вислови і листочок з 51 мрією Тараса. Перша – Перемога, Крим і Донбас! Друга – видати свою книгу! І її втілити в життя заповзялися п. Валентина і п. Тарас Матвіїви. І не одну мрію зі списку сина вони втілили в життя, а також його побратими і друзі.
«Треба виховувати в собі дух переможця!», – філософія життя Тараса. І подружжя Матвіївих виховує – переможців, українців.
Якими ж батьками треба бути, який приклад подавати, щоб виховати таких дітей? Низький уклін батькам Героя!
Дякую, Синку, що й досі перемінюєш людей, роблячи цей темний світ на промінчик світлішим!
Усі побратими Тараса воюють. І звістка у день зустрічі про звільнення з полону через 2 роки його друга Святослав Багрія (учасник АТО і двох Майданів, який пішов воювати першого ж дня повномасштабного вторгнення, працівник Жидачівської міської ради), немов добрий знак з неба – все буде Україна!
Віра ВЛАСЮК
