16.5 C
Lviv
26.02.2024
Новороздільська ОТГ

Світлій пам’яті Андрія Косіва, який захищав Україну з 2014 року

Декілька тижнів тому після важкої тривалої хвороби помер у своїй міській квартирі 51-річний Андрій КОСІВ – новорозділець, який з весни 2014-о з невеликими інтервалами, пов’язаними з пораненнями та хворобами, як військовослужбовець  захищав Україну від кацапської навали на обширах від Криму до Донбасу.

На жаль, саме у цей період міська газета «Вісник Розділля» у зв’язку із  відпусткою працівників редакції  не виходила, отож вчасно  співчуття матері воїна Валентині Пантелеєвні КОСІВ з приводу непоправної втрати газетярі не висловили та, чесно кажучи, навіть не знали про відхід Андрія Степановича  у вічність. Виявилося, що не тільки журналісти…

Минулого вівторка Валентина Пантелеївна завітала у редакцію  – зсутулена і почорніла від горя. І від болю, завданого їй чутками…

Десь докотилося до старенької, що хтось у місті  плеще язиками, мовляв, її Андрійко якось по-особливому звільнився із військових лав (кажучи про це, Валентина Пантелеївна, якій зараз поза 85 років, затрусилася від плачу, але вмить опанувала себе). «Вірите, я  просто від таких чуток щодня тану як свіча – болить душа і тіло, ноги ватяніють , – схлипуючи,  мовить вчителька, і по паузі продовжує, – це неправда, я доведу, аби тільки Всевишній продовжив трішки моє перебування на грішній землі…».

Після почутого, висловлюємо пані Валентині глибоке співчуття підтримку і натякаємо на те, що це, радше, їй хтось неправильно переказав суть  плітки. « А може, й так, а може…», – монотонно відказує Валентина Пантелеївна.

А  за мить згорьована мати, якось  непомітно   увійшовши  на свою сумну  і урочу хвилю, звернувши зір у видимий тільки нею простір спогадів, далі стиха монотонно мовила про сина – чесного, доброго, який безоглядно вірив людям, тому на життєвому шляху не раз і помилявся, і розчаровувався, але був дуже чутливим до несправедливості і  відкритим до ближніх:

« В своєму шкільному класі , а син навчався у СШ №5, Андрій був уважним учнем, товариським, добрим  і приязним з однокласниками. Власне, ці риси були визначальними у його характері. А ще довірливим і відкритим. Згодом життя, як кажуть, дещо відкоригувало її уявлення про світ, загартувало. Але, по суті, не змінили його стрижня.

Був активним учасником Революції Гідності, а згодом у березні  2014 зголосився добровольцем у Нацгвардію  і відтоді з певними проміжками захищав рідний край від кацапського агресора. Як запам’ятала з його розповідей, наприкінці  2014-го  року підрозділ, де служив син, було скеровано із кримського напрямку на Донбас. У 2017 році Андрій отримав поранення на Луганщині, був скерований на лікування у Львівський військовий госпіталь. У 2018 році знову пішов воювати. Має низку військових нагород.

Пригадую  випадок, який трапляється тільки на війні. У цьому ж році мені прийшло повідомлення, що на моїй «малій батьківщині» на Кубані помирає моя старша сестра, отож, придбавши квиток на потяг «Львів – Москва – Краснодар», уночі на Львівському залізничному вокзалі очікувала на його прибуття. Аж тут мене хтось лагідно обійняв зі спини. Ви не повірите – це був мій дорогий Андрійко, гарний, поставний у однострої. Плакали від подарунку долі обоє, навіть командир, який супроводжував їхню групу, розчулився. А про сина як військовослужбовця наговорив мені багато добрих слів, що і я, своє чергою, розчулилася.…А потім ми спілкувалися деякий час удвох. Син розповів, що його частину переводять з Донбасу на Яворівський полігон, от він тому і опинився з командиром та побратимами на залізничному вокзалі. Але що його змусило роздивлятися людей на лавах у залі очікування  і помітити мене у напівдрімоті, так і не зумів собі пояснити. А я знаю – це Господь Всевишній, серцевідець…»

Наступні роки для воїна Андрія Косіва були непростими – і в особистому житті (на цьому й зупинятися не варт, бо ж, як мовиться у прислів’ї, життя прожити – не поле перейти) , і зі здоров’ям почалися проблеми. Власне, з цієї причини і лікувався тривало, і зі служби на деякий час звільнився.

Проте ненадовго –  з березня 2022-го, невдовзі після підлого нападу кацапської орди, Андрій знову вступив у лави Збройних Сил України. Захищав Вітчизну на Донбаських просторах аж поки не почав все частіше хворіти. Його «кидали» по госпіталях – з Харкова у Рівне, звідти скерували у Львів. Там почалася бюрократична колотнеча – не було чи то місця в шпиталі, чи то ще якоїсь печатки. Одне слово, спливав час,  син жив у своїй квартирі у Новому Роздолі, вже був вкрай виснажений хворобою, війною, мабуть, і своїм звивистим  життям, де були і рівні дороги,  і вибоїни, дні радощів і печалі…

Та так і відійшов у вічність…»

…Покидаючи редакцію, Валентина Пантелеївна, змахнувши сльозу, промовила, що її син, як міг, але впродовж 9 років свій обов’язок воїна – захисника  виконав сповна.  Хай спочиває з Богом. Вічна пам’ять!

Іван БАСАРАБ

P.S. На завершення відчуваю потребу додати, що немає значення, якого віку, професії,  долі, характеру чи соціального стану наші захисники Вітчизни. А має значення  – їхній воїнський чин. По життю вони різні, але єдині у своєму виборі стати на захист України, вони наближають Перемогу!

Схожі повідомлення

Волонтерська акція “Фенікса”: Великодні смаколики воїнам-односельцям

admin2

Ковід-19 у Новому Роздолі: статистика минулого тижня невтішна – із 26 осіб, у яких брали аналізи на ПЛР-тестування, у 24-х підтверджено позитивний результат. 10 березня взято аналізи у 48 осіб

admin3

22 липня, Малехів – не буде води

admin2

Новороздільська громада пошановувала матерів

admin2

У День Європи зразковий ансамбль “Веселка” долучився до флешмобу з нагоди “Євробачення-23” у Ліверпулі

admin3

День відкритих дверей у Новороздільському професійному ліцеї: вичерпно про вибір професії і правильний вибір навчального закладу. До дискурсу долучилися колеги та учні з Новороздільського ліцею будівництва та побуту

admin3

Залишити коментар