Роздуми з приводу
4 серпня наше місто з концертом відвідала знакова українська співачка Анастасія Приходько. Зізнаюсь, я не був подивований заповненою залою міського Палацу культури.Новороздільський глядач – тонкий і вишуканий, він розумів, що його очікують шоу та мистецтво водночас.
І дійсно, викликає щирий смуток той факт, що, як на мене, Анастасія Приходько так досі і не займає належного їй місця в царині музичного мистецтва України.
Я не обмовився – не на естрадній сцені, а саме в царині мистецтва. Її творчість не естрадна, а саме – мистецтво.
Та й Анастасія це добре усвідомлює , відчувалось у її коментарях до кожної своєї пісні.
Чого лиш варте виконання композиції”Степом”…Проймає даматична сила, вкладена Анастасією Приходько у виконання цього твору.
Щодо її манери триматися на сцені. Суцільна яскрава видовищність, яку вона періодично “розбавляє” шармом жіночого кокетства.
Особливо зупинюсь на її мелодичному багатстві, ефектному вокалі. Вона володіє унікальним та бездоганним (цей дар дається від природи) голосом в три октави: це означає, що Анастасії до снаги виконати як найскладнішу оперну арію, так і прохідну естрадну пісню. В своєму найвищому регістрі її голос відзначається свіжістю та неймовірною силою звучання.
Вона палка та амбіційна – це відчуваєш одразу при її виході на сцену. Розповідями про свій життєвий та творчий шлях вона тільки підтверджує перше враження.
Її оточення – воїни. З ними ще з 2014-го пов”язана її доля.
…Ми не зустрічались 5 років. Пам”ять полинула в перший день осені – 1 Вересня 2018-го.
Вони йшли пліч -о пліч, дві талановиті особистості – обдарована й стрімка Анастасія та рішучий воїн, стратег у своїх рішеннях, Андрій Гергерт – комбат “Червень”. Йшли коридорами його рідної школи №3 (натепер школа носить його ім”я. Ім”я Героя України.
Тоді ще все було попереду…Вона ще не йшла у похороній процесії за труною свого друга – комбата”Червня” на Личаків у Львові, ще не прийшов час Великої війни.
Доля та життєвий шлях Анастасії Приходько здавна переплелись з життєвими та фронтовими шляхами воїнів 8-го окремого батальйону “Аратта” Української добровольчої армії.
Я не буду перераховувати усіх. Назову одного. Цього концертного вечора я сидів поряд з його мамою.
Ми тихо аплодували, не проронили між собою жодного слова.
Іноді вона переводила свій погляд на сина, погляд, на який здатна тільки Мати…
Коли згасли софіти, я коротко промовив до неї:” Дякую, що виховали такого сина”. Його ім”я – Копичин Андрій. Комбат “Марадона”.
Легендарний 8-й окремий батальйон УДА “Аратта” – ось з ким пов”язані, тепер назавжди, життя і творчість талановитої Анастасії Приходько.
Я пишу ці рядки 9 серпня. Під рукою крайній номер “ВІсника Розділля”. Переглядаю рубрику “Календар українця – серпень”. “9. 8. 1986 народився Володимир Шелудько (“Карась”), боєць УДА, учасник російсько – української війни, загинув від кулі снайпера на крайньому блок – посту Широкине,26.8. 2016р.”
Це також про “Аратту”. Це також життєвий шлях Анастасії Приходько. Вона пам”ятає всіх. В цьому я переконався під час її виступу на новороздільському Майдані 1 вересня 2018 року. В той вечір вона присвятила пісню і Володі.
* * *
І, можливо, першим, хто прийняв на руки тіло скошеного ворожою кулею побратима був саме друг “Марадона”, тепер вже комбат. Не знаю, та це і не аж так важливо.
Важливо те, що вони разом. Живі і мертві. Скалічені й посічені ворожим залізяччям (хай прозвучить сьогодні також ім””я хороброго воїна – новороздільця Давида Юнга), вони ідуть своїм, одного разу обраним шляхом. Шляхом Воїнів. До Перемоги. Так буде!
Володимир КУКУРУЗА
ВІД РЕДАКЦІЇ. До проникливого емоційного публіцистичного, з елементами рецензії, допису колеги Володимира залишається додати декілька “телеграфних” суто репортерських штрихів про Анастасію Приходько, дотичних до Нового Роздолу, та про її концерт, який відбувся минулої п”ятниці, 4 серпня, у МБК “Молодість”.
1. Отже, вперше наше славне місто чарівна і загадкова “зірка” української естради відвідала 1 вересня 2018 року в супроводі командира 8-го окремого добробату “Аратта” Андрія Гергерта та його бойових побратимів. Варто нагадати читачам, що дружба Анастасії з 8-м добробатом УДА розпочалася навесні того ж року у Маріурполі, де співачка виступала з благодійним концертом для збору коштів на лікування “араттівців” Назара “Бористеня” і Тетяни Черкашиної. Власне з того часу вони стали нерозлучними.
До речі, 5 років тому, 1 вересня 2018 року, під час концерту Анастасії на вщерть переповненому міському центральному майдані друг “Червень” оголосив про створення Всеукраїнського громадського руху “Вимагаю змін”. Про цю подію йшлося у редакційній публікації “Андрій Гергерт: Ми презентуємо громадський рух “Вимагаю змін”. Наша команда хоче кардинально змінити державу, разом з вами, вашою підтримкою ми дійсно зробимо країну кращою”, надрукованій у “ВР” у №36 від 7 вересня 2018 року.
На жаль, через певні події новий проєкт “Вимагаю змін” так і не вдалося реалізувати.
2. Щодо концерту. По – перше, зала була заповнена вщерть, спів Анастасії справді заворожував публіку та викликав глибокі емоції, а чимало глядачів інколи не могли стримати сліз. По – друге, під час виступу Анастасія пояснила загалу, що Новий Розділ у її житті займає особливе місце. Окрім згаданих вище епізоду про перебування співачки у Новому Роздолі 1 вересня 2018 року, Анастасія зізналася, що тут мешкають її близькі друзі – насамперед, чинний командир 8-го окремого батальйону “Аратта” УДА ім. Андрія Гергерта Андрій Копичин (“Марадона”) та його побратими. Окремо вона висловила вдячність новороздільському подружжю Роману та Наталі Дурдам, а також добродію Мимхайлу Сохану, які навесні 2022 року надали їй та її дітям прихисток у нашому місті.
3. Ще один важливий момент. перед концертом Анастасії Приходько у залі відбулася спільна молитва “Отче наш”, яку зі сцени промовляв до загалу єпископ – помічник Стрийської єпархії УГКЦ, до речі, уродженець НОвого Роздолу а потім про наших захисників , зокрема, і норорздільських 9 була хвилина мовчання) коли ведуча зачитувала прізвищавоїнівв громади, хто в полоні, хто безвісти, помянули їх хвилиною мовчанняяПрисутній на концерті єпископ Стрийської єпархії УГКЦ, до речі, уродженець Нового Роздолу, о. Богдан Манишин. Згодом, звераючись до аудиторії, Владика згадав про відважних захисників, які боронять рідний край від російського агресора, а також про тих, хто потрапив у полон, хто пропав безвісти. Після цього присутні вшанували полеглих захисників – земляків “Хвилиною мовчання”.
Іван БАСАРАБ
