Редакція газети “Вісник Розділля” висловлює глибокі співчуття редактору газети Івану Миколайовичу БАСАРАБУ з приводу непоправної втрати – смерті матері.
Анастасії Басараб 27 січня виповнилося 89 років. Народилася вона у с. Голешів, куди і повернулася у пенсійному віці, працювала у Новому Роздолі, виховала двох дітей, дочекалася трьох онуків і двох правнуків, залишила багато спогадів про національно-визвольну боротьбу членів своєї родини.
Мамо, мамо, мамо, ма…
Чи писати, чи мовляти,
Слова кращого нема.
Чи сюди, чи туди,
Чи то хліба, чи води,
Чи сорочку, чи штанята –
Все до мами – не до тата.
Посварить, покричить,
Поцілує та й…мовчить.
А як трошки, часом,
по штанятах вдарить пасом,
То й не дуже це болить.
Заталяпав чоботята,
Щоб сховатися від тата,
Та й до мами прибіжить.
Мамо, на, мамо, дай,
Бо ти мама на то, знай!
Той щасливий, той живе,
В кого матір рідна є.
Той біди вже не зазнає,
Бо про нього матір дбає,
З всього світа ся сміє!
У далеких 30-х роках минулого століття вірш “Мамо, мамо, мамо, ма.. .” у батьківську оселю принесла із сільського садочка у с. Голешів, що на Жидачівщині, Анастасія Басараб (тоді Комарницька), на той час 5-річне допитливе і ясне дівчисько. І коли матуся, затинаючись від хвилювання, продекламувала прості і глибокі куплети, то досі невідомий вірш так усім сподобався, що невдовзі його напам”ять промовляли усі – і він є найбільш уподобаний вірш про неню, “свій”, який передається дітям та онукам у родині.
Так, допоки є мама, ти – дитина, скільки б тобі років не було….
Втрата найдорожчої людини – пекучий біль, але й усвідомлення: вона живе – допоки ми памятаємо про неї.
Тож спочивай з миром, Матінко!
